Украинка против Украины
Шрифт:
"Леся Українка була як найщільніше зв’язана з українським національним рухом. Він був для неї потрібний, як свіже повітря для її хворих легенів. Цей рух мав на меті створити окрему національну державність. Але під тиском російського капіталізму й русифікаторської політики царату, в умовах страшного економічного визиску й політично-соціального гніту, цей український національний рух зазнав великої скрути. Через це саме хисткі елементи української дрібнобуржуазної інтелігенції перебігали до російського табору й асимілювалися там, втрачаючи національні прикмети. Частина інтелігенції хиталася межи тими, що залишалися твердо стояти на українських позиціях, і тими, що влилися в "общерусское" річище. Вона слов’янофільствувала та народничала з "руськими братами" до якогось часу. Але коли російський капітал поглибив колонізацію й зміцнив русифікацію, то спроби "братської" угоди й лояльності втратили всякий сенс: захиталися самі основи українського національного життя. Треба було шукати виходу з цього становища. І от вихід знайшли. В чому ж? У вірі в революцію, в ту соціальну катастрофу, яка розтрощить "тюрму народів", російську імперію, й визволить усі уярмлені нації, в тому числі й українську. Леся Українка так само, як і інші її сучасники, орієнтувалася на прийдешню революцію та соціальну катастрофу" (цит. по: 17, 15). Но у любой социальной катастрофы и последствия катастрофические. В том числе и для своего народа. Сейчас идут лихорадочные поиски: на кого бы переложить ответственность за поистине катастрофические последствия той "социальной катастрофы", которую принесла "прийдешня революція".
"Звичайно, ні вона, ні її сучасники не вірили в те, що ця катастрофа змінить у корені й соціальний лад" (там же). Кто не верил, а кто и верил. "Їм хотілося боротьби, але не в середині України, а поза межами її, такої, яка знищила б російську імперіалістичну буржуазію, але не зачепила б своєї" (там же). Хотелось — как лучше (социальной катастрофы у соседа), а вышло — как всегда (собственный народ кровью захлебнулся). Поджечь дом соседа — и чтобы искры не залетели на свою хату. Вот идеал. Но такая задача требовала филигранного мастерства.
"Правда, були й такі дрібнобуржуазні елементи серед українців, які нездатні були пірвати з старими традиціями" (там же). Эти ретрограды не желали социальной катастрофы ни у себя, ни у других. "Проти них Леся Українка дуже часто скеровувала свій революційний гнів. Відціля її конфлікт з оточенням. Цей гнів бринить і в "Боярині", де вона відтворила, з одного боку, ту активну українську інтелігенцію, яка всім єством своїм рвалася до боротьби за суверенітет української державності, і, з другого боку, ту продажну українську інтелігенцію, яка заради "панства великого, лакомства нещасного" зрадила українські традиції й, помосковившись, добровільно впряглася в чужинецьке ярмо" (цит. по: 17, 16).
Итак, на Украину из Москвы приезжает "Степан, молодий парубок у московському боярському вбранні, хоча з обличчя йому видко одразу, що він не москаль". Для хорошего физиогномиста (тем более — физиогномистки) отличить москаля от украинца — пара пустяков.
