Чтение онлайн

Позаду них Том, парковий чорнороб, закінчив заливати автоцистерну зі свердловини і увімкнув двигун вантажівки. Звісно, що таку велику пожежу могла зупинити лише велика злива, але цистерна знадобиться принаймні для того, щоб зволожувати мішки та людей. Увімкнувши першу передачу, щоб вибратися на крутий протилежний берег річки, він на мить озирнувся на порожній будинок старшого скотаря та два розташовані позаду нежилі будинки: це було найбільш вразливе місце господарства Дрогеда, тут займисті речовини розташовувались достатньо близько до дерев із протилежного боку ріки, і могли загорітися. Старий Том поглянув на захід, похитав головою, приймаючи несподіване рішення, — і здав задки через річку на ближній берег. Там, на вигонах, вогонь загасити не вдасться; і ті, хто подався туди, щоб його зупинити, повернуться. Зупинивши вантажівку на краю ярка і поруч із будинком старшого скотаря, де він вже деякий час мешкав, Том приєднав до цистерни шланг і полив будинок, потім перебрався до двох менших помешкань. Отут його поміч була найефективнішою — полити три будинки водою так, щоб вони не загорілися.

Поки Меґі їхала поруч із Фіоною, лиховісна хмара на заході зростала, а з вітром долинав сильний запах гарі. Сутеніло; тварини, що тікали з заходу, мчали пасовиськом: кенгуру та дикі свині, перелякані вівці та корови, ему, варани та тисячі кроликів. їдучи від Боргеди до Біл-Біла (кожен вигін на Дрогеді мав свою назву), Меґі помітила, що Боб повідкривав ворота вигонів, але тупі вівці могли забитися у якийсь огороджений куток і не бачити поряд воріт.

Коли вони добралися до пожежі, та вже пройшла миль десять і щосекунди ширилася. Осадивши своїх переляканих коней, які неспокійно били копитами, Фіона та Меґі зупинилися, вони безпорадно дивилися на захід, де гнаний вітром вогонь перебігав високою сухою травою від одного невеличкого гаю до другого. Даремно намагатися зупинити його тут, бо його й ціла армія не спинить. їм слід повертатися на ферму і захистити на ній все, що можна. Фронт пожежі був п’ять миль завширшки, якщо вони не пришпорять своїх зморених конячин, потраплять до вогненних лабетів — і загинуть. Бідолашні вівці, бідолашні вівці. Але нічого не поробиш.

Старий Том і досі поливав будинки зі шланга, коли вони, хлюпаючи копитами, перебралися через мілкий брід.

— Молодець, Томе! — вигукнув Боб. — Продовжуй, доки не стане надто жарко, а потім тікай, чуєш? Метушливий дурний героїзм нікому не потрібен: ти — набагато важливіший за кільканадцять колод та скляних шибок.

А на фермі було повно автомобілів; вони прибували, і на дорозі з Джилі виднілося стрибаюче світло їхніх фар; Боб із людьми рушив до стайні, де на них уже чекала велика група чоловіків.

— Сильна пожежа, Бобе? — спитав Мартін Кінґ.

— Здається, надто сильна, і її не здолати, — відповів Боб голосом, у якому відчувався розпач. — Гадаю, вона має близько п’яти миль завширшки і вітер жене її зі швидкістю коня, що мчить галопом. Не знаю, чи зможемо ми захистити ферму, але певен, що Горрі слід приготуватися до захисту своєї. Він буде наступний, до кого добереться вогонь, бо я навіть не уявляю, як ми його зупинимо.

— Що ж, давно пора статися великій пожежі. Остання така була у тисяча дев’ятсот дев’ятнадцятому. Я організую групу до Біл-Біла, але нас багато і буде ще більше. Джилі здатен виставити до п’ятисот людей на боротьбу з вогнем. Декотрі з нас залишаться тут допомагати. Мені тільки й лишилося подякувати Богу, що моя ферма розташована західніше від Дрогеди.

Боб весело вишкірився.

— Ну ти й умієш утішити, Мартіне.

Мартін озирнувся.

— А де твій батько, Бобе?

— На захід від пожежі, там, де Бугела. Він був на вигоні Вільга, збирав отару овець для ягніння, а Вільга — на п’ять миль західніше від того місця, де, на мою думку, розпочалася пожежа.

— Чи є хтось ще, чия відсутність викликає тривогу?

— Та ні, таких нема, дякувати Богу.

«У якомусь сенсі це схоже на війну», — подумала Меґі, входячи до будинку: обмежена швидкість пересування, обмежена кількість води та харчів, необхідність виявляти силу та мужність. І загроза близької біди. Приїздили нові чоловіки і приєднувалися до тих, хто вже подався до вигону Гоум Педдок рубати нечисленні дерева, що стояли близько до ріки, та косити по периметру перерослу траву. Меґі пригадалося, як приїхавши до Дрогеди, вона подумала, що Гоум Педдок міг би бути набагато привабливішим, бо, порівняно з довколишніми гаями та чагарниками, він мав голий безрадісний вигляд. І лише тепер вона зрозуміла чому: Гоум Педдок був нічим іншим, як величезним протипожежним бар’єром округлої форми.

