Чтение онлайн

Максимільян замкнувся у вбиральні, хлюпнув собі в обличчя води, глянув на себе в люстро. Усе це треба виправити, — сказав собі. Раз і назавжди. Виставив на братовому дівайсі режим хроноферезу, на панелі натис «11» — їхню вікову різницю. Своїм тремтячим рукам він не довіряв, тому взяв дуло хрономата в зуби. І натиснув стартер.

За хвилину він прийшов до тями і, вчепившись в умивальник, випростався. Із люстра на нього дивилося лице Грегора, обвите довгою кучмою волосся. Родимок побільшало, і це трохи дратувало. Все інше ж Макса абсолютно влаштовувало. Реальний апгрейд. Свою кошлату бороду, що звисала ледь не до пупа, він обстриг братовими ножицями, а потім невміло пройшовся тримером — вийшла подоба братової еспаньйолки, над якою, щоправда, треба було ще попрацювати. Дреди він зробить у найближчому салоні. Ось так.

Макс тихо вийшов у кімнату, тримаючи хрономат напоготові. Зазирнув до кухні. Цербер був припнутий. Спочатку пес здивовано покрутив головою, потім загарчав. «Цербера не обдуриш», — зрозумів Макс. Грегор спав, відкинувшись на пологу спинку крісла. Макс встановив режим інжектора, виставив 25 років і втиснув їх братові. Хай відчує своє падіння в дитинство.

Коли конвульсії припинилися, в одязі Грегора борсалося беззубе немовля — братовому тілу було щонайбільше три місяці. Макс витяг Грегора зі складок реглана і поклав на журнальний столик, хутко начепив на себе його одяг, і аж тоді кімнату наповнило дитяче ревище. Крізь плач Макс уже розрізняв нечленороздільні матюки — брат був при своїй дорослій свідомості. До плачу долучився рев вірного Цербера.

Макс ухопив з полички мобільний телефон, ноутбук і ключі від машини. Він хотів би забрати з собою все — так йому подобалися братові речі. Документи і гроші він знайшов у сумці, туди ж закинув два дівайси, кросівки, кілька джинсів і куртку з шафи. Грегор лежав на столику, а з-під його задка текло цівкою щось рідке і руде.

— О! Привіт, Булшіт! — викрикнув Макс йому просто в розчервоніле личко. — Бачиш, як я виріс!

І тоді йому сяйнула проста і геніальна думка: навіщо тікати звідси, як злодій, якщо можна залишитися цілковитим господарем? Бути Грегором замість Грегора. Жити його життям у його домі. Саме так. Він поставив на підлогу зібрану сумку. Якусь мить вдивлявся в крихітну зморщену мармизу «старшого» брата, а потім узяв його хрономат і підготував нову таймову ін’єкцію — ще на 6 місяців.

— Пробач, брат. Побудеш трохи злим духом, — мовив Максимільян на прощання, скалячи зуби. — А я тим часом тут розгребуся.

Цербер у кухні розпачливо завив.

— Марк Патон, вас засудили до п’ятнадцяти років ув'язнення за скоєння вбивства, — буденно почав суддя. — Однак хроноскопія показала, що п'ятнадцять ви не протягнете. Ваш вроджений час, тобто максимальна тривалість існування організму — шістдесят два роки з копійками, а прожили ви вже сорок дев'ять. І прожили бурхливо, треба визнати. У разі відбуття п’ятнадцятирічного терміну ви звільнились би у шістдесят чотири, але це неможливо, оскільки ви не проживете довше, ніж шістдесят два. Таким чином, вирок у п'ятнадцять років був би тотожний довічному терміну ув'язнення, позаяк ви померли б, не дочекавшись звільнення. Отож, наш гуманний суд погодився зменшити вирок — до дванадцяти років. Це значить, що після відбуття покарання ви ще зможете проіснувати близько року.

Суддя зробив паузу, намагаючись подивитися в очі підсудному. Однак Марк стояв у своїй металевій клітці з напівприкритими повіками, ніби куняючи. Така поведінка у присутності слуг закону й наглядачів виробилася у нього ще з юних літ, коли він загримів у виправну колонію за зґвалтування. Спочатку він робив так від сорому, потім сором відмер, як рудимент, а вміння приховувати вираз очей розвинулося до філігранності.

— Марк Патон, вам має бути відомо про застосування хроноферезу в пенітенціарній системі нашої держави. Ваш шостий термін ув'язнення вам не доведеться сидіти в тюрмі. Останнім часом у нашій державі взагалі ніхто не «сидить», що дозволяє не витрачати державних коштів на утримання в'язнів, наглядачів і тюремних приміщень. Забір біологічного часу з організму злочинця визнаний ефективною заміною позбавлення волі. Отож, згідно з вироком, у вашого тіла буде забрано дванадцять років. Будьте певні, ваш біологічний час використають краще, ніж це зробили б ви самі — він поповнить Державний резерв біологічного часу. Держрезерв, як вам має бути відомо, служить потребам охорони здоров’я. Пишайтеся: ваш час допоможе невиліковним хворим не дожити до їхньої хвороби. Одразу після виконання вироку вас обстежать на предмет геронтологічних змін. Крім того, ви отримаєте посвідчення темпорального донора, що дає право на низку пільг, зокрема безплатний проїзд у комунальному транспорті. Також вам буде надано одноразову продовольчу знижку на всі темпорально модифіковані продукти харчування. Марк Патон, приготуйтеся відбути покарання з гідністю.