Но приезжий — коллаборационист уже во втором поколении:
На раді Переяславській мій батько, Подавши слово за Москву, додержав Те слово вірне.Настоящий украинский патриот Иван (брат Оксаны) ему — про вооруженную борьбу, а тот напоминает библейское повествование про Каина и Авеля. Отец Оксаны очень удивился (как будто впервые такое слышит):
Не звикли якось ми такого чути… проте… було б на світі, може, менше гріха і лиха, як би всі гадали по-твоєму…Брата Ивана тоже, судя по всему, Библии не учили. Для него она существует только для того, чтобы замыливать глаза:
Іван (згірдно) Се в Києві ченці навчають отакого! …Бурсак та щоб не вмів замилить очі!У Ивана руки чешутся, но Оксана крови видеть не может:
Не раз, вернувшися з походу, лицарство з нами бавиться при танцях. Простягне руку лицар, щоб узяти мене до танцю, а мені здається, що та рука червона вся від крови, від крови братньої… Такі забави не веселять мене… Либонь, ніколи не прийняла б я перстеня з руки такого лицаря…Те еще рыцари… И вот Оксана выходит замуж за Степана и собирается в Москву:
Тим паче що з тобою. Але й так, Хіба ж то вже така чужа країна? Та ж віра там однакова, і мову Я наче трохи тямлю, як говорять.Однако в Москве творится тако-о-е… Такое, что свекровь инструктирует бедную девушку: "Адже ми тута зайди, — з вовками жий, по-вовчи й вий…" Во-первых, одеваются по-своему. Во-вторых, коверкают чистые украинские имена: Івась, оказывается, у них будет "Ванька" note 9 , Ганнуся — "Аннушка", а Оксана — "Аксинья чи Аксюша". А это как-то не благозвучно: "Щось негарно. Оксана мов би краще. Ти, Ганнусю, мене таки Оксаною зови". В-третьих, если верить безбожному автору, служба в церкви идет не на церковно-славянском (как на Украине), а на каком-то неведомом науке языке. Поэтому бедная девушка ничего не может разобрать:
Note9
а почему не Иванушка? — Авт.
Для верующего христианина вера — это все. Для атеиста же — ничто. Украинка была атеисткой, поэтому и для ее героини вера — звук пустой. Поэтому и обычаи в православной Москве ХVІІ века для нее — чисто бусурманские:
Оксана (з жахом) Степане, та куди ж се ми попались? Та се ж якась неволя бусурменська?Чем-то даже напоминают обычаи галичан конца XIX — начала XX века. Вспоминается ее переписка: "Поки справа так стоїть, що всі фрази галицьких поступовців про сприяння "жіночому питанню" лишаються фразами. Наскільки я чула про становище галичанок в товаристві, то се якась така неволя, що, може б, я скоріш на каторгу пішла, ніж на таке життя. Подібне життя, наприклад, в Болгарії, я його бачила… Не подумайте, що се в мені говорить "гординя" українки". Гордыня Украинки проявляется, когда автор превозносит свободу женщины на Украине по сравнению с "деспотической" Москвой. Однако по этому вопросу существовали и другие мнения. Вот как Гоголь описывал жену Тараса Бульбы: "Бледная, худощавая старуха мать… Она была жалка, как всякая женщина того удалого века… Она видела мужа в год два-три дня, и потом несколько лет о нем не бывало слуху. Да и когда виделась с ним, когда они жили вместе, что за жизнь ее была? Она терпела оскорбления, даже побои; она видела из милости только оказываемые ласки, она была какое-то странное существо в этом сборище безженных рыцарей, на которых разгульное Запорожье набрасывало суровый колорит свой".
А на Украине тем временем происходит следующее: "В поемі згадується, що лівобережні накладали з Дорошенком. У Костомарова читаємо, що лівобережні полковники "послали тайно к Дорошенку, просили его прибыть на левую сторону Днепра и принять гетманскую власть вместо Бруховецкого". Дорошенко справді згодом прибув на лівий берег і зкинув з гетьманства Бруховецького. Характеризуючи братовбійну війну на Україні, Степан так каже про Дорошенка:
ся війна найпаче братовбійна, що Дорошенко зняв на Україні, — тож він татар напоміч приєднав і платить їм ясирем християнським.Слова ці відповідають історичним фактам, про які читаємо у Костомарова: "Дорошенко тогда же присягнул перед всеми, что будет добывать левобережную Украину, хотя бы пришлось всех тамошних козаков татарам отдать" (цит. по: 17, 22).
Видим, что для Дорошенка: есть козаки — есть проблемы, нет козаков — нет проблем. Вот этому "добытчику левобережной Украины" и работорговцу христианскими душами вышили хоругвь подруги Оксаны из "церковного братства" (интересно, какому богу они там молились?), а ее патриотический брат отвез подарок: