Чтение онлайн

На цьому Аріяна охолонула. Він правий. Хлопець врятував їй життя, двічі, і вона не має права наражати його на небезпеку.

— Відпусти, я буду поводити себе тихо.

Вона відвернулася і придушила в собі схлип. Сльози несподівано навернулися на очі. Ніколи не думала раніше, що можна так часто плакати, як за останні два дні.

— Не сумуй. Дракон твій викрутиться, навіть не сумнівайся.

Хлопець замовчав.

— І я допоможу тобі повернутися додому. Обіцяю.

Аріяна зі здивуванням повернулася до нього. Не пригадувала, щоб встигла розповісти йому про свої неприємності. І його ставлення до неї від останньої зустрічі досить-таки помітно змінилося. В кращий бік.

— Звідкіля ти знаєш?

Він ледь помітно іронічно посміхнувся.

— Ти багато чого говорила в печері.

Шморгнувши носом, Аріяна замислилась. Навіть і не підозрювала раніше що говорить крізь сон.

— Тоді чому покинув мене зранку?

— Прорахувався. Думав, проспиш до півдня і я встигну повернутися. Взагалі-то не підозрював, що сама покинеш печеру. І я все ще не повністю тобі довіряю, врахуй це.

— Але чому?

Той підняв брови в здивуванні.

— Ти дивно одягнена, тягаєш із собою дракона. І розмовляєш мовою Чужинців.

— А ти хіба ні?

— Ти не розумієш. Або прикидаєшся, що не розумієш.

— Та я взагалі нічого тут не розумію!

— Цією мовою розмовляють лише моя бабуся та я. І Чужинці. Але вони не наші.

— Я все рівно не розумію. Як це тільки ти і твоя бабуся? Це ж універсальна мова! Хтось же мав навчити вас. І хто такі Чужинці?

— Не час пояснювати. Або ти з них, або я уяви не маю, хто ти така. І взагалі, як опинилася саме тут, та ще й на відьму напоролася?

— Я побачила згори дим, пішла людей шукати. А тут та дівчина...

— Ти бачила Даринку?!

На його обличчі з’явилася тривога. Він хотів було вибратися зі сховку, але Аріяна зупинила його.

— Вона втекла. Я відволікла їх увагу на себе.

Він обернувся і уважно поглянув на неї.

— За це дякую.

— Загалом, я й сама не знала, що так вийде, так що не моя заслуга.

— Все рівно...

Вони замовчали.

— Якщо мені не довіряєш, чому вирішив допомогти? І коло озера врятував. Як ти там опинився?

— Спостерігав за тим, куди ти попрямувала, з вікна. Спочатку навіть не повірив, коли побачив, що до озера пішла. Подумав, підступ якийсь, спеціально відвертаєш увагу, і вирішив прослідкувати за тобою. Та коли ти з головою пішла під воду... Думаю, Сірий вже не повернеться. Зачекай, я розвідаю обстановку.

Він виліз назовні і обережно озирнувся.

— Виходь, здається все спокійно.

Аріяна вибралася слідом. Вона струсила зі себе бруд, почала витягати з волосся гілочки та інше сміття, неспокійно поглядаючи в бік стежки. Нікого не було. І Малюка також.

— Чекай тут, зараз прийду.

Дівчина і сказати нічого не встигла, як хлопець зник в лісі і майже так само швидко повернувся.

— Йдемо, краще якнайшвидше забратися звідсіля.

Аріяна глянула вслід хлопцю, що знову рушив вперед, і, провагавшись хвилю, попрямувала за ним.

— Я все ще не знаю, як тебе звати.

— Моє ім’я Ілля. А ти...

— Я вже казала — Аріяна.

— Значить — Ріяна?

Вона здивовано поглянула на співрозмовника.

— Тут є схоже ім’я?

— Чому ж нема? Є. Ріяна, Яна, Рія, Арія.

Це ж треба. Вдома так її ім’я скорочували лише друзі.

— А в нас є таке ім’я — Ілля.

— Де це — у вас?

— Там, звідки я сюди потрапила. Я не знаю, де це, тому що не знаю, де сама знаходжуся...

