Чтение онлайн

Мунтянський же воєвода, наступник Басараба, що помер в тім часі від рани отриманої в битві під Торговиштами, Константин Щербан на імя, далеко не був таким твердим союзником Стефана і противником козацької орієнтації, як був покійний Матій. Ракоцій також свідомо шукав відновлення добрих відносин з козаками і замирення їх з Польщею, хоч одночасно зіставався офіціяльним її союзником, і старався закріпити свої родинні звязки з нею: добивався польського горожанства для своїх синів і визначніших своїх міністрів (Яна Кемені, Штефана Петкі та Фр. Редея) 14). вище ми бачили (с. 778), що в лютім Хмельницький отримав від нього листа з запевненнєм, що торішні воєнні операції угорського війська були звернені против претензій Лупула, а з військом Запорізьким Ракоцій бажає зіставати в приязних відносинах 15). Гетьман на се відповів листом, писаним 20 лютого ст.ст.

“Світлішій князю Трансільванії, пане і пане прешановний! Дуже і дуже були ми здивовані, що ваша світлість, стільки разів свідчивши нам свою приязнь через послів наших і своїх, потім послав своє військо на приятеля нашого світл. воєводу Молдавії. Коли піддані воєводи Валахії вчинили повстаннє против свого пана і вигнавши його, настановили собі иншого воєводу,-світлости вашій не було з того ніякої шкоди. Син мій, без моєї відомости, боронив батька свого (себто тестя) і старався відшукати його неприятеля скрізь. Але що сталося, відстатися не може. Я відкликав дуже суворими листами мого сина. Від вашої світлости бажаю тільки-аби мав в памяти свою стару приязнь і не давав помочи неприятелям нашим. Хочемо щоб звязок найтіснішої приязни, як давніше був, зростав далі і не забувався-не тільки за нашого життя, але і при потомках наших. Ширше перекажуть посли наші, котрим прошу світлість вашу дати всяку віру. А ми світлости вашій щасливо панувати і нас любити бажаємо- світлости вашої до послуг готовий Б. Хмельницький гетьман з військом Запорізьким” 16).

Як можна міркувати з відповіди Ракоція на сього листа гетьман післав його не з своїм послом, а з тими мабуть людьми, що приїхали з його послом М. Суличичом від Ракоція, чи від молдавського господаря. Формального посольства не було мабуть ні збоку Ракоція ні з козацької сторони. По торішнім розриві і конфлікті обидві сторони здержливо і обережно намацували можливости відновити приязні відносини: перетворити їх в союзні. Відповідаючи на листа гетьмана 30 н. с. березня листами до нього і до виговського, Ракоцій ширше повторяв свої виправдання, що виступи його війська були викликані ворожою поведінкою Лупула і Тимоша. Рекомендував лишити на боці минуле і відновити приязні відносини надалі, обіцяючи прийняти з честю і відпустити без затримки нове посольство гетьмана, котре б він прислав 17).

Одночасно старався забезпечити собі можливо діяльну поміч у сих плянах з боку Радивила. Висилаючи на варшавський сойм свого посла, Paкоцій крім офіційної інструкції до короля, дав послові секретний наказ для порозуміння з Радивилом, і між иншим наказав представити йому пильну потребу для короля порозумітися з козаками безпосереднє, без участи в тім хана, і рекомендувати для сього послуги Ракоція як посередника 18). Відповідаючи, Радивил вернувся до кандидатури Ракоція на польську корону. Підчеркнув, що трівке замиреннє з козаками не можливе, поки на польськім троні сидить католик: православна Русь не може ставится до нього з довірєм, підозріваючи в нім замисли на знищеннє православя, і не схоче вернутися під владу короля, поки ним не буде дісідент. З не-католицьких володарів найбільш підходить для сього і найбільш шансів має Ракоцій, як се Радивилові доводилося чути від богатьох. Треба тільки змусити короля до абдікації. Обставини ж для кандидатури Ракоція тепер дуже сприятливі, особливо коли він, з одної сторони- постарається як найтісніше звязатися з козаками і помирити їх з Річпосполитою, з другого боку-подбає про можливо тісну приязнь з ханом, та вплине на Порту щоб вона з своєї сторони загрозою війни притримала австрійського цісаря від вмішання в польські справи. Инакше Річипосполитій загрожує під сю хвилю поділ: одну половину захопить цар, другу тоді може захопити цісар; а з загальним повстаннєм простого народу в Польщі, загрожує повстаннє православних в Туреччині. Порта в своїх інтересах мусить помогти Ракоцієві дістати польську корону, щоб відвернути сі небезпечні перспективи. Тоді Русь не боячися пагубних замислів католицького духовентва повернеться до Польщі, сприкривши собі московську неволю. Бо ся неволя далеко тяжча від неволі в Польщі,-коли сеї Русь не могла знести, тим меньше не знесе московської. Розрив з козаками підірве сили Москви і зробить її нешкідливою, а дісіденти Польщі дістануть в козаках сильну підтримку- котрої бракує їм тепер після упадку Лупула. З заграничних держав можна рахувати на Швецію, але треба мати на поготові власне військо, щоб паралізувати противні заходи католицького духовенства. Для сього Радивил мусить мати під рукою гроші на наєм війська, і просить Ракоція в інтересах своїх власних і всіх дісідентів (євангеликів) прислати йому в секреті негайно 100 тис. червоних. Для того ж щоб прихилити до себе шляхту, Радивил радить Ракоцієві подати Польщі поміч проти Москви нехай пришле якусь значнішу частину свого війська, з тим щоб король і Річпосполита дали йому ґарантію безпечности з боку Німеччини і в застав передали якісь городи або територію. Про се треба буде постаратися на літнім соймі 19).

