Чтение онлайн

«УКРО ГУВС

Мосміськвиконкому

капітану Строїлову

Повідомлення

Чоловік, який назвався «Емілем», подзвонив у номер Джозефа Дейвіда о 22.10, сказав, що через двадцять хвилин чекає «дорогого друга на звичному місці».

Як і було заздалегідь умовлено, Дейвід відповів, що в нього дуже висока температура і він не може підвестися, тому просить «Еміля» заїхати до нього. «Еміль» відповів, що в такому разі він приїде завтра о десятій годині ранку.

Але о 22.45 цього ж вечора у номер Дейвіда, з його слів, прийшла невідома й передала чотири касети, зажадавши взамін контракт на видання книжок.

Як сказав Дейвід, невідома не виймала правої руки з кишені, тому він і змушений був передати їй два контракти.

Касети додаються.

За даними експертизи, касети було заздалегідь засвічено, ніякої інформації не виявлено.

Спостереження підтвердило, що справді до Дейвіда саме в цей час заходила іноземка, тоді як групу зорієнтували, що до Дейвіда прийде або «Хрін», або ті його контакти, фотографії яких роздали співробітникам.

Квартира, де прописаний «Вітман», він же «Сорокін», порожня, до телефону ніхто не підходить.

Усі спроби встановити його результатів поки що не дали.

Спостереження триває.

Старший лейтенант

Киршун».

«УКРО ГУВС

Мосміськвиконкому

капітану Строїлову

полковнику Костенку

цілком секретно

У зв’язку із запитом, що ви одержали з ФБР на якогось Баха Ігоря Валентиновича, повідомляємо: справді, Бах І. В. емігрував до СІЛА 27 лютого 1982 року, судимостей не мав, виїхав за німецькою візою (мати, уроджена Гаазе Матільда Феліксівна), за фахом інженер-нафтовик, профілактувався Московським міським управлінням КДБ СРСР з приводу валютних операцій з іноземцями, а також торгівлі живописом.

Його двоюрідний брат, художник-любитель Бах Олександр Миколайович, за фахом ветеринар, славився тим, що блискуче імітував роботи майстрів голландської школи.

А тому вважаємо за необхідне повідомити, що незадовго до трагічної загибелі Зоя Олексіївна Федорова переслала до США своїй дочці (через італійську знайому, яка жила в неї на квартирі) картину голландського майстра Де Вітта.

Про це стало відомо за день до загибелі З. О. Федорової, бо її дочка, яка прийшла з картиною в оціночний відділ фірми «Сотбі», що проводить аукціони не тільки в Лондоні, а й у всьому світі, одержала офіційну відповідь спеціалістів, що картина, яку вона показала, це не оригінал, а лише майстерна підробка пензля великого голландця.

Уже після смерті Федорової, у процесі відпрацювання версії політичного вбивства актриси, було встановлено, що вона заплатила за цю картину невідомому (чи невідомим) дев’ять тисяч (9000) карбованців з тих п’ятнадцяти тисяч (15 000), що їх вона одержала, продавши підмосковну дачу.

Будучи за характером дуже запальною й відверто-прямолінійною, З. О. Федорова могла викликати того чоловіка (чи тих осіб), які продали їй Де Вітта, й пригрозити їм, що звернеться до міліції, бо продали їй підробку, якщо вони не повернуть їй грошей.

Оскільки ця інформація надійшла до нас щойно, вважаємо за необхідне довести до вашого відома.

Ст. оперуповноважений

Киреєв».

«УКРО ГУВС

Мосміськвиконкому

капітану Строїлову

Повідомлення

Робота по художнику-любителю Баху Олександру Миколайовичу дає можливість повідомити ось що:

1. У розмові з «Петром» художник Бах не заперечував, що на початку вісімдесятих років справді багато працював за мотивами старих фламандців. Більше того, він пригадав, що продав комусь «Купідонів», яких він змалював з картини Де Вітта. Кому саме, точно не пригадує, але принаймні не брату: «Я йому свої речі дарував за те, що він передав мені свого «Москвича».