Аріяна задумалася. Все це було доволі незвично. Дивне місце з дивними хатинками, русалками, відьмами, практично повною відсутністю універсалу — і в той же час з ідентичними формами життя, схожими іменам... Ілля... Можливо, це подорож у часі? Та хіба такі подорожі можливі? Вдома осінь, тут весна...

— Тепер ти можеш мені розповісти про Чужинців?

— Вибач, ні. І більше не питай. Я сам розповім, якщо буду вважати за потрібне.

Він повернувся і кинув короткий погляд на неї.

— Ти із них. Та одночасно ти інша.

Від такої заяви стало не по собі.

— А звідки ти знаєш універсал? Від них?

— Мене бабуся навчила.

Бабуся... Єдина місцева, що знає універсал. Хто ж вона така? Схоже, тільки вона має зв’язок із зовнішнім світом. А може, Ілля обманює її? Він такий чудний. Може, Аріяна не з тими зв’язалася і їй слід звернутися до Чужинців?

— Ти відведеш мене до неї? Думаю, вона зможе мені допомогти.

Він не відповів, а потім несподівано запитав:

— Так звідкіля ж ти? Як сюди потрапила?

— Я й сама не знаю. Малюк втік, прямо в Лабіринт. Там все і сталось… Якесь дивне мерехтіння... Я просто опинилася тут. Звучить по-дурному, так?

Він потиснув плечима.

Таки так, в такому дивному місці, може, не так вже й по-дурному...

— А чому ти ховався тут?

— Я повинен був зустрітися з Даринкою. А тут та відьма... Не розумію, чому вона гналася за нею… Те, що ти опинилася в тому ж місці, в той же час... Навіть не знаю, що сказати, але я радий, що так сталося.

— А Чужинці, вони не хороші, так?

— Ти надто багато питаєш. Не змушуй мене жалкувати, що взяв тебе зі собою.

Залишок дороги вони провели майже мовчки. Аріяна трохи образилася за останню фразу, вона йшла слідом і розмірковувала про те, що, ймовірно, їй здалося, ніби стосунок до неї змінився. Ні, він, звісно, змінився, та не так, як хотілося б. А ще знову з’явилися сумніви, чи правильно вона робить, йдучи з Іллею. Може, все-таки не варто йому довіряти?

Вони кілька разів зупинялися, рвали і їли першу доспілу суницю. Ілля став поводити себе відсторонено, з боку здавалося: його також гризуть сумніви. Так і до місця дісталися, причому якось несподівано швидко, ніби досі колами ходили, а тепер навпростець пішли.

Коло самої хатинки Ілля зупинився і голосно вимовив фразу, котру Аріяна чула раніше. Цього разу вона не так здивувалася і просто почекала, поки все стане на свої місця.

— Заходь.

Хлопець піднявся сходами і прочинив двері. Аріяна з деяким хвилюванням піднявшись слідом, ступила в напівтемряву чарівної хатинки.

Всередині вона здалася значно меншою, ніж назовні. Освітлення було слабке, так що вдалося роздивитися лише велику глиняну піч, дерев’яний стіл з лавою і величезну скриню. Частина приміщення була перекривала квітчаста ширма. Приготувавшись до страшних коливань підлоги, Аріяна підійшла до столу і схопилася за край. Нічого не відбувалося.

— Ти чого?

Ілля також підійшов до столу, відсунув свічку, що стояла на ньому.

— Хатинка не розвертається назад?

— Вона вже розвернулася.

Він іронічно посміхнувся, відсунув фіранку, прямо над столом і відчинив віконниці.

Стало світліше, можна було озирнутися навколо. Біла піч виявилася розмальованою казковими квітами, сушені букети обліпили її боки. Скриня, ніжки столу і лавки вкриті красивим різьбленням. На підлозі лежали груботкані полосаті килимки. На стінах тут і там висіли полички з дерев’яними тарілками і кухлями, такими ж кольоровими і яскравими, як майже все в інтер’єрі. Пахло травами та ягодами, дуже приємно і заспокійливо. Аріяна хотіла підійти заглянути за ширму, але Ілля доволі різко її спинив: