Чтение онлайн

Інстинктивно відчувши зміст, дух і стиль третього райху, безмежно повіривши в непогрішність гітлерівського військового механізму, а надто в силу техніки, Карл Фішер не сумнівався в перемозі третього райху, як не сумнівався в зверхності своєї нації над іншими. Задля цієї перемоги він не жалкував сил, часу і навіть житія. За ним уже нерозлучною тінню ходила репутація здібного, оперативного і хороброго служаки, який сміло дивиться в очі небезпеці і смерті. І Карл Фішер наполегливою роботою, детальними аналізами і кривавими розправами здовжував тінь своєї слави. В колі однодумців і друзів, хизуючись своєю красномовністю, він часто повторював улюблений афоризм:

— Смерть для нас, як череп для доктора Фауста, є джерелом пізнання. Вона живе поруч з нами, але ж вона нас роїть, годує, одягає і підносить угору.

Одначе, тут, на сході, сила афоризму почала в'янути, і Карл Фішер уже не так часто і охоче повторював саме слово смерть: одна річ, коли він її насилає на міста і села, і зовсім інша |права, коли вона чатує на тебе, як на цих асів, що за якусь вилину перетворились на купу безформного м'яса і кісток…

Система, строга логічна система — це була основа роботи Фішера; він був зв'язаний з нею, як гусінь з листом, він живився нею і залишав свої сліди, навіть не розуміючи огидливої потворності їх. Свою систему він порівнював із злагодженою, складною роботою архітектора, який починає роботу планом, а закінчує вже прикрасами, ліпленням чи гордовитим стильним шпилем.

Але тут, на хмурому сході, розпадалися усі системи і стилі, перетворюючися в ті стилістичні вправи, які самому треба було знищувати, щоб мати менше неприємностей.

Будучи хитрішим і розумнішим за інших працівників таємної поліції, Карл Фішер, з болем відкинувши на деякий час свою систему аналізів і умовиводів, вирішив перейняти стиль роботи радянських людей, найти механіку, зліпок їхньої системи. Ніколи в житті не доводилося стільки працювати, як тепер, ніколи не приділяв стільки уваги книжкам, подіям, побуту, окремим епізодам, бо з деякого часу почала гризти тривога: відчував, що тінь його слави катастрофічне бліднішає і вкорочується. Та не тільки це лякало Карла Фішера, — на жаль, існували й глибші причини, над якими треба було замислитися. Адже гітлерівське військо, його першокласна колосальна техніка, давно пересікши Волино-Подільське плато, вже наближалося до Москви. Про це без угаву, перебільшуючи успіхи третього райху, трубило радіо, газети, поліція, старости, |, але це не підточило силу радянських людей. З кожним днем; ставало тяжче боротися з ними, в багатьох селах і навіть районах панувало цілковите безладдя, вірніше там діяло більшовицьке підпілля, якого фашисти ніяк не можуть обезголовити.

Як і чим зупинити страшну стихію?.. О, коли б фюрер міг розгадати цей знак Духа Землі! Так, іноді, сам побоюючися цього, Фішер порівнював свого фюрера з тим старцем, що викликає привид духа і в жасі тремтить перед ним…

— Вас фюр тойфельцойг! Вас фюр тойфельцойг! 11 — знову згадав аварію самольота, четверту в цьому місяці. — І як хитро зроблено! Хто б міг додуматися, що цей кривий пристаркуватий чолов'яга, цей сумирний Данило Костюк підрізає троси стабілізаторів? Це знову робота невловимого Павла Савченка. По кісточці розберу, по жилочці витягну слова з Костюка, а зв'язок з підпіллям мушу знайти. На аеродром вони аби-кого не пошлють.

Може він навіть член підпільного обкому і викаже самого Савченка?

Заколисувало. Приємні видіння підходили ближче, а коли пополудневе сонце, вискочивши з-за хмар, заколивало тінню його машини, обергрупенфюрер чогось усміхнувся.

