Чтение онлайн

— Аж ніяк! Зазвичай вони славлять Орізу, чи Людину-Ісуса, чи кричать «Слава Кальї!», чи все разом. Щось я підозрюю, що ваш хлопець навчив Слайтменового хлопця різних штук.

Роланд не став зважати на несхвальні інтонації, що прозвучали в цій репліці, й просто дивився, як Джейк тягне до себе мотузку. Бенні лежав на землі, вдаючи з себе мертвого, поки Юк не лизнув йому обличчя. Відчувши мокрий язик, він захихотів і сів. Роланд не мав жодного сумніву, що Енді підхопив би його, якби щось пішло не так.

Неподалік стояв табун робочих коней, загалом близько двадцяти. Трійця ковбоїв у чапсах і шорбутсах вела до них останні півдюжини. На іншому боці подвір'я була невелика бійня, заповнена молодими бичками. Протягом наступних тижнів їх заб'ють і відправлять униз річкою на торговельних човнах.

Джейк відступив назад у сінник, а за мить метнувся вперед.

— Нью-Йорк! — закричав він. — Таймз-Сквер! Емпайр-Стейт-Білдинг! Вежі-близнюки! Статуя Свободи! — І полетів у порожнечу на мотузці. На їхніх очах він сміючись зник у кучугурі сіна.

— А чого це інші твої друзі схотіли лишитися в Джефордсів? — начебто знічев'я запитав Айзенгарт. Але Роланд відчув, що це питання цікавить його більш ніж трохи.

— Бо нам краще розосередитися. Нехай нас добре роздивиться якнайбільше людей. Часу обмаль. Треба приймати рішення. — Звісно, все це була правда, але було дещо більше, й Айзенгарт, мабуть, здогадувався про це. Він був більш тямущий, ніж Оверголсер. І стояв намертво проти того, щоб дати відсіч Вовкам, — принаймні поки що. Втім, це не заважало Роландові симпатизувати цьому чоловікові — великому, чесному, з почуттям гумору приземленого селянина. Роланд думав, що він пристане на їхній бік, якщо йому показати, що в них є шанс перемогти.

Дорогою до «Рокінг Б» вони відвідали півдюжини малих угідь біля ріки, де основним урожаєм був рис. Айзенгарт доброзичливо знайомив фермерів зі стрільцем. На кожній малій фермі Роланд ставив два питання, як і минулого вечора в Павільйоні: «Чи відкриєтеся ви нам, якщо ми відкриємося вам? Чи знаєте ви, хто ми є, і чи приймаєте те, що ми робимо?» Усі відповідали ствердно. Айзенгарт також. Але Роланд не поспішав ставити третє питання. В цьому поки що не було потреби. Вони мали в своєму розпорядженні ще три тижні.

— Ми терпимо, стрільцю, — сказав Айзенгарт. — Терпимо навіть попри Вовків. Колись був Ґілеад, а тепер його нема, Кому це знати, як не тобі, але ми терпимо. А якщо повстанемо проти Вовків, усе може змінитися. Для тебе й твоїх супутників те, що відбувається тут, у Дузі, — це пшик, дрібнички. Якщо ви переможете і виживете, то підете далі. Якщо ж програєте, нам нікуди буде податися.

— Але…

Айзенгарт підняв руку.

— Вислухай мене, прошу. Вислухаєш?

Роланд покірно кивнув. Напевно, Айзенгарт мав виговоритися. Хлопці тим часом знову забігли на сінник, щоб стрибнути ще раз. Невдовзі темрява покладе край їхній забаві. Стрільцеві хотілося знати, як там справи в Едді й Сюзанни. Чи поговорили вони вже з Тіановим дідом? І якщо поговорили, то чи розповів він їм бодай щось цінне?

— Припустімо, вони відрядять п'ятдесят або навіть шістдесят Вовків, як уже не раз було. Це дуже багато. І що, як ми їх вколошкаємо? А за тиждень чи за місяць 'їх прийде п'ять сотень. Що тоді?

