Чтение онлайн

Коховский пише (I с. 407-8): “Декотрі кажуть, що причиною смерти Іслама було непомірне питтє горілки-здавна йому гнала її одна полонянка. Через те Татари думали, що то Хмельницький його своїм лукавством звів з світа: що то з його намови Русинка струїла його-здавна ненависного її землякам, а тепер ще й зрадника. Правда се чи видумка, не буду рішати, бо ще чув від тих які були в Бахчисараю що инше: від боляка на шиї напала на хана гарячка, і хірурґ Олесніцкого Філіп Німець взявся лічити. Вже боляк нарвав, і гарячка пустила, все показувало на одужаннє, коли татарські лікарі, завидуючи сеї слави християнинові, налякали хорого, що його отроюють, і добилися того, що відмовившися від засобів, що йому помагали, віддався він їx лікуванню. A вони роздражнивши болячку приспішили його смерть”.

Так само болячкою поясняють смерть хана турецькі історики-у Смирнова с. 561. Костомаров навпаки-повторив поголоску, що хана отруїла Українка, з намови гетьмана, с. 579.

Вважаю, що беї-прихильники Хмельницького, мусіли повідомити гетьмана негайно, так що гінці мусіли поспіти до Чигрина вже 16-18 н. с. липня. До Варшави тимчасовий кримський уряд вислав свої повідомлення 16 н. с. липня, у Кубалі IV с. 389.

3) Грек Юрий Константинов, присланий від гетьмана разом з полковником Клішою, розповідав в Москві в приказі 22.XI: “Послал де ево ко государю старец Арсеней из Волоской земли из города Галаца, что стоит на рубежЂ турские і волоские земли на Дунае; а во ЦарЂ городе был онъ для своего дЂла тому ныне два мЂсяца. И султан де Магметь и везирь Дервишъ Магметь паша прежние. А война у султана, с ВеницЂяны... Да в Турках же опасенье ныне великое з государевы стороны. Потому что имъ во ЦарЂгородЂ вЂдомо про то подлинно, что Хмельницкой со всЂм войском Запорожскимъ учинился под государевою высокою рукою, и государь, приняв Хмельницкого, пошол на польского короля войною со многими своими государевыми ратнымі людьми, и многихъ польскихъ и литовскихъ людей побил, и славной де город Смоленескъ и иныхъ 12 больших городов у польского короля взял. И говорят Турки: только де будет государь Польшею и Литвою овладЂетъ, и з государивой де стороны и Царюгороду будет тЂсно. Да нынешняго ж де лЂта приходили на Черное море Донские казаки, и многие турские городы и села разорили и полон многой поимали, и были блиско Царягорода. Да они ж на Чорномъ море взяли город Варну; и услышав де про то селистрЂйской паша прибегалъ с нЂсколькими людьми в тот город Варну и с казаки учинил бой, и казаки де Турков убили больши 200 человек, а иных в полон поимали. А у казаков де убитых было мало, только в полон взял казаков селистрЂйской паша 12 человЂкъ. И от того во ЦарЂгороде и досталъ великое опасение, и говорят Турки: ныне де имъ одни Донские казаки сколько шкод чинят, а только к тому Запорожские казаки и иные какие государевы люди наступят моремъ или сухимъ путемъ, и им де и не вЂдомо што будет дЂлать.

“Да при нем же отпущенъ из Царягорода польского короля посол Отгановскиі, а слышел онъ, что онъ приходил у турского просить противъ государя и Запорожских Черкас помочи. Только честь над ним во ЦарЂгородЂ была середняя и отпущен ни с чЂмъ, в помочи де ему отказано. Да в то ж де время приходилъ в Царьгород от Хмельницкого посланец полковникъ, а хто имянемъ и для какова дЂла-подлинно не вЂдает; а слышел, что Хмельницкой писал о прежнемъ Василье воєводе молдавскомъ, чтоб султанъ велЂл ево над Волоскою землею учинити владЂтелемъ по прежнему. А Василей воевода привезен был из Крыму, и до тоЂ Хмельницкого присылки сидЂл в ЦарЂгороде в тюрмЂ в Семибашнях и ожидал смерти, потому что накуплены были у Стефана воеводы на него султанова мать да Арапленинъ, которой у салтана в покоевых. И только б Василью воеводе не друженъ был везиръ, и ево б давно уже не было. А какъ Хмельницкого посланецъ у салтана был, і в то ж время или будетъ после того-не упомнить-Василей воевода освобожен и ныне ходит на прости; и то онъ слышалъ, что на Волоской землЂ быть ему владЂтелемъ по прежнему, и у салтановой руки он был. Да при нем же ныне греченин Фома Івановъ, которой многожды приезжал ко государю, и с племянники Васильевыми покупает во ЦарЂ-городе явно на Васалья воеводу платье и ружье, сабли, и пищали, и луки і все, что ему годно, и хочетъ в Волоскую землю Ђхать с Васильемъ воеводою.

