Чтение онлайн

— Що я можу ще доповісти в Берліні?

— Краще за Консула, — пожвавішав Маєр, — діє агент Рудий, завербований мною в 1941 році. Я зразу збагнув ціну цієї надзвичайно підступної людини. Завдяки Рудому в Ірпінському лісі під Києвом пощастило оточити сто двадцять підпільників, які повинні були поповнити партизанський загін Коваленка. Майже всі вони загинули в бою. Їх родини розстріляні. Нещодавно Рудий видав кілька підпільних явок у Києві. Плани цих акцій розроблені і підготовлені мною особисто.

— Я задоволений вашими успіхами, гер штандартенфюрер! І сподіваюсь, що мені пощастить врятувати вас від розжалування в солдати та відправки на фронт, хоча з палацом пана Хоткевича, мабуть, доведеться вам розпрощатися. А жаль! Було, б бажано, щоб полковник Маєр залишився на своїй попередній посаді. Правда, нам необхідно з'ясувати ще деякі делікатні і не вельми приємні справи, від яких в значній мірі, залежить ваша доля, гер полковник.

— Що ви маєте на увазі, мій генерале? — стривожено запитав Маєр.

— Про це поговоримо пізніше, — ухилився Дітмар, — спершу закінчимо розмову, що стосується розвідувальної школи «Вольф». Школа повинна знову запрацювати. Перші учні вже прибули. Незабаром прибуде основний контингент. Необхідно вирішити долю полковника Маєра. Нині на Україні діє кілька нових диверсійних шкіл — «Уран-2», «Омега-3», «Сатурн-4», «Зета-5». У кожній з них навчається певна кількість диверсантів. На посаду керівника однієї з цих шкіл можна рекомендувати полковника Маєра. Всі ці школи у віданні групенфюрера фон Лау і підлягають рейхсміністру Гіммлеру. І все ж мені не хочеться, щоб гер Маєр залишав маєток нашого спільного друга пана Хоткевича. Я певен, що тут була фальшивомонетня для виготовлення фунтів стерлінгів. Не міг Хоткевич вигадати подібну історію.

— Я маю незаперечні докази, мій генерале, про існування цієї фальшивомонетні.

— Які? — пожвавішав Дітмар.

— Мені пощастило натрапити в цьому глухому селі на сто тисяч фунтів, стерлінгів. Це незаперечний доказ, який підтверджує існування фальшивомонетні.

— Де ці фунти?

— У моїй опочивальні, мій генерале.

— Я можу їх бачити?

— Звичайно, мій генерале!

Маєр, очевидно, встав із-за столу, бо під ним зарипів стілець, сказав:

— Ось купюри, виготовлені в підземеллі цього палацу Якийсь час в Зоряній тривала тиша. Нарешті пролунав здивований голос Дітмара:

— Неймовірна подія! Ці гроші неможливо відрізнити від справжніх фунтів стерлінгів. Хто-хто, а я знавець цієї справи. Отже, версія про існування фальшивомонетні в палаці пана Хоткевича дістала незаперечне підтвердження. Скільки фунтів пощастило знайти?

— Я вже доповів, мій генерале, — сто тисяч.

— Це, Отто, справжній скарб!

— І він до останнього пенні належить вам, мій генерале.

— Це надто щедрий подарунок! — радісно вигукнув Дітмар. — Людина, яка має такий капітал, може бути спокійна за своє майбутнє. Я з великою вдячністю приймаю цей подарунок. І сподіваюсь, що він позитивно позначиться на долі полковника Маєра. Хто зберіг ці фунти?

— Колишній дворецький пана Хоткевича, мешканець цього села — Шудря.

— Шудря? — здивувався Дітмар. — Але ж він посвідчив, що дав пану Маєру лише царські асигнації.

— І це так, мій генерале, — поспішно пояснив Маєр. — Він дав мені мішок купюр. Зверху лежали царські асигнації. Під ними я натрапив на фунти стерлінгів.

— Чи нема в цього Шудрі ще цієї валюти?

