Воццек & воццекургія
Шрифт:
« вшистко, очивісцє, з дужих літер» — цитата з польського варіанту роману Гемінгвея «Райський сад». Українською не перекладався ( ? — ред.).
57
« Вони і тільки вони можуть угледіти в землі і воді, печерах і коморах, камерах і тунелях, у вікнах і вінках, калошах і шкарпетках…» — запозичене в Набокова ґротескування фройдизму. В романі «Пнін» читаємо: «… опознать в этих прелестных, ну, просто прелестных «Чернильных кляксах Роршаха», в которых дети видели, или должны были видеть, самые разнообразные вещи — морские пейзажи, трельяжи, миражи, червей слабоумия, невротические древесные стволы, эротические галоши, а также зонтики и винтики». Можливо тут також — іронізування над специфікою еротичних фантазій самого Набокова, персонаж якого Ґумберт Ґумберт «зрадив дружину» з дитячою шкарпеткою Лоліти.
58
« Скрипаля на даху» — мається на увазі мюзикл Бока «Скрипаль на даху» (1964).
59
«… особливо таких, як богомерзенний, неодноразово згадуваний нами Київ» — ірраціональна нелюбов Іздрика до столиці, якій він неодноразово закидав постчорнобильську інфернальність тамтешньої атмосфери, загальновідома. Втім, на нашу думку, це всього лиш артистична рефлексія в межах провінційного комплексу.
60
« той дорогоцінний пушок, який (за термінологією відомого ґросмейстера-ентомолога) «оповиває плоди фруктових дерев мигдалевої групи» — ґросмейстер-ентомолог — це, звичайно ж, знову Набоков. Метаобраз «дорогоцінного пушка» присутній у пізніх романах Набокова («Лоліта», «Ада») як сталий фрейм на кордоні між латентною педофілією автора та прогресуючим маразмом його могутнього полілексичного інтелекту. Нам нічого не відомо про специфіку сексуальних уподобань самого Іздрика, але герменевтика уривків, подібних до коментованого, дозволяє припустити певну синхроністичність найглибших джерел «внутрішньої енциклопедії» авторів «Лоліти» та «Воццека». Один із філологів-читачів останнього М.А. Шот висловив цікаве припущення про бісексуальну природу головного героя роману. Так, на стор. 38 ліричний alter ego Іздрика трепетно повідомляє про те, що «… вістря з насолодою встромлялися і занурювалися в ніжне драглисте тіло мозку». Ми не будемо втомлювати читачів герменевтикою подібних уривків а la Freud-Fromm, але незаперечним є факт суперпорозуміння автора «Воццека» та читачів-жінок. Так, одними з перших поціновувачів роману невипадково стали Лідія Стефанівська, Оксана Забужко та Соломія Павличко. М.А. Шот йде в означенні феномену до кінця: «Проза Іздрика — це, безсумнівно, жіноча проза…» ( Шот М. Байстрюки Стрибога. — «Лікон», № 1, с.88).
61
« шматки імли» — запозичення з другого вірша Андруховичевого циклу «Індія». Слід зауважити, що Іздрик цитує «Індію» за варіантом, начитаним самим Андруховичем під час акції «Сторіччя Бу-ба-бу» (в музичному супроводі Юрія Саєнка). Жоден із друкованих варіантів йому не відповідає. Так, скажімо, у журналі «Зустрічі» (№ 8, 94) другий вірш «Індії» починається так:
Марко Поло казав неправду, коли
запевняв, нібито мули, воли, осли
над проваллями тьми і шматками мли
привели його далі на схід — до Китаю.
У книзі ж «Екзотичні птахи й рослини», виданій 97-го року івано-франківським видавництвом «Лілея-НВ», читаємо:
Марко Поло казав неправду, коли
запевняв, нібито мули, воли, осли
над проваллям пітьми і тібетом імли
привели його далі на схід — до Китаю.
(Підкреслення мої — B.Є.).
62
« такий собі Саша Абрамян» — тут Іздрик відтворює біографію реальної людини, одного із своїх однокурсників Олександра Абрамяна. Однак, як це притаманно Іздрикові, він деміургійно поєднує факти та власні вигадки, і лише цим можна пояснити появу гомосексуальних мотивів у розділі «Продовження пробуджень», який у структурі роману загалом займає місце дихотомійно-дзеркальне до розділу «Ґранд-готель».
