Чтение онлайн

Меншенькі трималися ближче до батьків. Ті ж, чий вік перебував у стані болісного переходу між старшим і молодшим, скупчилися довкола гірки, гойдалок і рукоходу напрочуд охайної конструкції в дальньому кінці Павільйону. Дехто навіть бавився, але більшість спостерігала за бенкетом з такими великими очима, наче їх упіймали на гарячому. Від погляду на них у Едді стислося серце. Він бачив, скільки там пар двійнят — моторошно багато. Саме цих дітей, трохи старших за той вік, коли не соромлячись бавляться на дитячому майданчику, забиратимуть Вовки… тобто якщо Вовкам дозволять робити те, до чого вони звикли. Не побачивши рунтів, він збагнув, що їх тримають десь окремо, щоб не затьмарювали забави. Едді міг це зрозуміти, але сподівався, що для них влаштували гулянку деінде. (Пізніше він дізнався, що так воно і було — печиво й морозиво на задньому дворі церкви Каллагена.)

Якби Джейк був із Кальї, його б відвели до середульших дітей. Але він був гостем. До того ж тепер мав друга, що чудово йому підходив: старший за віком, молодший за досвідом. Тож вони паслися коло столів. Юк із вдоволеним виглядом ходив за Джейком хвостом, водячи головою з боку в бік. Едді навіть не сумнівався, що як раптом хтось наважиться зробити недоброзичливий рух у бік Джейка з Нью-Йорка (чи його нового друга Бенні з Кальї), то цей хтось миттєво розпрощається з кількома пальцями. Однієї миті, поки Едді на них дивився, двоє хлопців перезирнулися і, не обмінявшись ані словом, розсміялися. Це нагадало Едді хлоп'ячу дружбу його дитинства, і він відчув гострий біль від спогадів.

Але часу для ностальгії не було. З Роландових розповідей Едді знав (і пару разів бачив на власні очі), що стрільці в Ґілеаді були не лише охоронцями правопорядку. Вони також виконували роботу посланців, бухгалтерів, часом шпигунів, а зрідка — навіть катів. Проте перш за все вони працювали дипломатами. Едді виховували брат і його дружбани, вершинами мудрості в яких вважалося сказати: «Може, зробиш мені добре, як це вміє твоя сеструха?», «Я трахав твою матір, вона нічогенька», а ще незмінно популярне «Від балачок час не гаю, а від тебе я ригаю», — тож він ніколи в житті не назвав би себе дипломатом, але загалом йому здалося, що тримався він непогано. Лише з Телфордом виникло тертя, але, на щастя, вчасно заграв оркестр.

То був достоту випадок порятунку потопаючих. Мешканці Кальї, хоч і боялися Вовків, але не соромилися питати, як Едді й решта його тету збираються з цими тварюками розправитися. Едді зрозумів, що насправді Роланд зробив йому велику послугу, змусивши виголосити промову перед натовпом. Це трохи підготувало його до цього.

Він знову і знову повторював їм одне й те саме. Вони не можуть говорити про якусь стратегію оборони, поки добре не вивчать місто. Годі сказати, скільки людей знадобиться для допомоги. Час покаже. Вони роздивлятимуться при денному світлі. Як на те Божа воля, вода буде. Плюс ще купа затертих фраз, які він тільки міг видобути з пам'яті. (Йому навіть закортіло пообіцяти їм по курці в кожному баняку й по два авто в кожному гаражі [34] після здобуття перемоги над Вовками, але він вчасно припнув язика.) Дрібний фермер на ім'я Хорхе Естрада хотів знати, що вони робитимуть, якщо Вовкам спаде на думку підпалити село. Інший, Ґерет Стронґ, вимагав, щоб Едді сказав йому, де вони переховуватимуть дітей, коли прийдуть Вовки.

— Тут їх зоставити не можна, ви й самі мусите це відати, — сказав він. Едді, усвідомлюючи, що відає він украй мало, відпив трохи ґрафу і відповів туманно. Якийсь Ніл Фарадей (Едді так і не зрозумів достоту, хто він: дрібний фермер чи простий робітник) сказав, що все це зайшло надто далеко.

— Вони ніколи не забирають усіх дітей, — таким був його аргумент. Едді хотів було спитати, що б він подумав про чоловіка, який сказав: «Ну, мою дружину зґвалтували тільки двоє», — але знову вирішив промовчати. Темношкірий парубок з вусами назвався Луїсом Гейкоксом і повідомив Едді, що він на боці Тіана Джефордса. Після того зібрання він багато ночей не спав, усе думав і нарешті дійшов висновку, що повстане й воюватиме. Звісно, якщо вони його візьмуть до своїх лав. Суміш щирості й страху, що прозирала на його обличчі, зворушила Едді до глибини душі. Перед ним стояв не юнак, який рвався в бій, не знаючи, що це таке, а зрілий чоловік, який, мабуть, занадто добре знав, чим усе обернеться.