Марка вивели із зали суду просто в сусіднє приміщення. То була кімната без повноцінних вікон, лише з широким ілюмінатором, крізь який свідки виконання вироку мали спостерігати процедуру. Не піднімаючи повік, Марк намагався розгледіти тих розсаджених, як у партері, свідків — щоб запам'ятати обличчя кожного і згодом розшукати для розправи. Він уже уявляв, як накидатиме їм на шиї зашморг із басової струни — за цей архаїчний стиль екзекуції братва прозвала його Удавом. Проте ілюмінатор був прозорий лише з боку свідків, а з боку Марка — затемнений. Посеред кімнати стояло металеве крісло, пригвинчене за ніжки до підлоги. Туди конвоїри і всадовили його, затягнувши на руках і ногах важкі шкіряні ремені.

Увійшов хрономейстер. Марк упізнав його за нашивками на комбінезоні — фірмовий знак становив собою гібрид людини й піщаного годинника. Коли хрономейстер дістав хрономат, Марк ледь не розсміявся. Усе враз почало скидатися на дитячу «війнушку» з уявним взяттям у полон і бутафорськими розстрілами. Хрономейстер набрав на клавіатурі інструмента «12», цифра загорілася на табло. Він підніс хрономат до ілюмінатора — свідки мали бачити, що термін відповідає вирокові. Потім табло було продемонстроване конвоїрам. Марк побачив табло останнім, так і не розплющивши очей.

Хрономейстер приставив свою цяцьку до міцного татуйованого плеча вбивці, промимрив молитву. На слові «Амінь» перед очима у Марка потьмарилося, а потім світ вибухнув потоком якогось сірого піску чи то збожеволілих молекул. Усеньке тіло, здавалося, стислось у мікроскопічну точку, а потім роздулося й вивергнуло себе назовні. Марк фізично відчував, як розкладається кожна його клітина. Він гадав, що ця концентрація пережитого болю і є смертю, але зненацька все закінчилося. Він очуняв, коли тіло ще спазмувало. Хрономейстер припинив його судоми якимось уколом, граційно вклонився в бік ілюмінатора, наче тореадор-переможець прекрасній дамі, і вийшов із кімнати.

У дзеркальній поверхні ілюмінатора відбивалося зморшкувате лице з переляканими і налитими кров’ю очима. В анусі пекло. Боліли пеньки зубів. Крутило коліна. Марк тяжко закашлявся, підніс руку до обличчя, помацав його й аж тепер усвідомив, що цей восковий мрець в ілюмінаторі — він сам.

Додому його доправили в інвалідному візку. У тілі Марка розцвів цілий букет болячок, так наче всі його гріхи уп'ялися паразитами в його органи: туберкульоз, поліартрит, геморой, атеросклероз. Далося взнаки все — і стероїди, завдяки яким колись накачався, і кокаїн, на який присів між другою і третьою ходкою, і дешевий коньяк, який дудлив в останні роки. Уставати з крісла він міг, але суглоби дуже боліли при пересуванні.

Марк дотягся до оцупка сигарети, яку ще тиждень тому тримав своїми міцними жовтими зубами. «Усі ці речі переживуть мене», — подумав із гіркотою, оглядаючи свою занедбану квартиру. Він зазирнув собі за пазуху і помітив, що всі татуювання на обвислій шкірі «потекли», наче туш на заплаканих дівочих очах. Але не це його нажахало. Найстрашніше було те, що ця остання умовна ходка не додала жодного рукотворного візерунка, жодної декорації його тілу. Вона була блискавичним зануренням у порожнечу. Вона спустошила і виснажила його, як жоден із попередніх — реально відбутих — строків.

Марк завжди вважав, що в тюрмі теж можна жити. І він там жив, проживаючи різні стани і настрої — радість, лють, страх, голод, холод, хворобу, одужання, надію, розчарування. Він вдихав, видихав, ходив, сидів, лежав, стояв, присідав, відтискався від підлоги, їв, випорожнювався. Він міг учинити підлість і постраждати від чужої підлості. Він ризикував, був щохвилини включений у психологічну й фізичну боротьбу за виживання. Він слухав примусові лекції якихось заїжджих проповідників, з яких потішалися зеки. Він діставав ліки й порножурнали для співкамерника. Він навіть грав у тюремній шаховій лізі. Його відсидки були його повнокровним досвідом, який він, попри все, цінував. Вони повнили його спогадами.