2. На запитання, чому він не вступає до Спілки художників, Бах відповів, що обстановка там і в Міністерстві культури така, що ¦професіональні майстри живуть бідно, за кордон виїжджають з великими труднощами, а дістати право на персональну виставку в країні дуже складно й пов’язано з тим, що треба, як він сказав, «пробивати лобом стіну, без зв’язків це зробити неможливо». Він також додав, що процедура прийому до Спілки тягнеться роками, а тому «значно вигідніше лікувати пуделів та сіамських котів тих живописців, які прославилися в сталінський чи брежнєвський період, грошей загребли тьму, онукам вистачить, не тільки дітям, і на виручені від святої справи допомоги «меншим братам» цілком можна жити у достатках і займатися живописом собі на втіху, тим паче що я від природи людина полохлива, своє говорити й малювати боюся, легше імітувати колишніх геніїв…».

3. Контакти Баха з кримінальним елементом не проглядаються, хоч до нього навідуються люди, які в минулому були зв’язані з гуртком Бориса Буряци, але він цього імені не знає, абсолютно наївний у питаннях бізнесу і, судячи з повідомлень його знайомих, байдуже ставиться до грошей — витрачає їх на альбоми живопису, зібрав унікальну колекцію, на фарби й пензлі, які тепер дуже дорогі.

4. На запитання «Діни», чому він не від’їжджає до США, хоч одержав виклик від двоюрідного брата, Бах відповів, що ніколи не емігрує, бо любить Росію та й живе добре, собі на радість, а там, як він каже, «треба працювати, як у наших кооперативах, — до сьомого поту й до червоних бігунців в очах, спасибі, не хочу, та й конкуренції тут ніякої, ветеринарів мало, більшовики всю живність вивели, що стосується мистецтва, то малюю в охотку, честолюбство мені не властиве, аби тільки не заважали жити, як живу».

5. Про свого брата і його життя в США Бах поінформований мало, каже, що той займається бензиновим бізнесом, начебто влаштувався непогано, але ставиться до нього з певним гумором: «Дуже метушливий, живчик, такі вмирають від інфаркту, все хоче взяти нахрапом, ніякої допитливості, хоч «хлопець хороший…»

6. Усю інформацію, що надходить про роботу з Бахом, повідомлятиму й надалі.

Лейтенант міліції

Жванов».

«УКРО ГУВС

Мосміськвиконкому

капітану Строїлову

полковнику Костенку

Цим повідомляю, що Сорокін Є. В., перебуваючи в органах КДБ, справді мав співробітницю на ім’я Кіра, яка померла в 1976 році й до злочинів, що їх чинив Сорокін, причетності не мала.

Сестра Кіри тоді була солісткою танцювального ансамблю Метрополітену ім. А. М. Кагановича.

У ті роки її прізвище було Лазуркіна, ім’я та по батькові — Ірина Володимирівна, 1936 року народження, адреса й теперішнє прізвище невідомі, серед друзів мала кличку «Іноземка», бо одягалася вишукано й розмовляла з англійським акцентом. За зовнішнім портретом, котрий передали нам, можна припустити, що жінка, яка одержувала контракти у Дейвіда, є Лазуркіна.

Мол. оперуповноважений

Краснов».

«УКРО ГУВС

Мосміськвиконкому

капітану Строїлову

Повідомлення

Встановлено, що в день вбивства Яструба й Груздьової в кооперативному гаражі на Ленінському проспекті з’явилися люди, яких упізнали механік Тимашов Григорій Іванович і сторож Беліков Микола Михайлович як Яструба і Груздьову.

Вони запитували, де слюсар Окунєв, сказали, що в них нещастя з машиною, розбили праве крило, треба негайно відремонтувати, обіцяли заплатити будь-які гроші.

Механік Тимашов дав їм телефон Окунева, і Яструб подзвонив йому з гаража, домовившись при цьому приїхати до нього негайно.

Мол. лейтенант

Львов»

«Петровка, 38,

Управління карного розшуку

тов. Костенку

Дорогий Славо!

Ти не залишив домашньої адреси, тому надсилаю лист на Петровку в надії, що тобі передадуть його.

