Чтение онлайн

Дивлячись на ці сонця, Івасик чогось раптом згадав морозний завірюшний вечір і самотню постать під деревом…

Він глянув на Тіниного тата. Той лежав у жару, безсило одкинувшись на подушку, але в очах, які він короткозоро мружив на його маму, була невтримна дитяча радість.

Івасик раптом відчув, що в серці його нема того ревнивого страху, який був нещодавно, а є лише співчуття і жалість.

Він підійшов до Тіни, яка дивилася заплаканими переляканими очима, і сказав тихо:

– Не переживай, Христе… Раз мама тут, усе буде нормально.

І всміхнувся.

Він вперше назвав її Христею, як називав її тільки тато, і сказав не «моя мама», а просто «мама». Тіна усміхнулася йому крізь сльози.

… У другому класі в них вже було одне прізвище – Яременки: Тіна та Івасик Яременки.

Учні не одразу звикли до цього. Гришка Гонобобель навіть пробував гигикати, а Соня Боборика і Люська Зарічняк – теревенити.

Але Івасик узяв Тіну за руку, став посеред класу і сказав:

– Це моя сестра. Моя мама – її мама. А її тато – мій тато. І хто буде хихикати й теревенити про це, тому я дам по голові.

Учні потроху звикли.

У п'ятому «А» це тепер чи не найщасливіша, найвеселіша, найдружніша сім'я – сім'я Яременків: тато, мама, брат і сестра.

– Ну то що? Підійдемо до Івасика? – спитала Шурочка.

– Не треба, – сказала Тіна. – Якби це зробив він, я б знала. Від мене він би не став приховувати.

– То чого ж було говорити? – знизала плечима Наталі. – Ох, ці сестрички!..

– Слухайте, а… а може… ви тільки не смійтеся… – Тая Баранюк почервоніла. – Але в житті якраз буває так, що героєм виявляється той, на кого найменше думали.

– Кого ти маєш на увазі? – примружилась Шурочка.

– Валю… Тараненка…

– Тараненка?! Валю?! – Шурочка зробила великі очі.

– Уявіть собі! – значущо кивнула Тая. – У житті саме так і буває.

– Взагалі-то… хто його зна… – майже погодилася Наталі. – В усякому разі, у детективах точно… У Агати Крісті, наприклад, або Сіменона… Я читала… в оригіналі…

Як це не прикро, але Валя Тараненко був боягуз. Із самісінького дитинства.

І в дитсадку його всі кривдили, товкли, а він не міг дати здачі. І в перших класах теж.

Ну що то, люди добрі, за такий закон дивовижний – не-боягузів ніхто й пальцем не зачіпає, а як ти боягуз, то наче на тобі написано: кожен і ліктем штовхне, і на ногу наступить, ще й облає при цьому – чого крутишся, мовляв, під ногами. Біда та й годі!

До речі, Валя не був такий вже немічний, слабосилий. Міг би, здається, постояти за себе. Та не піднімалася в нього на інших рука, не наважувався. Боявся. Одійде, ковтне образу, поплаче тихцем – «і вся ігра», як каже семикласник Вася Лоб.

Скільки разів вирішував Валя, казав собі: «Ну, все! Із завтрашнього дня перестаю боятися. Все!»

Та наставало завтра, і хлопці стрибали з височенького шкільного ґанку. А Валя підходив до краю, зазирав униз, у животі в нього тенькало, хололо, і він рачкував назад. Або натискали хлопці кнопки, набираючи код якоїсь квартири (на багатьох київських будинках встановлено автоматичні замки до вхідних дверей). Відгукнеться у динаміку тріскучий голос: «Така-то квартира слухає». Хлопці у мікрофон: «Здрастуйте, я ваша тьотя!» – і ходу, регочучи. Герої!.. А Валя вже й одважиться, кнопки натисне, та тільки голос почує, тремтить увесь і, слова не сказавши, щодуху тікає.