Тож вони підходили зі своїми питаннями і відходили без чітких відповідей, але їх це чомусь дуже тішило. Едді говорив і говорив, поки йому не пересихало в роті, потім обміняв свою дерев'яну чашу ґрафу на холодний чай, щоб не захмеліти. Їсти йому більше не хотілося, бо наївся вже під саму зав'язку. Але вони все підходили й підходили. Кеш та Естрада. Стронґ та Ечеверріа. Вінклер і Сполтер (відрекомендувалися двоюрідними братами Оверголсера). Фреді Росаріо і Фарен Поселла… чи то були Фреді Поселла і Фарен Росаріо?

Що десять чи п'ятнадцять хвилин вогонь смолоскипів змінював свій колір. З червоного на зелений, з зеленого на помаранчевий, з помаранчевого на синій. По колу ходили глечики з ґрафом. Голоси стали гучнішими. Сміх також. Дедалі частіше Едді чув крики «До сраки» і щось на кшталт «Пірнать!», одразу після яких люди реготали.

Він побачив, як Роланд розмовляв зі старим у синій мантії. Стариган мав найгустішу, найдовшу і найбілішу бороду з усіх, які бачив Едді (звісно, поза серіалом «Телебіблія»). Він говорив із запалом, дивлячись просто в обвітрене лице Роланда. Один раз він торкнувся руки стрільця й трохи відсторонився. Роланд слухав, кивав, мовчав — принаймні поки Едді за ним спостерігав. «Але він зацікавився, — подумав Едді. — О так, старий, високий і бридкий почув щось таке, що привернуло його увагу».

Музиканти вже збиралися піднятися на свій поміст, коли до Едді підійшов ще один чоловік. Той, що нагадував йому Па Картрайта.

— Джордж Телфорд, — представився він. — Зичу добра, Едді з Нью-Йорка. — Він заради формальності торкнувся чола ребром долоні, складеної в кулак, потім розгорнув долоню й виставив її вперед. Хоч на ньому був головний убір скотаря — ковбойський капелюх замість фермерського сомбреро — його долоня була навдивовижу м'якою, якщо не зважати на мозолі вздовж основи пальців. «Віжки натирають, — подумав Едді. — Певно, до іншої роботи не звик».

Едді ледь помітно вклонився.

— Довгих днів і приємних ночей, сей Телфорд. — Йому так і кортіло спитати, чи Адам Гос і Крихітка Джо зараз у «Пондеросі», але він знову вирішив не вдавати з себе мудрагеля.

— І тобі того самого, тільки вдвічі більше, синку. — 3 револьвера, що висів на стегні в Едді, він перевів погляд на його обличчя. Пронизливий і не надто дружній погляд. — А ваш дін носить той, що до пари цьому.

Едді всміхнувся й промовчав.

— Вейн Оверголсер казав, що ваш ка-малюк незле стріляє, вистава була неабияка. Той револьвер, з якого він стріляв, зараз у твоєї дружини, наскільки я розумію?

— Напевно, — сказав Едді. Те, що Телфорд сказав про камалюка, не надто йому сподобалося. Він чудово знав, що «рюгер» у Сюзанни. Роланд вирішив, що Джейк не повинен брати зброю з собою на ранчо Айзенгарта.

— Четверо проти сорока — ото буде притичина, — сказав Телфорд. — Атож. А може, зі сходу прибуде цілих шістдесят. Ніхто не пам'ятає точно, скільки їх набігає, та й чого б це ми пам'ятали? Двадцять три роки миру — це чимало, дякувати Богові й Людині-Ісусу.

Едді всміхнувся і сказав щось незначне, сподіваючись, що Телфорд змінить тему. А в глибині душі сподіваючись, що Телфорд піде геть.

Але не пощастило. Позбутися причепи нелегко — це закон природи.

— Звісно, четверо озброєних людей проти сорока… чи навіть шістдесяти… не таке жалюгідне видовище, як троє озброєних і один, що стоятиме поруч і привітно махатиме рукою. Особливо четверо, озброєних великокаліберниками, якщо ти розумієш, про що я.

— Чудово розумію, — відповів Едді. Біля помосту, з якого почалося їхнє знайомство з мешканцями містечка, Залія Джефордс саме щось розповідала Сюзанні. Едді помітив, що Сьюз теж виглядала зацікавленою. Їй дісталася фермерова дружина, Роланд базікає з Володарем довбаних перснів, Джейк зі своїм новим другом, а я? Хто дістався мені? Чувак, який зовні схожий на Па Картрайта, а перехресний допит веде, як Пері Мейсон.