Авто підходило до мосту. Примруженими очима Карл Фішер угледів, як, мимохідь поглянувши на нього, в напрямі до старого міста пішов сивий стрункий чоловік в засмальцьованій кепці, з важким французьким ключем у руці. І ніколи б обергрупенфюрер не подумав, що це був невловимий Савченко.

Карл Фішер по дорозі в гестапо заїхав до слідчого в особливих справах, який сьогодні виїжджав одпочивати в Німеччину. Вимотавшись у розшуках більшовицького підпілля, гостро сприйнявши невдоволення вищого начальства, переживши смертельний страх під час партизанського нападу, вишколений, підтягнутий Курт Рунге захворів — виявилося, що в нього понижена бар'єрна функція печінки, порушена водно-солева і кислотно-щолочна рівновага.

— Це Волино-Подільське плато в печінках мені камінням сіло і порушило рівновагу, — невесело вчора пожартував Рунге, запрошуючи Фішера на обід.

Підійшовши до дубових окованих дверей, Карл Фішер почув знайому мелодію: «О, коли ти бажаєш віддать своє серце».

Пожовтілий і підпилий Курт Рунге, з очима кольору згустків жовчі, радісно заметушився біля Фішера; в накуреній кімнаті задзвеніли бокали і ножі. А коли гості пооб'їдалися, залунали сентиментальні пісні домашнього затишку і кохання. Фішер почав підспівувати, потім, зворушений давніми мелодіями, попрощався з гостями і Рунге.

— Видужуй і приїжджай, Курте, — стиснув його в обіймах.

— Навряд чи хвороба дозволить, — тільки тепер напіводверто виказав Рунге свої потаємні думки.

— Третій райх дозволить і… заставить! — різко процідив Фішер і стрункіше звичного, з усією пошаною до своєї особи, вимарширував із квартири Рунге.

Через півгодини в його розкішно обладнаний кабінет увели напівроздягнутого, босого і закривавленого Данила Костюка. І дивно, він зараз тримався рівніше, більш впевнено, аніж тоді, коли його вперше підвели до Фішера. Обличчя порозумнішало, стало вольовим, упертим.

«Це тому, що тепер він не грає своєї ролі», — безпомилково визначив Карл Фішер.

Гордовито відхилившись назад, Костюк так поглянув на обергрупенфюрера, що в того мимоволі заворушилися тоскні думки, які вже кілька разів навідувалися до нього: так, можна вивчити сотні книг цього народу, дослідити побут, звички, охопити окремі події, але як збагнути творчий дух, дух опору і звідки він береться?

Після незначних питань Фішер перейшов до головних:

— Підпільник?

— Підпільник.

— Хто вас послав на аеродром?

— Партія.

— А більш конкретно?

— А більш конкретно ви все одно не зрозумієте.

— Ви думаєте?

— Над аксіомами не думають.

— Над аксіомами? Ви інтелігент?

— Робітник.

— Пане Костюк, ви розумієте своє становище. Воно не я легких, як і не легкою була ваша робота…

— А ми за легке ніколи не бралися…

— О, да! Це я знаю з ваших книг… Пане Костюк, ми збережемо вам життя, зробимо вас, простого робітника, досить багатою людиною…

— Я і так багатий.

— Чим? — не зрозумів Фішер.

— Народною силою, народною любов'ю і народною довірою. Більшого багатства не треба мені, — непримиренно глянули карі очі на Фішера.

Той подав знак бровою. Гестапівці обережно покотили до стіни розкішний килим, а кат, як по команді, відтягнув руку, і в повітрі звився широкий гарапник з вплетеною кулею на кінці. Ось уже він замигтів, сірими колами обвиваючись і розкручуючись навколо закам'янілого Костюка. Кров потекла у нього з очей і з вух. Але навіть стогону не вирвалося з заціплених уст.