Ну що ти скажеш!

Важко жити боягузові у цьому складному світі, де на кожному кроці підстерігає тебе щось несподіване й небезпечне.

Особливо отруювала життя хлопцю одна людина. Кирпата, щербата, з відстовбурченими вухами. Вчилася ця людина в іншій школі, але жила у прохідному дворі, через який Валя ходив у крамницю. Це був хлопчик одного з Валею віку і такий самий на зріст, може, навіть на сантиметр нижчий.

Але нікого Валя так не боявся, як його.

Валя не знав його імені й називав його Фрукт. Колись він чув, яку черзі один дядечко сказав обурено про іншого, що ліз без черги: «Ну, фрукт! Я ще такого не бачив».

Фрукт ні разу Валю не вдарив. Але завжди, як Валя проходив, здаля робив погрозливий жест рукою і дивився так, що у Валі трусилися жижки і він прискорював ходу.

Вся справа в тому, що через плече у Фрукта висіли… боксерські рукавички. Завжди, коли Валя його бачив, Фрукт чи то йшов на тренування, чи то повертався. Хтозна.

Яка ж то була мука для Валі – ходити прохідним двором!.. І як її, скажіть, пережити, коли в одному з будинків того двору та ще й мешкала Майя Юхимець! Та сама Юхимець, що вчиться в тому ж таки п'ятому «А» і сидить з Маринкою Зозулею просто перед ним. Та сама Майя, на чиє рожеве вушко і виткий білявий кучерик на скроні він дивиться всі уроки…Більшість хлопців у класі пальму першості одностайно віддавали красуні Аллочці Граціанській.

А Валі подобалася Майя Юхимець.

Ну й що, що в неї носик бараболькою. І одна брова трохи вища, а друга нижча. Зате які в неї очі! І які ямочки на пухленьких руках біля ліктів!.. І вся вона яка!

Та як завжди у п'ятому класі, коли тобі подобається якась дівчинка, вона на тебе зовсім не зважає.

Майя і Маринка весь час про щось таємничо шепотіли, раз у раз тихо скрикуючи, щоб хтось почув: «Уявляєш! Потрясно!»

Валя зітхав.

Як йому хотілося бути героєм! Зробити таке, що роблять тільки сміливі, відважні люди. Щоб Майя захоплено ахнула. Ну, а заодно й Маринка Зозуля. Хай ахає й вона, йому не шкода…

Валя, як усі боягузи, особливо любив книжки й фільми про героїв. Скільки ж то він подвигів здійснив у думках і мріях! А в житті тільки й знав, що приховував своє боягузтво, щоб зовсім не осоромитись. І, як усі боягузи, виявляв неабияку фантазію й винахідливість, коли хитрував, вибріхувався, викручувався, щоб не бачили, особливо дівчатка, як він боїться. Важко бути боягузом!

І от одного разу…

Мама послала його в крамницю. Можна було, звісно, не йти прохідним двором. Але в обхід дуже далеко – треба пройти квартал, потім іще один перпендикулярною вулицею, потім знову цілий квартал… А мама просить швидше. І до того ж двічі вже він ходив прохідним двором і Фрукта не зустрічав. Може, той захворів або й зовсім переїхав у інший район – бувають же такі щасливі несподіванки. І Валя повернув у прохідний.

Та тільки він завернув за ріг, як…

Перше, що він побачив, це була Майя Юхимець та Маринка Зозуля. Вони стояли на балконі будинку, за ріг якого він завернув.

Друге – це був Фрукт із боксерськими рукавичками через плече. Він сидів на східцях біля під'їзду будинку, що навпроти.

Майя і Маринка Валю ще не помітили – вони стояли, опершись на бильця, боком до нього. Але ще крок – і вони його помітять. Відступати назад ризиковано – побачать, як він тікає.

Єдиний вихід – кинутися у кущі бузку під балконом. Що Валя й зробив зі спритністю просто-таки дивовижною.