Чтение онлайн

— Що там? — спитала вона.

Педді витріщався на шматок паперу так, немов то було повідомлення про смерть.

— Ми не потрібні Арчибальду.

Боб роздратовано гепнув кулаком по столу — йому так хотілося попрацювати зі своїм батьком помічником стригаля, і господарство Арчибальда мало стати його першим робочим місцем.

— Чому ж він так негідно з нами повівся, батьку? Ми ж мали приступити до роботи вже завтра!

— Він не каже чому, Бобе. Напевне, нас перебив якийсь мерзотник-конкурент.

— Ой, Педді, Педді! — зітхнула Фіона.

У плетеному ліжечку біля плити заплакав малий Гарольд, та не встигла Фіона й поворухнутися, як до нього вже підскочила Меґі. Тим часом повернувся Френк, став із чашкою в руці на порозі й поглянув на батька, примруживши очі.

— Що ж, доведеться, мабуть, сходити мені до Арчибальда і поговорити з ним, — нарешті мовив Педді. — Тепер запізно шукати заміну його сараю, але, гадаю, він має надати мені детальніше пояснення, аніж ця телеграма. Сподіватимемося, що ми знайдемо роботу з доїння корів і переб’ємося, поки в липні запрацює сарай Віллоубі.

Меґі витягнула великий квадратний рушник із величезного стосу, що лежав, підігріваючись, біля плити, і взяла з ліжечка малюка; той плакав. На його голівці яскравіло рідке типово клірівське волоссячко. Меґі поміняла йому пелюшку — швидко й вправно, як мати.

— Маленька мамця Меґі, — піддражнив її Френк.

— А от і ні! — обурено вигукнула вона. — Просто я допомагаю мамі.

— Та знаю, знаю, — заспокоїв він її з ніжністю в голосі. — Ти молодець, мала Меґі. — Френк смикнув її за тафтовий бант на голові, і той з’їхав набік.

Великі сірі очі Меґі дивилися на нього з невимовною ніжністю. Біля малюка, який сидів, погойдуючи голівкою, вона здавалася ровесницею Френка, і навіть старшою. У нього занило серце — шкода, що на Меґі звалилося скільки клопотів у її віці, коли єдиною дитиною, за якою вона доглядала б, мала бути Аґнеса; але лялька, давно забута, лежала у спальні. Якби не вона та мати, його тут вже давно не було б. Френк роздратовано поглянув на батька — причину появи нового мешканця, який зчиняв у домі такий гармидер. Так йому й треба, що його потурили з сараю! Чомусь решта хлопців та Меґі ніколи не втручалися в його думки так, як малий Гал. Але коли талія Фіони знову округлилася й погладшала, він був достатньо дорослий, щоб одружитися і стати батьком. Усі, окрім малої Меґі, відчули великий дискомфорт, а особливо — мати. Хлопці зиркали на матір, і вона зіщулювалася, як той кролик; не могла подивитися Френку у вічі або придушити сором у своїх очах. Жодна жінка не має так страждати, всоте подумав Френк, пригадавши страшні стогони та крики, що чулися з материної спальні тієї ночі, коли народився Гал. Він був повнолітній, тому його не відправили геть із хати, як решту дітей. Так батьку й треба, що він втратив роботу в отому сараї. Пристойний чоловік давно дав би спокій своїй дружині.

Френк милувався волоссям матері, що золотилося у світлі нещодавно встановленої електричної лампочки, її невимовно гарним профілем, коли вона дивилася через довгий стіл на Педді. Як така красива та витончена жінка, як вона, могла вийти заміж за бродячого стригаля з голвейських боліт? Змарнувала себе і свій порцеляновий посуд виробництва фабрики Споуда, Дамаскові скатертини, розстелені у вітальні перські килими — всього цього добра ніхто не бачив, бо Фіона не товаришувала з дружинами таких, як Педді. У її присутності ті соромилися власної крикливості й не могли приховати свого спантеличення, коли бачили столових приборів більше за одну виделку.