“А в Крым посланъ от Царягорода Магметъ-ханъ, а слышалъ онъ, что ему от салтана приказано, чтоб он без ево вЂдома ис Крыму никуда не ходил и никому не помогалъ: ни королю польскому, ни Хмельницкому. И хан потому ныне никуда и не вышел. А мурзы и Татаровя на нового хана приходили не одиножды с шумом, что он ихъ нынешнее лЂто здЂлалъ без добычи; какъ они хаживали в Польшу с Хмельницкимъ, Хмельницкой им давывал от себя сукна и кафтаны в іное, что у него лучилось, да они ж с нимъ в Польше добывалися; а ныне де они того ничего не видали. А Хмельницкой ихъ к себЂ презывал и противъ прежнего имъ во всем обещал, и добыча у них нынешнего лЂта вся пропала от него, хана. И конечно мурзы хотят быть с Хмельницкимъ в дружбе по прежнему, а посланецъ Хмельницкого в Крыме и ныне есть”.

Дальші відомости про Стефана воєводу в браку місця пропускаю. Сибир. прик. 1636 л. 264-271.

Згадане тут козацьке посольство мабуть не те що приїхало до Царгорода в квітні н. с. (вище с. 893). А що Константанів каже, мовляв, що приїзд сього козацького посла поправив на краще долю Лупула, то Лупула всаджено до вязниці тільки після авдієнції у султана 22 червня (Жерела XII с. 322-вище с. 900).

4) Сталось се десь коло 15 н. с. червня, як я зазначив вище: воєвода доносить королеві 25 червня, що сей післанець, висланий ним для вивідання замислів Хмельницького, що перед тим нім він піддався Москві (!), вернувся до нього 24 червня, і привіз вісти про велику силу московську, і намірений виступ Хмельницького з Чигрина: “хоче частину війська обернути на Камінець Под., а частину на Константанів”. Воєвода радить серйозно взятися до оборони, не спускаючися на татарську поміч-“бо коли Москаль пустить Донських козаків на Крим-як тепер уже ходять чутки-тоді хан буде своїх конопель стерегти”. Жерела XII с. 322-3.

5) Так писав він пол. гетьманові Лянцкороньскому 8 серпня-там же с. 326.

6) Так виходить з слів Виговського Протасьеву, що Чоґоль приїздив незадовго перед тим, а Протасьев приїхав до Фастова 24 н. с. липня (Акты Х с. 698). З другого боку, видко, що Чоґоля гетьман відправив уже з Фастова, а не з Богуслава ні з Київа-Жерела XII с. 326. Див. ще нижче про дату відпуску 20 н. с. липня, с. 1249.

7) Польські справи 1654 р. № 13 л. l-2.

8) Жерела XII с. 327.

9) Тамже с. 326.

10) Акты Х c. 698. В листі до Бутурлина Виговський писав трохи инакше: “ледви його (Чоґоля) відпустили, зараз Волохи з-за Дніпра на Браславський полк ударили, і ми тому Волохам не віримо”. Акты XIV с. 49.

11) Жерела XII с. 326.

12) Акты Х с. 698-9. В пізнішім листі воєвода Константин відповідає на листа гетьмана, присланого йому 31 липня, а писаного 10 липня (с. ст. очевидно); але се очевидно не лист від гетьмана принесений послом Данилом, а дещо раніший, мабуть післаний з Лисовцем і Іскрицьким. Се дає нам дату відпуску молдавського посольства: 10 (20) VII.

УКРАЇНСЬКО-МОСКОВСЬКА КООПЕРАЦІЯ- ЛІТО-ОСІНЬ 1654 Р.: ЦАРСЬКЕ ЗОЛОТО В ВІЙСЬКУ, КЛОПОТИ З РОЗДАЧЕЮ, ПОБОЮВАННЯ В СПРАВІ РЕЄСТРУ, ПОСОЛЬСТВО ПОЛОЖНОГО. ГЕТЬМАНСЬКІ РЕЛЯЦІЇ З СЕРПНЯ, КОЗАЦЬКІ ПІД'ЇЗДИ І МОРСЬКІ ПОХОДИ.