Роланд замислився над цим питанням. Поки він міркував, до них приєдналася Марґарет Айзенгарт — струнка жінка років сорока, з маленькими грудьми, вдягнена у джинси й сіру шовкову сорочку. В її чорному волоссі, стягнутому на потилиці вузлом, де-не-де проглядали сиві пасма. Одну руку вона тримала під фартухом.

— Це суттєве питання, — сказала вона, — але ще не час на нього відповідати. Дай їм з друзями тиждень, нехай розгледяться.

Айзенгарт кинув на свою сей погляд, у якому прозирала не лише добродушність, а й роздратованість.

— Жінко, чи ж я тобі вказую, як поратися на кухні? Коли готувати, а коли прати?

— Лише чотири рази на тиждень, — відказала вона. І, помітивши, що Роланд підводиться з крісла-гойдалки, що стояла поряд з чоловіковим, запротестувала: — Сиди-сиди, прошу, Я годину в кріслі просиділа, чистила гострокорені з Едною, тіткою того анциболота. — Вона кивнула на Бенні. — Приємно на ногах постояти. — Вона з усмішкою дивилася, як хлопці по черзі пірнали, сміючись, у сніп сіна, а довкола них стрибав і гавкав Юк. — Роланде, ми з Воуном ще ніколи прямо не стикалися з цим жахіттям. У нас було шестеро, всі близнюки, але вони виросли акурат між набігами. Можливо, ми не до кінця все це розуміємо, тож і рішення приймати не нам.

— Як комусь щастить, це не означає, що цей хтось дурний, — пробурчав Айзенгарт. — По-моєму, якраз навпаки. Стороннім оком краще видно.

— Можливо, — сказала вона, дивлячись, як хлопці біжать назад на сінник. Кожен намагався першим потрапити на драбину, вони відштовхували один одного плечем і сміялися. — Так, можливо. Але до серця теж треба дослухатися. Чоловік чи жінка, які не слухають його, дурні. Інколи краще стрибнути вперед на мотузці, навіть якщо надворі темно, щоб побачити, є там унизу сіно чи немає.

Роланд простягнув долоню і торкнувся її руки.

— Я б не зміг сказати краще.

Вона обдарувала його ледь помітною відстороненою усмішкою. А наступної миті вже звернула свою увагу на хлопців, хоча Роланд устиг помітити, що в її очах промайнув переляк. Навіть жах.

— Бене, Джейку! — гукнула вона. — Годі, припиняйте! Час митися і в хату. Вас чекає пиріг і збиті вершки!

Бенні підійшов до відкритого краю сінника.

— Сей, тато сказав, що ми можемо спати надворі в моєму наметі на березі, якщо ви не проти.

Марґарет Айзенгарт подивилася на чоловіка. Той кивнув.

— Добре, — сказала вона. — Нехай буде намет, але як хочете пирога, ідіть на кухню. Це ваше останнє попередження! Але спершу вмийтеся. І руки помийте!

— Добре, я кажу спасибі, — зрадів Бен. — А Юку можна пирога?

Марґарет Айзенгарт потерла лівою рукою лоба, наче їй боліла голова. Права ж рука, як з цікавістю відзначив Роланд, залишалася під фартухом.

— Еге ж, — сказала вона, — і пухнастику буде пиріг. Я впевнена, що це сам Артур Ельд під чужою личиною, і в нагороду він подарує мені дорогоцінного каміння й золота та наділить даром зцілення.

— Дякую-сей, — гукнув Джейк. — А можна нам ще один-єдиний раз стрибнути? Так ми найшвидше спустимося вниз.

— Я піймаю їх, якщо вони полетять не туди, куди треба, Марґарет-сей, — запевнив Енді. Його очі спалахнули синім світлом, потім потьмяніли. Здавалося, він всміхається. У цьому роботі Роланду ввижалося дві особистості: одна більше схожа на стару діву, друга — на дурисвіта, який нікому не шкодить. Жодна з них стрільцеві категорично не подобалася, і він чудово розумів, чому так. Він перестав довіряти будь-якій машинерії, особливо ходячій і говорющій.