Так позначалася нова спільна лінія: уданої льояльности для короля, зближення до козаччини, фронту проти Москви. Ракоцій затаїв перед королем свої зносини з Хмельницьким. Нібито сповіщаючи його про новини, він повідомляв його про листа від Хмельницького з дня 20 с. с. лютого-одержав його нібито не давши до того ніякого приводу з свого боку. Хмельницький, мовляв, силкується в нім виправдатися з торішньої війни-тим що він у ній тільки боронився, шукає приязни і старається найти притоку для дальших переговорів. Прислав також посла до воєводи Стефана і листа до воєводи Матвія, посилаючися на спільність реліґій. Він, Ракоцій, відписав йому згідно з чемністю, належною християнському суспільству 20).

Як раз навпаки, ніж було в дійсности!

Але московської експансії на Україні Ракоцій не бажав щиро, і готов був все робити, щоб їй запобігти. Се не розминалось одначе і з настроями козацької старшини, що вже зміркувала небезпечні сторони московського протекторату. Гетьман рішучо прохолов до плянів московської експансії на Балканах, і вже не сприяв, а бойкотував зносини царя з дунайськими воєводами, зміркувавши, що знайшовши собі міцних союзників або підданців на Дунаю, доперва Москва візьме його в лещета. Ідея словянської експансії швидко вивітрилася, стрівшися з реальними перспективами московської автократичности й нетолєрантности 21).

Примітки

1) Він писав королеві 9 н. с. квітня: “З Криму дано знати від доброго приятеля, що Василь господар задумує напасти з Ордою на державу нашу. Ми спіймавши його шпигів, присланих з листами до грецьких ченців, веліли їх взяти на допит; вони сказали що так і не инакше... А при Хмельницькім єсть братанич колишнього господаря Михайла, що якимсь чином утік від цісаря християнського (німецького імператора) і укладає пляни на господарство мунтянське, за помічю московського царя і Хмельницького”.-Жерела XII с. 307.

Місяць пізніш: “Той неприятель і турбатор усіх країв Василь-господар знову щось замишляє з Ширин-беєм і Караш-беєм без відомости і дозволу хана (тамже с. 312).

Служебник Виговського Сербин Микола Маркович (Марков), що їздив зимою 1653-54 від Виговського до Царгороду “для провЂдованья вЂстей” і відти вернувши в місяці лютім оповідав московському гінцеві 1 (11) травня ріжні новини, потверджував переконаннє, що кримський хан ще буде помагати Лупулові вернути собі Молдавське воєводство (Акты Х с. 580).

Гавр. Самарин, що був на Волощині в квітні, розповів, що Стефан, боятися татарського нападу (в інтересах Лупула очевидно) вислав свою жінку в гори і сам туди мабуть незадовго “побіжить” (Акты Х с. 582).

Нарешті в червні Порта вимогла від хана, щоб він приставив Лупула до Царгороду, і 20-го його туди привезено.-Жерела с. 322.

2) Він поясняв королеві: “Ще перше ніж Хмельницький піддався Москві, вислав я свого післанця з засвідченнєм приязни до московського царя, тільки для того щоб могти вимацати його пляни”-Жерела XII с. 322. Також поясняв він своє пізніше посольство в місяці червні: “Вислав я був недавно мого боярина (Чоґоля) з засвідченнєм приязни до Хмельницького, аби тільки вивідати його гадки”-с. 326.

3) Кубаля се твердив категорично: що воєвода Стефан, пересилаючи до Царгороду листи, одержані від царя і Хмельницького, повідомив заразом, “що такіж самі листи післано господареві мунтянському і Ракоцієві” (III с. 133). В дійсности воєвода в листі до канцлєра Кориціньского каже тільки, що переслав “до Порти” (візирові очевидно) “автентичний лист” від царя московського, присланий з послом Гаврилом Федоровичом, і другий (лист)-Хмельницького (Жерела XII с. 308). Ракоцій пишучи 7 н. с. квітня королеві про се московське посольство каже, що гетьман прислав до нього посольство “коло 20 лютого ст. стиля”, і “подібно” заохочував до тіснішої спілки, в імя одновірства, воєводу Стефана через свого гонця (expressum internuntium), а мунтянського листовно (Тамже с. 306). Таким чином сей лист-до котрого відкликався Кубаля (властиво до його реґести в варшав. гол. архиві)-не каже виразно, що листи Хмельницького писались одночасно з московським посольством- могло се бути й раніш. Але хронольоґічна близькість-що саме під той час як “Гаврило Федорович” сидів у воєводи Стефана, і воєвода urbi et orbi розписував про се посольство, Ракоцій вважає потрібним вияснити королеві дійсний характер своїх зносин з Хмельницьким, дає привід думати, що Ракоцій також був в орбіті сих листів і закликів-хоч згадуючи про се останнє посольство (Гаврила Самарина) він не згадує виразно, аби щось воно й йому принесло.

4) Лист царя, з Тек Нарушевича наведен у Кубалі, с. 133.

5) Знов таки, з огляду на твердженнє Кубалі, мушу застерігтись: воєвода не каже виразно, що листа від Хмельницького він дістав одночасно з листом від царя; але саме по собі се вповні правдоподібно.

6) Documente IX. І с. 217. Про сі пляни балканської експансії моя статейка в ювилейнім збірнику проф. Бідля: Sjednoceni vychodniho Slovanstva а ехраnsivni plany nа Balkane v letech (1654-5 (Z dji Vychodni Europy a Slovanstva-Sbornik venovany J. Didlovi, v Praze 1928).