Усі гомоніли про пожежі, які пережив Джилі за сімдесят із гаком років свого існування. Дивовижно, але під час тривалих засух пожежі не становили великої загрози, бо вогонь не поширювався далеко через відсутність достатньої кількості сухої трави. Свідком найбільших пожеж Джилі ставав, коли впродовж двох-трьох років після рясних злив трава відростала висока й дерев’яниста, і тоді вогонь нестримно палахкотів сотнями миль, пожираючи все на своєму шляху.

Мартін Кінґ очолив загін із близько трьохсот чоловіків, які залишилися захищати Дрогеду. У цьому регіоні він був найстаршим тваринником і мав п’ятдесятирічний досвід боротьби з пожежами.

— Я маю в Бугелі сто п’ятдесят тисяч акрів, — сказав він, — і тисяча дев’ятсот п’ятого року я втратив там геть усіх овець та всі дерева до єдиного. П’ятнадцять років пішло у мене на те, щоб знову стати на ноги; був навіть період, коли мені здавалося, що я вже ніколи не піднімуся, бо тоді продаж вовни та яловичини давав малий прибуток.

Вив вітер, повсюди носився запах гару. Впала ніч, але на заході палахкотіла лиховісна заграва, дим опускався все нижче, спричинюючи кашель. Невдовзі показався вогонь; широченні омахи полум’я підстрибували, звиваючись, у небо на сотню футів, і всі почули ревіння, схоже на ревіння збудженого натовпу на футбольному матчі. Дерева довкола Гоум Педдок із західного боку зайнялися і перетворилися на стовпи вогню; Меґі заціпеніло стояла на веранді й бачила на їх тлі карликові силуети чоловіків; вони метушилися й стрибали туди-сюди, немов грішні душі, що потрапили до пекла.

— Меґі, дівчино, іди сюди і постав оці тарілки на буфет, будь ласкава! Ти ж не на пікнік зібралася! — почувся голос матері. Меґі неохоче відвернулася.

Через дві години з’явилася перша група зморених чоловіків; похитуючись від втоми, вони увійшли попити і поїсти, щоб знову піти на бій із вогнем. Саме для цього й працювало, не покладаючи рук, жіноцтво Дрогеди — готували вдосталь тушкованого м’яса, коржиків, чаю, пива та рому аж для трьохсот чоловіків. Під час пожежі, кожен робив те, що йому вдавалося найкраще, тому жінки й готували харчі, щоб підтримати фізичну силу чоловіків. Випитий ящик спиртного замінювався новим ящиком; чорні від сажі чоловіки багато пили і поглинали стоси коржиків, а потім, почекавши, поки охолоне тушковане м’ясо, швидко заковтували його, запивали останнім шкаликом рому — і знову вирушали гасити вогонь.

У коротких перервах між походами до кухні Меґі спостерігала за вогнем із побожним захватом і страхом. Бо пожежа мала особливу красу, несхожу на красу речей та явищ земних, бо ж прийшла вона з небес, від далеких планет, що кидали на землю холодне світло, ця краса прийшла від Бога та диявола. Фронт пожежі швидко поширився на схід, вони опинилися в оточенні, й тепер Меґі могла роздивитися окремі деталі, які до того застувала пекельна стихія фронту. З’явилися чорні й помаранчеві, червоні й пурпурові, білі та жовті відтінки; он видніється чорний силует високого дерева, охопленого помаранчевою оболонкою, що сичала й світилася; угорі, немов веселі фантоми, шугали і перекидалися червоні жарини; пульсували жовтим згасаючим вогнем серцевини вигорілих дерев; онде вибухнув евкаліпт, сипонувши пурпуровими іскрами; он помаранчево-білі омахи полум’я лизькають якийсь предмет, що ніяк не хотів займатися, але насамкінець віддав своє єство нестримній силі вогню. Так, нічна пожежа — це прекрасно; спогад про неї назавжди залишиться в її пам’яті.

Зненацька вітер посилився, всі жінки, обгорнувшись вологими мішками, видерлися ліанами гліциній на сріблястий залізний дах, бо всі чоловіки до одного були на вигоні Гоум Педдок. У вологих мішках вони відчували пекучий жар на колінах та руках навіть крізь рядно, забивали мішками палаючі головешки на гарячому даху, бо боялися, що дах не витримає, і палаючі уламки попадають униз на дерев’яні балки. Та найстрашніше полум’я лютувало за десять миль на сході, в Біл-Білі.

Сама ферма Дрогеда лежала за три милі від межі маєтності, найближче до Джилі. Далі прилягала ферма Біл-Біл, а за нею, далі на схід, — ферма Нарренганг. Коли вітер посилився від сорока до шістдесяти миль на годину, усі мешканці району збагнули, що коли її не зупинить дощ, пожежа палахкотітиме тижнями, спустошуючи сотні квадратних миль родючої землі.

Будинки біля струмка витримали першу навалу вогню, бо Том, мов одержимий, мотався туди-сюди з автоцистерною, наповнював її і виливав воду через шланг, наповнював, і знов виливав. Та коли вітер посилився, будинки зайнялися, і Том, плачучи, змушений був відступити.

— Краще впадіть на коліна і подякуйте Господу, що він не посилив вітер, коли на нас насувався фронт, — кинув Мартін Кінґ. — Якби це сталося, то пропала б не лише ферма, а й ми з вами. Господи Ісусе, зроби так, щоб на Біл-Білі ніхто не постраждав!