Украинка против Украины
Шрифт:
Свадьба состоялась. Пошли дети. Ни одного из троих он принципиально не крестил. Они болели (особенно сильно — Петр). Франко привез свое семейство в имение Косачей. Пчилка писала Украинке: "Діти наші здорові. Петрусеві теж поліпшало note 10 . Ні, таки порода в людині перше всього! Як хто дурного заводу, то хоть йому що — дурноверхе буде. Справедливо п. Франко спогадує раз-у-раз марність курсів для його супруги, котра, власне, не може бути путнею подругою, а тільки найнеудобнішою супругою — не через що инше, як через свою природу, чай навіть має велику охоту бути подругою. Але найщирішу правду каже наша (здається, волинська навіть) приказка: "натуру тяжко одмінити". Колись я прочитала се… і тепер пакі і пакі переконуюсь, яка се велика правда!" В фигурной скобке были слова, пропущенные публикаторами (об этом см. в разделе 5.5).
Note10
…
Тем временем Франко влюбился в другую — молодую гордую полячку. Страсть разгоралась. Взаимности пожилой отец семейства не дождался. Это не редкость. Но редкостью был тот путь, которым он решил добиться своих целей на стороне. За помощью "каменяр" обратился… к врагу рода человеческого. Ничего лучшего не придумал. Этой эпопее и посвящен лирический цикл "Зів’яле листя" (1896). (Сам автор подчеркивал автобиографический характер этого произведения). Он понимает, что "рай" ему не светит:
Я, що так довго, гаряче кохаю І за любов знайшов погорду й глум, Бажаю хоч на хвилю бути в раю, Обнять тебе, ціль моїх мрій і дум.И тогда ради "райского наслаждения" идет ва-банк и обращается к врагу рода человеческого:
Та дощ січе, скрипить обмокле гілля, Вихри ревуть: "Дарма! Дарма! Дарма!" І заревло скаженне божевілля У серці: "Ні! Чи ж виходу нема? Ні! Мусить буть! Не хочу погибати, Не знавши хоч на хвилечку її! Хоч би прийшлось і чорту душу дати, А сповняться бажання всі мої!" І чую, як при тих словах із мене Обпало щось, мов листя, мов краса, А щось влилося темне і студене, — Се віра в чорта, віра в чудеса.Знакомая песня: "я душу дьяволу отдам за ночь с тобой". В сердце заревело бешеное сумасшествие и человек решил продать свою бессмертную душу хоть за минутное "райское наслаждение". В Бога он не верует, а в черта — сколько угодно:
Чорте, демоне розлуки, несповнимих диких мрій, Не дрімаючої муки і несправджених надій! Слухай голосу розпуки! Буду раб, невільник твій, Весь тобі віддамся в руки, лиш те серце заспокій! Враз з тобою на страждання я готов навік піти, — Лиш одно мені бажання заспокій тепера ти. За один її цілунок най горю сто тисяч літ! За любов її і ласку дам я небо, рай, весь світ. (6)Когда не верующий в Бога добровольно (или скорее — зловольно) накликает бесов, то они не заставляют себя долго ждать. Они-то не ведают, что их нет:
І він явивсь мені. Не як мара рогата, З копитами й хвостом, як виснила багата Уява давніх літ, А як приємний пан в плащі і пелерині, Що десь його я чув учора або нині — Чи жид, чи єзуїт.Как известно, враг рода человеческого — интернационалист.
Спинивсь. Лиця йому у пітьмі не видати. Зареготавсь та й ну мене в плече плескати. "Ха-ха! Ха-ха! Ха-ха! Ось новість! Куріоз! Ось диво природниче! Пан раціоналіст, безбожник — чорта кличе! Ще й душу напиха! Мій панцю, адже ж ви не віруєте в бога! Я ще недавно чув край вашого порога…" (6)Франко заигрался с врагом рода человеческого, а тот стал играться с ним. Проявления были следующими: "манія переслідування покійним Драгомановим, хвороблива ідея про раптом одержану змогу спілкуватися через "пошту духів з віддаленими особами" (визнання з 1908 р.)" (цит. по: 19, 22). "Недуга була задавненою. Вона виявилася в психічних розладах, призвела до паралічу рук і галюцинацій (являлися духи, ввижалися тисячаметрові дроти на руках — "розмотував" їх у криворівнянському "чуркалі" — джерелі). Лікувався в Одесі (1909) й дещо поправився, а потім у словенському Ліпіку. Був у Львові в закладі для хворих" (цит. по: 19, 153).