— Переконаний, що нема, бо нікому ці папірці не потрібні, і він би мені їх віддав усі.

— Неймовірно, — дивувався Дітмар, — фунти стерлінгів виробляються в глухому поліському селі, серед дрімучих борів і непрохідних боліт. За наказом фюрера ми намагалися випускати фальшиві фунти стерлінгів — і вся ця затія не дала наслідків. Наші фунти не приймав жоден банк, бо надто було видно їх фальшивість. Пан Хоткевич знав таємницю виготовлення цих купюр.

— Як мені пощастило дізнатися, мій генерале, батько пана Хоткевича вивіз з Англії майстра монетних справ. Він і створив у підземеллі палацу фальшивомонетню. Нині ці льохи залиті водою. І відкачати її неможливо.

— Тепер, — почувся голос Дітмара, — я маю вирішити ще одну надзвичайно важливу справу. Контролер імперської служби безпеки штурмбанфюрер Зауер подав доповідну записку на ім'я рейхсміністра Гіммлера, що керівник ейнзатцгрупи «Б», поліції безпеки і служби безпеки штандартенфюрер СС Маєр захопив у полон керуючого більшовицьким банком, комуніста Спичака, і той передав йому десять мільйонів паперових грошей і п'ятдесят два кілограми золотих монет. Полковник Маєр привласнив цінності, які мають належати рейху. Що відповість на це звинувачення полковник Маєр?

— Доповідна записка Зауера потрапила до рейхсміністра?

— Дивне запитання, — насмішкувато відповів Дітмар. — Як же вона могла кудись потрапити, коли полковник Маєр і сьогодні керує школою «Вольф»? До речі, Зауер загинув у Мінську при нез'ясованих обставинах. За нього розстріляно сто заложників. Доповідна знаходиться в моєму сейфі. Але я обурений! Так, так, гер Маєр, ваш вчитель і благодійник — обурений! Як же ви, гер Маєр, могли приховати від мене таку кількість золота?

— Це не зовсім так, мій генерале.

— Як я маю розуміти ваші слова, гер Маєр, «не зовсім так»? Ви захопили меншу кількість золота, ніж говориться в доповідній Зауера?

— Дійсно, наша група, — відповів Маєр, — захопила власника золотого скарбу, але більшовик-фанатик не бажає розголошувати свою таємницю.

— Невже ви так і не зуміли розв'язати йому язика?

— На жаль, ні. Цей комуніст виявився справжнім фанатиком. Ніякі тортури на нього не діють.

— Де перебуває цей фанатик зараз?

— У підземеллі цього палацу. Тут є досить просторі приміщення.

— Я можу поговорити з ним?

Було чути, як Маєр підняв телефонну трубку:

— Гер Краус, прошу привести в мою опочивальню арештованого номер один.

Невдовзі рипнули двері, і до Зоряної зайшло кілька чоловік, почулося гупання важких солдатських чобіт.

— Вартові можуть бути вільні, — наказав Маєр. — Залиште арештованого і чекайте в коридорі.

— Пане Спичак, — намагаючись надати своєму голосу лагідності, почав Дітмар ламаною російською мовою, — прошу вас сідати. Я буду порозмовляти з вами. Прошу випити келих коньяку. Я прийшов до висновку, що коньяк поліпшує настрій, сприятливо впливає на розумові здібності людини і дає їй можливість прийняти єдино правильне рішення.

— Дякую, — почувся глухуватий, байдужий голос. Спичак говорив чистою німецькою мовою. — Але я не вживаю хмільних напоїв, бо вважаю, що вони затуманюють розум людини, отруюють її свідомість.

— О, — пролунав здивований голос Дітмара, — ви знаєте німецьку мову? Звідки? Де навчалися?

Спичак пояснив:

— Після революції партія послала мене вчитися в Лейпцігський університет, там я закінчив економічний факультет.

— Коли? — запитав Дітмар.

— Невдовзі перед тим, як Герінг підпалив рейхстаг і хотів звинуватити в цьому злочині болгарського комуніста Димитрова.