63
« про Чайковського і Жида, про Караваджо, Меркюрі, Вайлда і Костя Гнатенка» — перелік знаних творчих осіб, відомих також своїми гомосексуальними нахилами. Поява в ряду світових знаменитостей київського тележурналіста Гнатенка є, вочевидь, відчуженим зразком Воццекового гумору.
Цікавим, з огляду на таке однозначно-католицьке неприйняття гомосесуалізму, виглядає подальше цитування Фреда Меркюрі в розділі «52 дні, 51 ніч».
64
« Смотрі какой, піс'aл ноч'ю, нє спал, какой інтєрєсний і томний» — цитата з передостаннього розділу роману Набокова «Отчаяние».
65
« А з-за дверей і справді лунали голоси…» — у цьому абзаці дещо пародійно зображено український літературний бомонд, до якого, нічтоже сумняшеся, зараховує себе й Іздрик. «Патріарші інтонації» Карпа Любанського зайвий раз підтверджують припущення, що йдеться про Юрія Андруховича, патріарха Бу-ба-бу. Камідян — Петро Мідянка (техніка перекручування прізвищ запозичена Іздриком із «Золотогомоніади» — див. «Четвер» № 6, 95, Крайслер Імперіал). Боракне — Віктор Неборак. Ірпінець — Олександр Ірванець, натякається на місце проживання останнього, містечко Ірпінь. Комбатант Довгий — імовірно, Ярослав Довган. Далі без перекручень згадуються імена неомодерних українських поетів Оксани Забужко, Івана Малковича, Степана Процюка, Івана Андрусяка, Василя Герасим'юка, Олега Лишеги, Олександра Гриценка, Ігора Римарука, Мойсея Фішбейна, Віхти Сад, угруповання Лугосад. Введення до їх числа керівника телевізійної агенції «територія А» Олександра Бригинця, чи однофамільників Ципердюків, чи згадка про журнал «Авжеж» в переліку учасників літгурту «Пропала грамота» є, без сумніву, наслідком все того ж чинника підсвідомої боротьби із синдромом енциклопедійної кволості (див. коментар № 14).
66
«… чи Ненабокова читав він того разу?» — відсилання не стільки до Набокова, скільки до Андруховича. Персонаж роману «Рекреації» Юрко Немирич постійно жартує в такий спосіб: «Я не Ненемирич, а Немирич».
67
« жертва лагофтальму» — мається на увазі фізична вада, в результаті якої до кінця не стуляються повіки. Натяк на своєрідність трагічного Воццекового світобачення, одна з причин якого — неможливість до кінця заплющити очі, втекти від світу, адже навіть сни не дають йому заспокоєння й відпочинку.
68
« Морфею та його дружкам-трікстерам» — Морфей, грецьке божество, що з'являється людям уві сні. Згідно із пізнішими традиціями — бог сну, який звичайно грає не останню роль у цій пронизаній сновидіннями книзі. Трікстер у мітології — демонічно-комічний дублер культурного героя, наділений рисами шахрая й бешкетника. В деяких мітах один і той же герой дублює свою деміургію невдалими імітаціями, в інших деміург і трікстер — близнюки, один створює все корисне, інший, імітуючи брата — шкідливе.
69
« відвідував кафе «Росинка» — в Івано-Франківську справді було таке кафе, в якому свого часу полюбляла бувати пишуча фракція івано-франківського літбомонду.
70
«… літо на Гаваях, вечір на Бродвеї…» — типове для Іздрика (тобто для Воццека) нагромадження синонімічних рядів, де рефлексії, скажімо, топографічного характеру дуже скоро трансформуються в самодостатнє блазенське белькотіння, в якому докупи змішано і книги («Смерть у Венеції» Манна, «Тіні в раю» Ремарка, «Аліса в Задзеркаллі» Керрола, «Свято, що завжди з тобою» та «Острови в океані» Гемінґвея), і бітлівські гіти (Fool on the hill», «Lucy on the sky»), і фільми («Жах у піднебессі» — неточний переклад назви фільму Дж. Гіллєрмана «The Towering inferno»), і перекручену приказку («на городі бузина, а в Києві дядько), яка й характеризує найкраще увесь цей словесний потік. Зрештою, його можна вважати черговим невдалим випадом проти пропонованих постніцшеанською культурою естетичних стереотипів, котрі дедалі більше витісняють талмудичну етику. Цей мотив є постійним для Іздрикової есеїстики, де, щоправда, він звучить у більш дидактичний спосіб. Але у «Воццеку» уникання дидактики — один з найважніших критеріїв деміургії.