Чтение онлайн

— Зачекай! Прошу тебе! Зачекай!

Попереду слабо показався силует. Дівчина наздоганяла його.

— Зачекай!

Спіткнувшись об виступаючий корінь дерева, Аріяна з розбігу плюхнулася в новоутворене болото, викинувши руки вперед, щоб не впасти на ношу. В правому коліні гаряче спалахнув біль. Вона спробувала піднятися, але нога одразу ж підкосилась, і Аріяна різко осіла. Її охопила така злість на себе, на цього невідомого хлопця, на весь цей дурнуватий світ, на цей абсолютно невдалий з усіх поглядів день, що навіть, здавалось, біль стих. Та піднятися так і не змогла.

— От і забирайся собі до своїх русалок, — майже нечутно прошепотіла вона. Гнів проходив, проте ставало нестерпно жаль себе. Вже й не розрізнити, де по обличчю стікають краплі дощу, а де сльози...

— Дай руку!

Аріяна з подивом підняла заплакане лице. Хлопець стояв поряд, простягаючи долоню.

— Я ногу пошкодила! — перекрикуючи шум зливи, відповіла дівчина.

Він допоміг їй піднятися

— Зіприся об мене! Йти зможеш?

Дівчина обхопила рукою його за торс, легенько ступила на забиту ногу і закусила губу, щоб не застогнати. Але одразу ж зробила непроникне обличчя і, піднявши погляд на незнайомця, впевнено відповіла:

— Так!

Той провів рукою по чолі, намагаючись прибрати мокре волосся з очей.

— Йдемо!

Аріяна потягнулася за сумкою, в котрій боязко ховався дракончик.

— Його я із собою не візьму!

Вона з відчаєм поглянула на хлопця.

— Ні, я не залишу Малюка!

— Ти не в тому положенні, щоби умови ставити!

Та що ж таке!

— Без нього я не піду!

Незнайомець зло блиснув очима. Аріяна подумала, що ось зараз-то він її і кине. А що далі – навіть думати страшно.

— Добре! Але сама понесеш!

Дівчина вдячно вимучено посміхнулася. Закинувши на плече ношу, подумала, що та потяжчала неймовірно. Чи то вона сама сильно ослабла.

Йшли мовчки. Аріяна боялася щось запитати — раптом передумає? Він такий дивний. І було трохи страшно. Веде незрозуміло куди. З іншого боку, все-таки врятував її... Йти, підскакуючи на одній нозі, виявилося нелегко. На підвернуту вона ступала легенько, однак все рівно кожного разу зчіпляла зуби, подавляючи стогін. Злива не вщухала. Холод пробирав до самих кісток. Аріяна абсолютно не розрізняла напрямку, сили її танули.

Раптово попутник різко зупинився. Дівчина спробувала щось розгледіти навколо, напружуючи зір до межі можливого. Майже нічого не видно. Судячи з усього, вони стояли на дні якогось глибокого яру. По обидва боки під нахилом йшли стіни, з котрих зловісно стирчало величезне коріння дерев.

— Зможеш трохи постояти одна?

Не чекаючи відповіді, він відпустив її і прийнявся дертися по укосу, чіпляючись за коріння руками. Аріяна, різко ступивши на забиту ногу, схлипнула і осіла на землю.

— Давай руку!

Хлопець буквально підтягнув її вгору і допоміг видертися іще трішки вище по слизькому корінню.

— Більше не можу... — клацаючи зубами, прохрипіла Аріяна.

— Ми вже на місці.

Аріяна поглянула вгору — нічого не видно.

— Заходь, тільки обережно.

Він відтягнув повислі схилом ліани в бік, і Аріяна зі здивуванням виявила чорну діру входу.

Це було щось на зразок печери. Як тільки вони увійшли, шум дощу залишився позаду. Було темно, хоч око вибери.

— Пройди трохи.

Він обережно супроводив її всередину і допоміг присісти. Аріяна провела руками по підлозі, відчувши, як шарудить сухе листя. Хлопця вона чула десь збоку, пролунала серія клацань — і спалахнуло світло. Дівчина заплющила очі від несподіванки, а коли відкрила, вже чарівно потріскувало полум’я невеликого вогнища в кам’яному крузі коло самого входу. Попутник трохи відвів в бік ліани, для відводу диму, і шум дощу знову наповнив сховище. Краплини залітали, з шипінням розчиняючись в полум’ї.

Тільки тепер Аріяна могла все розглянути. Плавні тіні колихалися стінами, і через це здавалось, що їх оточили безтілесні привиди. Неприємне відчуття. Печера була невелика, укріплена дерев’яними балками. Оберемок листя, на котрому вона сиділа, знаходився коло задньої стіни, достатньо далеко від вогнища. Зліва виднілася якась завісь, справа стояла дерев’яна скриня, коло котрої лежали акуратно складені сухі поліна. Хлопець підійшов до скрині, відчинив і почав копирсатися у ній.

— Треба переодягтися в сухе...

Він, витягнувши якийсь одяг, підійшов до дівчини.

— Ось сорочка і штани.

Аріяна, навіть не дивлячись на холод, припідняла брови від здивування.

— Можу запропонувати лише свої речі, — і, не давши часу на роздуми, додав: — Переодягнутися можеш там, — він кивнув в бік завіси на стіні. — Давай допоможу.

Обійшовши сумку на підлозі, незнайомець допоміг дівчині піднятися і підвів до ширми. Аріяна, відсунувши її, побачила нішу. Скоріше навіть маленьку кімнатку з горщиками і глиняними тарілками на кількох поличках в стіні і невеличкою шафкою правіше.

— Покажи свою ногу.

— ?

Хлопець скорчив незадоволену пику і, присівши, впевнено закатав їй праву штанину. Коліно розпухло, навіть трохи страшнувато виглядало.

— Не завадило б знерухомити.

І, закривши ширму, залишив її одну.

Аріяна опустилася на підлогу, геть знесилена. Зняти з себе мокрий одяг виявилося не так вже й просто. Він прилип до тіла, обпалюючи холодом шкіру. Нога боліла. Окрім того, світло від вогнища практично не доходило крізь щільну матерію. Перед тим як надягти сухе, довелося так-сяк викрутити волосся. Стало трохи затишніше, але зігрітися так і не вдалося — ноги і руки просто крижані.

Здавалось, пройшла вічність, перш ніж речі були звалені в купу, а збоку покладені геть промоклі в озері черевики. Аріяна хотіла покликати хлопця, та зрозуміла, що досі не знає його імені.

— Я вже переодяглася.

Вона відкрила завісу. Той ТТой ТоТойой теж був вже у сухому і, побачивши її, мимоволі розплився в усмішці. Мабуть, було від чого. Штани довелося здорово підкотити, підперезавшись тасьмою від сорочки. Та і сорочка сама...

Коло вогнища по обидва боки лежали два покривала. Над вогнем висів казанок, в ньому щось приємно булькало і парилося. Незнайомець підійшов з дерев’яним кухлем та зачерпнув гарячу рідину.