Інколи по неділях мати йшла до безлюдної вітальні, сідала під вікном за спінет [5] і грала, хоча за браком часу на музикування її техніка погіршилася, і вона вже не могла грати нічого іншого, окрім найпростіших творів. А Френк сідав під вікном серед бузку та лілій і слухав, заплющивши очі. У нього тоді часто бувало видіння — мати в пишному довгому платті з мереживом ледь помітного рожевого відтінку сидить за спінетом у величезній кімнаті кремового кольору, а довкола неї — безліч свічок у великих канделябрах. Йому хотілося плакати, та він розучився тієї ночі у сараї, коли поліція доставила його додому.

Меґі вклала Гала в ліжечко, повернулася до матері й стала поруч із нею. Ось іще одна, кому судилося себе змарнувати. Той самий гордий чуттєвий профіль; в її руках, в цьому дитячому тілі — щось від Фіони. Коли Меґі перетвориться на дорослу жінку, вона стане дуже схожою на свою матір. І хто ж на ній одружиться? Якийсь придуркуватий стригаль-ірландець або ж неотесаний селюк із молочної ферми? Його сестра була варта більшого, але через своє походження не могла прагнути більшого. їй не було виходу, всі так казали, і кожен прожитий ним рік, здавалося, лише підтверджував це.

Раптом почувши на собі його застиглий погляд, Фіона та Меґі враз обернулися і всміхнулися Френку з тією особливою ніжністю, яку жінки бережуть для найулюбленіших чоловіків у своєму житті. Френк поставив чашку на стіл і вийшов нагодувати собак. Йому хотілося розплакатися або когось убити. Що завгодно, аби тільки вгамувати свій біль.

Три дні по тому, як Педді втратив роботу в сараї Арчибальда, йому прийшов лист від Мері Карсон. Він розкрив його у поштовому відділку Вахіне, де забирав свою пошту; додому Педді повертався пристрибом, як хлопча.

— Ми поїдемо до Австралії! — заволав він, вимахуючи аркушами дорогого пергаменту під носами у своїх спантеличених домівців.

Запала тиша, і всі прикипіли до нього очима. В очах Фіони та Меґі відбилося потрясіння, але кожна пара чоловічих очей спалахнула радістю. А очі Френка несамовито запалахкотіли.

— Але ж Педді, чому це вона раптом згадала про тебе після скількох років? — спитала Фіона, перечитавши листа. — Вона звикла і до свого багатства, і до своєї самотності. Не пам’ятаю, щоб вона коли-небудь раніше пропонувала нам свою допомогу.

— Здається, їй страшно помирати на самоті, — припустив Педді, не стільки, щоб переконати Фіону, скільки самого себе. — Ось поглянь, що вона пише: «Я вже немолода, а ти й твої хлопці є моїми спадкоємцями. Гадаю, нам слід побачитися до того, як я помру; час тобі навчитися керувати господарством, яке ти успадкуєш. Я збираюся призначити тебе моїм головним скотарем — це буде прекрасна підготовка, а ті з твоїх хлопців, які є достатньо дорослими для роботи, можуть теж працювати у мене скотарями. Дрогеда перетвориться на родинний концерн, керований родичами без залучення чужинців».

— А вона нічого не каже про те, щоб вислати нам грошей на поїздку до Австралії? — поцікавилася Фіона.

Педді заціпенів.

— І не подумаю надокучати їй цим проханням! — відрізав він. — Ми зможемо перебратися до Австралії і без її подачок: я маю достатньо заощаджень.

— А я гадаю, що вона має оплатити наш переїзд, — вперто наполягала Фіона на превеликий подив всіх присутніх, бо вона нечасто висловлювала власну думку. — Чому ти маєш кидати своє теперішнє життя і вирушати на роботу, покладаючись лише на обіцянку, дану в листі? Мері Карсон досі й пальцем не поворухнула, щоб нам допомогти, тому я не маю до неї довіри. Пам’ятаю, ти казав, що тобі ніколи не доводилося бачити таких скнар, як вона. Зрештою, Педді, ти ж навіть не знаєш своєї сестри, бо між вами така різниця у віці, а вона подалася до Австралії тоді, коли ти ще в школу не ходив.