Чтение онлайн

— Казанки? — Чен засміявся і підійшов до столу. — З якого це часу ти, Дуллах, захопився кухарською справою?.. Цзін лі, товариші!

І хоч це було слово привітання бійців Китайської народної армії, всі, в тому числі й малаєць Дуллах, одностайно відгукнулися:

— Цзін лі, Чен! — адже в Малайї китайців більше, аніж малайців, а приклад великої держави, яка вигнала геть іноземних загарбників, надихав на визвольну боротьбу всі народи Азії.

— Сідай, Чен, — сказав командир з'єднання. — Отже, ти одержав наказ?

— Ні, — Чен глянув на нього стривожено. — Коли надіслано той наказ? Там було щось важливе?

— Учора вранці. Тільки одне слово: «приходь».

— Ну, то нічого, — заспокоївся Чен. — Але на голубів я більш не звіряюсь. Ви одержали всі три мої зведення?

— Так.

— То ось ще одне. Дуже термінове. Від товариша Чеклоу, — Чен простягнув командирові записку.

Усі мовчки, зацікавлено позирали на невеликий клаптик паперу, заповнений дрібними, чіткими рядками. Радист Мі-Ха-Ло розповів багато хорошого про інженера Чеклоу. Те, що інженер потрапив до Грінхауза і зумів розкрити його таємницю, мало для партизанів неабияке значення.

Командир перечитав записку два рази. Сказав після тривалого роздуму:

— Погана справа, товариші. Товариш Чеклоу радить наступати на Грінхауз не пізніше, як сьогодні вночі.

— Це неможливої — рішуче вимовив один із командирів.

— Аж ніяк! — підтримав його другий.

Решта мовчали. Але видно було, що ніхто не схвалює цієї пропозиції: за кілька годин, які лишилися до світанку, не вдасться навіть підтягти військо до Грінхауза.

— А ти як гадаєш, Чен?

Старий сидів, заплющивши очі. Що він мав відповісти?.. йому, інженеру Чеклоу, ще кільком однодумцям у Грінхаузі загрожує велика небезпека, і саме сьогодні вдень, — як сказав інженер. Але наступати необдумано — це значить покласти трупом багатьох людей. Торік була така спроба. Партизанам не вдалося навіть наблизитися до Грінхауза: їх зустрів надзвичайно влучний кулеметний та мінометний вогонь. Інженер Чеклоу з'ясував, що у Харвуда є такий прилад, з допомогою якого можна бачити вночі і чути на багато кілометрів. Прилад зіпсувався, але вже завтра Харвуд його відремонтує, тому треба поспішати… І Чен поспішав.

Він розплющив очі, глянув на годинник і тихо сказав: — Не можна. Навіть коли зовсім перекрити воду, потрібно не менш як годину, щоб до Грінхауза пробралися хоча б сто наших людей. До того ж, я нічого не приготував.

— Отже — завтра вночі. План штурму лишається без змін. Поспішай, Чен, у тебе обмаль часу.

…І знову крізь «рімбу» по вибоїстій дорозі, яка прорізує буйні хащі, немов тунель, на максимальній швидкості мчить потужний трофейний мотоцикл.

Ось він різко загальмував біля урвища. З його багажника встав худорлявий літній китаєць, мовчки потиснув руку водієві і зник у темряві.

Старий Чен з власної волі повертався туди, де на нього кожну хвилину чекали знущання, а може й смерть.

Наказ є наказ.

Рівно о сьомій Чен зайшов до передпокою спальні Харвуда і натиснув кнопку біля великих різьблених дверей.

— Сьома година, містер. Ви наказали вас збудити.

З репродуктора, врізаного в стіну і замаскованого ажурними ґратами, почулося голосне позіхання, дзенькіт пружин матраца, а потім різкий голос Харвуда:

— Ванна?

— Готова, містер!

— Зайди.

Тихо задзижчав мотор. Повільно відчинилися товсті, сталеві, тільки зовні облямовані деревом двері.

Чен підійшов до вікна, натиснув ще одну кнопку. Одразу ж поповзла угору дірчаста сталева запона. Крізь товстелезні плексигласові шибки, яких не проб'є жодна куля, у кімнату зазирнув похмурий ранок.