В межичасі між сими двома посольствами: молдавським і мунтянським приїхали до Фастова 14 (24) липня царські післанці: Протасьев з Амировим, з царським золотом для війська і з дарунками гетьманові, писареві й старшині. Як ми знаємо, царський уряд постановив роздати 60 тисячам реєстрових козаків по півзолотому; 18 тисяч рахувалося в поході білоруськім, з Золотаренком, і для них післано золото з стольником Дмитриевим, і роздано за поіменними реєстрами 1). На решту реєстру, 42 тисячі, золото післано до гетьманського табору з Протасьевим. 14 (24) липня привіз він се царське жалуваннє до Фастова, і тут його стрічено з небувалою парадою. На зустріч вислано наперед Виговського, осавулів і обозного, з корогвами всіх полків, а по тім виїхав сам гетьман, і зсівши з коня питав про царське здоровлє. Привівши його до свого шатра гетьман з старшиною вислухав звичайну привітальну промову, і реєстр литовських городів, які учинилися в вічнім “холопстві” у царя. Після того Протасьев виложив властиву свою місію: хоч цар поставив виплату жалування війську в залежности від переписи доходів, але сим разом, “за давнім звичаєм своїх попередників” посилає війську золото від себе, аби гетьман і військо, побачивши таку ласку, цареві й його наслідникові служили і добра хотіли. Передав гегьманові золотий в 10 червоних і сорок соболів на сто рублів, його синові золотий в 4 червоні, Виговському золотий в 6 червоних. А вислухавши їх подяки сказав їм, згідно з наказом, щоб вони, гетьман і писар, дали “розпись осавулів, обозного, військових суддів, полковників, сотників і всіх військових реєстрових козаків, 42 тисяч, щоб за тою розписею роздати жалуваннє Запорізькому війську”.

Вислухавши се, гетьман сказав, що він про сю розпись “подумає” з полковниками.

Другого дня Протасьев післав до гетьмана піддячого по розпись, але гетьман відповів, що у нього про сю розпись з полковниками не договорено, а як він з ними договориться, його повідомить сам.

Третього дня, 16 (26) прийшли від нього до Протасьева Виговський, суддя Богданович і миргородський полковник Лісницький, і виславши з шатра товаришів і людей своїх і московських, почали так говорити від гетьмана: “Гетьман говорив з ними: писарем, суддями і полковниками про розпись, і розмишляв всякими способами, як би військо Запорізьке “розібрати” і списати “роспись”-кому бути в реєстрових (“списаних”) козаках. І так прирадили, що такого реєстру (“росписи”) на 60 тис. зробити ніяк не можна, тому що козаки тепер зібралися на царського неприятеля в великім числі: такі що не були козаками, тепер в козаках, і всі рівняються до козаків 2). Тих реєстрових козаків, що були списані під Збаражем (себто: на підставі Зборівського трактату), тепер богато побито і повмирало, а після того реєстру війська Запорізького не складано і не списувано. Коли приїхали від царя їх посли: суддя Богданович і полковник Тетеря, з царським указом (резолюцією), щоб за їx проханнєм було Запорізького війська 60 тисяч, їм тоді розбирати козаків і писати реєстри було ніколи: прийшли вісти, що хочуть на них наступати Поляки та Кримці. А після того тепер от пішли вони на польського короля всіми головами без реєстрів: тепер їx в зборі буде зо сто тисяч, або й більше. Через те зложити реєстр на 60 тис.: вибирати і вписувати до реєстрів ніяк не можливо: піде в війську велика ворожнеча і замішаннє, котрих не запишуть до реєстра, ті підуть до дому і не схочуть служити, і стане в Запорізькім війську людей мало, не буде з ким стояти против неприятеля”.

“Ми-пише Протасьев-говорили їм, що у них же в полках, у кожного полковника єсть імення людей, нехай кожен дасть імення з свого полку, скільки у кожного полковника людей. Але вони відповіли, що й таких списків вони дати не можуть: людей прибуває й убуває, і в таких полках, що раніш було по тисячі і дві тисячі, тепер буває і по пять тисяч, і теперішнього реєстру дати не можна. І радили нам лишити царське золото у гетьмана, або у бояр у Київі і їхати до царя.

“Ми їм говорили, що нам велено царське жалуваннє роздати Запорозькому війську, всім 42 тисячам на руки, так щоб усім було явне царське жалуваннє й ласка. Але писар і суддя відповіли, що вони на всі боки се з гетьманом обмірковували, і таки ніяк не можна тепер козаків розбирати і реєстр складати: буде між військом велике замішаннє і бунт. А як бог дасть, що з неприятелем упораються, і козакам служба минеться, тоді можна буде після служби козаків перебрати і котрі кращі- до реєстру вписати. Котрі виявлять себе службою, промислом і охотою-тих запишуть до реєстру, і тоді можна буде їм царське жалуваннє роздавати. А тепер, почувши царську ласку і жалуваннє, стануть усім військом против царського неприятеля, всі головами своїми.

“Військовий суддя сказав миргородському полковникові: “Ви полковники, могли б узяти царське жалуваннє, кожен у свій полк, і роздати скільки кому достанеться”. Але миргородський полковник закричав на суддю з великою досадою: “Се ви хочете щоб нас полковників козаки побили? Знаєш, які у нас люди своєвільні. Кому не стане царського жалування, подумають, що то ми, полковники забрали. Не тільки, що нам, полковникам не можна взяти царського жалування для своїх полчан, а навіть і своїх золотих-що прислані від царя, не можна взяти з огляду на військо. Ми раді царській милости і жалуванню всею душею, але взяти нам се жалуваннє не можна: небезпечно від війська!