Отже, по пунктах:

1. Ми маємо намір підняти на черговій Сесії питання про правомірність прийому як речових доказів у боротьбі з організованою злочинністю оперативних записів розмов мафіозі і зйомок їхніх операцій відеокамерою, хоч, не приховую, існує досить сильна опозиція проти цього: «Уподібнюємось до західних спецслужб»!

Наївність такої опозиції очевидна, однак досить могутня — при нашій дрімучій ненависті до всього чужого, а найдужче до іноземного.

Як мені відомо, західні служби ніколи не саджали в тюрму винахідника водневої бомби Оппенгеймера, який нападав на Білий дім і вимагав припинити гонку ядерних озброєнь.

Він нападав на президента зі сторінок провідних газет і з екранів телебачення, але в Горький його ніхто за це не виселяв, як і не саджали в психушку Джейн Фонду чи в мордовський концтабір актора Поля Ньюмена, що виступав проти режиму…

Сталінська Конституція була найдемократичнішою в світі, вона нехтувала доказами, зібраними оперативним шляхом — записи телефонних розмов, фотографії, — але при цьому дозволяла катувати заарештованих і задовольнялася їхніми істеричними визнаннями, розстріл неминучий.

Ми — візантійці, нам найважливіше дотримуватися форми, суть справи нас мало непокоїть.

2. Навіть якщо цю зміну в Кримінальному кодексі буде в принципі прийнято, мине дуже багато часу — при нашій пристрасті до всенародних обговорень, — перш ніж такі докази стануть практикою законотворчості. Отже, якщо ти допомагаєш крутити справу проти мафіозі і вона близька до завершення, то, боюсь, наші хрещені батьки розіб’ють твої докази вщент.

3. Що стосується злочинів, учинених сталінськими садистами проти ленінців, то судити їх (та ще й по другому разу!) не будуть: треба починати сотні тисяч процесів — прямий шлях до громадянської війни, бо, як ти розумієш, при нашій жорстокій дикості кара впаде не тільки на цих звірів, а, головне, на їхніх жінок, дітей, онуків, а це вже процент, кількість нових жертв вимірюватиметься семизначними цифрами… Потягни ниточку: хто відповідальний за загибель правозаступника Анатолія Марченка? На лаву підсудних доведеться саджати не лише тих, хто підписував постанови, а й усіх тюремних і табірних охоронників, лікарів, прокурорських, суддів… З цього погляду відчайдушна спроба Горбачова побудувати правову державу й підвести, таким чином, риску під нашою вселенською доносительською злобою — найоптимальніший варіант, якщо тільки президента не заблокують крайні праві сили, яких у нас десятки мільйонів, а ліві й ті, хто його підтримує, роз’єднані й кусають одне одного — звичне горе Росії.

Коли чимсь можу бути корисний, пиши або дзвони.

Твій Іван Варравін».

«УКРО ГУВС

Мосміськвиконкому

капітану Строїлову

На ваш запит повідомляємо, що Еміль Валерійович Айзенберг перебуває на обліку в психдиспансері № 4 з приводу шизофренії і тимчасових провалів пам’яті і, таким чином, до судової відповідальності притягнений бути не може без повторного стаціонарного обстеження.

Гол. лікар

Шамякін».

«УКРО ГУВС

Мосміськвиконкому

капітану Строїлову

Цим повідомляю, що Шинкін Йосип Михайлович, 1918 року народження, закінчив війну в званні підполковника, командира ордена Олександра Невського окремого мотострілецького полку, двічі поранений, нагороджений трьома орденами Червоного Прапора, орденами Вітчизняної війни І і II ступеня, медалями «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграда», «За взяття Кенігсберга» і «За взяття Берліна». У 1952 році його звільнили з рядів Радянської Армії і виключили з КПРС за зв’язок з космополітами та агентами «Джойнта». Ще до звільнення було запрошено згоду командування на його арешт як пособника секретних служб США та Ізраїлю. Таку згоду дали 6 березня 1953 року.