Тепер треба ввімкнути радіоприймач і прилад для осушення повітря. Температуру в спальні знизити точно на п'ять градусів.

Усе тут механізовано. Вжито всіх заходів безпеки проти несподіваного замаху.

Автоматичні пристрої працюють чітко. І так само чітко й безшумно виконує свої нескладні обов'язки Чен — людина-автомат. На його обличчі застиг шанобливий, навіть побожний, вираз, до якого приєднується ще й самовдоволення: завдання хазяїна виконане, ванна готова. Хазяїн, коли його ласка, може похвалити свого вірного слугу.

Так принаймні. розшифровує думки старого китайця містер Генрі Харвуд. Але навіть він, кандидат у «володарі всесвіту», маючи змогу зруйнувати, підкорити перший-ліпший людський мозок, водночас безсилий зрозуміти, прочитати хоча б найпростішу з думок Чена.

А Чен зараз вирішує дуже складне питання: чи не знищити, часом, Харвуда негайно, доки ще не пізно?

Сталевий нагрудник… Дивлячись на химерно вигнутий, схожий на висохлу крабову шкаралупу лист сталі, Чен завжди ледве стримує посмішку. Понад півтора року життя Харвуда висить на волосинці, і цю волосинку Чен перетне в ту ж мить, як дістане наказ. Дарма Харвуд наказує йому куштувати їжу з кожної тарілки. Пусте, що спить він у кімнаті з сталевими стінками, під охороною. Вже давно знято копії з усіх ключів і вивчено, як вимикається той чи інший захисний пристрій. Чен ще не одержав наказу на страту Харвуда. Злочинця має судити трибунал. Але солдат народної армії в скрутну хвилину може приймати рішення самостійно. Зараз така хвилина настала.

Тільки одне й стримує Чена: ще не вдалося довідатися, де схована та страшна машина, про яку говорив товариш Чеклоу. Тут, де земля пробуравлена всілякими тунелями та склепами, можна сховати все, що завгодно. Шукатимеш і день, і два. А за цей час нагрянуть окупанти з Сінгапура, і все пропаде. Отже, треба вистежити, де міститься «випромінювач влади».

— Чен, Джонсон повернувся?

— Ні, містер.

— Ч-чорт!.. Одягатися!.. Мерщій!

Цього разу Харвуд навіть порушив режим і не висидів у ванні належного часу.

Нашвидкуруч вдягнувшись і не випивши какао, він побіг до радіорубки.

Справи були кепські: Джонсон повідомив, що по дорозі до аеродрому було вчинено напад на поліцейські машини. Кілька поліцаїв убито, арештанти втекли. Джонсонові ледве пощастило врятуватися.

— Санавабіч! Сучий сину! — просичав Харвуд. Радіозв'язок підтримувався на спрямованих хвилях, тому ніхто підслухати не міг. — Ви не варті рому, який всмоктує за добу ваше дурне черево!.. У вас на плечах не голова, а черепок!.. Чому ви не попросили ще двадцять-тридцять охоронців?!

Харвуд лютував, лаявся, але нічого вдіяти не міг. Раніше як увечері вивезти в'язнів із Сінгапур-Джел не можна. Такий наказ губернатора.

Випробовування «випромінювача влади» відкладалося на цілу добу. Чи захоче ж Паркер чекати стільки часу?.. Він може обуритися, виїхати, і тоді піде прахом усе.

А Джонсон передав ще неприємнішу звістку: містер Кніпс до Сінгапура не прибув. Отже, з ним приключилася якась халепа.

Звісно, «випромінювач» можна було б дослідити на тубільцях з числа обслуги Грінхауза. Та в тому й річ, що Паркер вимагав масового експерименту. Він уже бачив, як шаленіють, плачуть, сміються, б'ються головою об стіну поодинокі люди в камерах під впливом всевладного проміння. Тепер він прагне побачити цю дію на багатьох людях, на значній віддалі. Практичний мільйонер навіть запропонував свій план досліджень: після опромінювання в'язнів у камері вивезти їх на автостраду і випустити на волю, а потім увімкнути «випромінювач влади», — з відстані хоча б півкілометра. Якщо жоден з в'язнів не втече, інтегратор буде прийнято з оцінкою «відмінно».