На своем печальном опыте Франко убедился в существовании мира духов и в том, какими они бывают. Украинка эту перемену отметила, но в письме Кобылянской (1901) истолковала ее на свой материалистический манер: "Франко справив на сей раз якесь дивне враження; з тим чоловіком щось робиться, якийсь він наче приголомшений, мало говорить, почне якусь розмову, неначе й зацікавиться нею, а потім раптом знеохотиться, урве, замовкне або сяк-так докінчить почату фразу. Щось не чула я від нього сей раз тих цікавих літературно-філософських розмов, що давніше, — від політики відтягався старанно… Хтось note 11 не дуже любить бачити людей, що вже "перешуміли", надто коли бачив їх в найбільше голосний, шумливий час".
Note11
Украинка. — Авт.
Бедному Франко было уже не до политики или литературно-философских разговоров. Но твердокаменные материалисты были непробиваемы. Через год Украинка пишет матери: "З Франком ми говорили чимало, все в границях ґречності, ні до чого, звісно не договорились. Запевняє, що, не зважаючи на критику деталів, він зостається все таким самим прихильником, як і раніш…Нехай, так, але й на тутешніх людей його виступи остатні роблять таке саме враження, як на нас". Неблагоприятное впечатление производил Франко не только на Украинку, но и на ее мать. В статье "З останніх десятиліть XIX в." он давал высокую оценку творчества Украинки. Она в свою очередь просила его помощи в издании переводов на украинский язык под грифом "Видання групи українських соціал-демократів", которые она ранее переправила предводителю галицких социал-демократов Ганкевичу. Контакты еще были. Но идейной близости больше нет.
Однако бесоодержимый писатель еще раз тряхнул стариной. В своей "Поемі про створення світу" он опроверг Библию. Ни больше и ни меньше. Свидетель этого подвига (историк Сушко) вспоминал: "Ще літом 1904 р. покійний великий муж не думав про її написання. В тім часі я мешкав в його домі й працював разом з Ним в одній і тій самій кімнаті (почавши від 1902 р.). Пізньою осінню я докторизувався й виїхав на дальші студії до Риму, а серед того й попалися в руки покійного Івана Франка найсвіжіші праці німецьких учених про великі відкриття в Вавілоні, Сирії, Палестині й Єгипті. Праці сі зробили на Нього глибоке враження: се ж бо і були книги, яких Він так дуже потребував у своїх довголітніх біблійних студіях й які давали остаточну відповідь на усі ті пекучі питання біблійної критики, що здавались досі неможливими до розв’язання" (цит. по: 19, 37).
"Окончательное решение" библейских проблем и победоносное завершение библейской критики базировалось на книжках, которым в обед исполнилось сто лет и которые в наше время давно забыты, но тогда были последним писком науки. "І в голові великого мислителя зродився відразу сміливий плян: написати популярну студію про початки і джерела біблійного оповідання про створення світу, надрукувати її в тисячах примірників й розкинути між народ, аби велику Правду про найбільшу містерію світу пізнали мільйони нашого замученого простолюддя, а пізнавши її, щоб визволились з важкого ярма вікових пересудів, темноти і визиску. Строго наукової студії про се питання Він не думав писати" (цит. по: 19, 38). А разве мог? "Така строго наукова студія була б неприступна для мільйонів нашого народу й вона пропала б на довгі часи в неприступних широкому загалу "Записках Наукового Товариства ім. Шевченка" (там же).
Т. е., у Франко был следующий выбор: или пересказать содержание немецких книжек наукообразным украинским языком, или сделать популярную брошюру того же содержания. Он выбрал второе. Начал с последнего писка тогдашней философии — идеи Ницше о переоценке всех ценностей: "Жиємо в часах, в яких на наших очах довершується грандіозна переоцінка старих вартостей. Докопується вона й на полі невідмінних, як здавалось до недавна релігійних вірувань. Усе те, в що досі вірилося як в неоспориму, бо самим Богом об’явлену правду, розсипається в порох… Порівняна релігія доказала, що чимало з того, що ми вважали питомим єдино жидівській релігії, в дійсності находиться в релігійних віруваннях многих народів на усім світі… Пишіть пропало… Пановання теольогії й попів скінчилося навіки… Копернікова теорія змінила цілковито наш погляд на вселенну, компрометуючи при тім основно християнську теольогічну систему… Наші відомости про прадавні часи в бувальщині людського роду збагатилися безмежно й вийшли далеко-далеко поза межі біблійної казки про створення світу й першої пари людей" (19, 144).