У зв’язку з реабілітацією лікарів-убивць, агентів «Джойнта», запит відкликали. Відтоді Шинкін Й. М. працював у системі Шкіргалантереї. Орден Леніна, яким його, виявляється, було нагороджено 7.1.1943 за мужність та героїзм, проявлені ним під час ліквідації формувань Паулюса, а також орден Вітчизняної війни І ступеня, котрим його нагородили в День сорокаріччя Перемоги, досі він у військкоматі не одержав.

Зав. Рай військкому

майор Чикін».

«УКРО ГУВС

Мосміськвиконкому

капітану Строїлову

Цим повідомляємо, що 11 квітня 1951 року Жарикова Антоніна Василівна змінила в Бауманському ЗАГСі м. Москви в метриці ім’я та по батькові свого сина Варенова Івана Миколайовича на «Ісая Григоровича».

Під час проведення роботи з’ясовано, що батьком Варенова був старший лейтенант Радянської Армії Варенов Микола Кирилович, який попав у полон в серпні 1943 року.

Перебуваючи в концтаборі Маутхаузен, він очолював одну з підпільних груп комуністичного опору і за завданням Комітету вступив до Російської визвольної армії генерала Власова А. А. для організації переходу солдатів і офіцерів РВА через лінію фронту на з’єднання з частинами РСЧА.

Йому справді вдалося організувати перехід батальйону власовців у Східній Пруссії, після чого його, як і всіх його людей, засудили за зраду Батьківщини на двадцять п’ять років таборів з подальшою поразкою в правах.

У грудні 1950 року Варенов Микола Кирилович утік з таборів, добрався до Москви й зупинився в кімнаті своєї дружини Жарикової Антоніни Василівни, щоб звідси подати петицію від ув’язнених на ім’я Й. В. Сталіна з вимогою переглянути справу й встановити справедливість.

Однак Жарикова А. В. повідомила органи КДБ про те, що в неї переховується її колишній чоловік, зрадник Батьківщини і власовський недобиток.

Варенова М. К. заарештували й засудили до вищої міри соціального захисту.

Саме після цього Жарикова змінила ім’я й по батькові дитини, але 4 травня 1951 року її виселили на сто перший кілометр, де вона загинула за невияснених обставин.

Варенов Ісай Григорович виховувався в сім’ї дядька по матері, Жарикова Василя Васильовича, який працював водопровідником у ЖЕКу № 21 Київського райвиконкому м. Москви, в 1962 році вступив у МАДІ, звідки його виключили, коли з’ясувалося його справжнє ім’я і зв’язок із зрадником Батьківщини Вареновим.

Реабілітували Варенова Миколу Кириловича у 1963 році, коли Варенова Ісая Григоровича засудили за збройний грабіж і він відбував покарання в Саблазі.

Його «вчителем» у зоні був Сорокін Євгеній Васильович, котрий, як тепер стало відомо, був слідчим його батька й готував матеріали на розстріл Варенова Миколи Кириловича, застосовуючи при цьому недозволені методи ведення слідства.

Мол. оперуповноважений

Скоробогатько».

«УКРО ГУВС

Мосміськвиконкому

капітану Строїлову

полковнику Костенку

Повідомляю, що дозвіл на обмін Федоровій З. О. Її житлоплощі по набережній Шевченка на трикімнатну квартиру по Кутузовському проспекту дав голова Виконкому Мосради після звернення до останнього однієї з осіб, близьких до сім’ї А. І. Брежнєва.

Прізвище цієї особи встановлюється.

Майор

Неустроєв».

«УКРО ГУВС

Мосміськвиконкому

капітану Строїлову

За непідтвердженими даними (зараз у стадії відпрацювання), брат художника Баха, який нині емігрував до США, Ігор Бах, 12. ХІІ. 1981 був госпіталізований у міську лікарню № 62 з приводу гострого приступу апендициту, який почався, з його слів, у ніч з 10. ХІІ.1981 на 11. ХІІ.1981.

Але приступ ліквідували терапевтичними методами лікування, операції не було.

У лікарні його провідав якийсь Никодимов, дані про нього з’ясовуються.

Лейтенант

Ознобішин».