Чтение онлайн

Боло мовчав. Боло не знав, що означає «гібрид», та й не лише це, але спитати не наважився. Свідомість Боло і без того була перевантажена новою інформацією. Боло взяв запропоновану інструктором кулькову ручку і по-дитячому, із симпатичними бароковими завитками, розписався в інструкції про техбезпеку. Інструктор придивився до підпису, зміряв Боло гострим поглядом й енергійно потис руку нового працівника.

Увійшовши до цеху, Боло привітався з усіма, як того вчила мати, але ніхто з темпомодифікаторів йому не відповів. Можливо, шум завадив розчути його звертання. Боло пішов повз ряд паралельних конвеєрів, над якими схилилися майстри із хрономатами в руках. Яйця безперервно лускали, шкаралуща розліталася навсібіч. На обличчя модифікаторів були насунуті спеціальні прозорі заборола, схожі на ті, які носять зварювальники. Заборола лисніли патьоками білків і жовтків. Виробничий шум нагадував метеоризм гігантського кишківника.

До Боло підскочив старший майстер-модифікатор і підвів його до конвеєра, за яким ніхто не стояв. «Тут буду я», — здогадався Боло. На тросику висів хрономат. Боло взяв його до рук без особливого остраху.

— Починаєш зміну із запізненням на дві години. Якщо піднатужишся, наздоженеш норму, — поплескав його по плечі старший майстер і без попередження запустив конвеєр.

Поповзла гумова доріжка. Перші два яйця, що вискочили з подавача, Боло пропустив через розгубленість. У третє він поцілив, отримавши в обличчя бризки жовтка. Четверте проґавив, поки насував забороло. П'яте звалилося з конвеєра само. Шосте Боло пропустив, бо рефлекторно потягнувся, щоб зловити п'яте. Сьоме Боло розчавив дулом хрономата, забувши натиснути на курок. Восьме Боло модифікував, але задивився на різаки, які стинали готовому курчаті голову, тому втратив дев'яте. Боло вирішив більше на різаки не дивитися. Десяте виповзло з подавача вже розбите, і Боло завмер, не наважуючись нічого з ним учинити. Одинадцяте Боло модифікував успішно. Дванадцяте успішно. Тринадцяте. Чотирнадцяте. П'ятнадцяте. Шістнадцяте. Сімнадцяте…

Робота закипіла. Боло нарешті знайшов ритм. Він дослухався до звуків своєї діяльності, як до притягальної і водночас потворної музики: лусь-чпок-хрясь, лусь-чпок-хрясь, лусь-чпок-хрясь. Боло повеселішав.

Перед самою перервою на обід у цеху зникло світло. Конвеєри застигли. Старший модифікатор, лаючись у трубку, викликав електриків, а цеховим трудягам скомандував іти їсти. Боло любив їсти, і настрій у нього став просто врочистий. Без шоломів і заборол майстри стали більше схожі на людей, ніж на глухонімих роботів, і Боло приязно поглядав на них. Поки у їдальні кухарки розставляли перед робітниками миски, один з майстрів — Катон — затіяв цілу комедію. Він умудрився відчепити свій робочий хрономат від запобіжного тросика при конвеєрі і виніс інструмент із цеху. Катон добув з кишені яйце і тут таки модифікував його на втіху всім присутнім. Жирне курча побігло поміж рядами столів. Чоловіки узялися його ловити. Курча заквоктало. Заверещали кухарки.

Модифікатори гиготіли, як діти, аж доки хтось із коридору не крикнув, що старший майстер уже йде до їдальні. Тоді Катон притис курча до підлоги, клацнув на хрономаті режимним перемикачем і приставив інструмент до тільця бройлера. Курча блискавично перетворилося на яйце, остаточно унеможлививши людську дискусію про первинність яйця/курки. Коли старший майстер постав на порозі їдальні, хрономат і яєчко вже зникли у кишенях Катона. Про дрібний дебош свідчили лише кілька пір'їн на брудній підлозі.

Боло повернувся до конвеєра під враженням від побаченого в їдальні. Виявилося, що хрономат не лише забирає час, а й може повертати його назад. Боло модифікував яйця сотню за сотнею, але вже не міг думати ні про що, крім можливостей хрономата. Врешті він плюнув на конвеєр і почав роздивлятися інструмент. Боло без проблем знайшов режимний перемикач, поклацав ним туди-сюди. Боло грався й складнішими пістолетами, які мали значно більше режимів і перемикачів. Боло вирішив спробувати.

Коли чергове яйце порівнялося з ним, він спочатку модифікував його згідно з інструкцією. Але не встиг вилуплений бройлер доїхати до різака, як Боло перемкнув режим і натис курок знову: замість тушки у шахту впало ціле й неушкоджене яйце. Боло повторив цю процедуру кілька разів. Хрономат повертав «яйцепродукту» стільки ж часу, скільки забирав. Яйце ставало бройлером, а бройлер знову згортався у яйце. Серце Боло билося в шаленому ритмі. Але експерименти довелося припиняти: старший майстер походжав по цеху, наглядаючи за роботою.

Боло припинив рахувати кількість модифікованого продукту десь після п'ятої сотні. Йому було байдуже, чи виконає він норму. Він увійшов у своєрідний виробничий транс, коли світ звужується до меж того, що маєш перед очима, і вже не треба нічого і нікого, нема тривоги і мети, нема нужди й потреби, ритмічні рухи заміняють собою всю особистість, точніше вони і є особистістю, під'єднаною до промислових потужностей.

Настала та солодка хвилина, коли всі конвеєри одночасно зупинилися. Боло вийшов із заціпеніння. Його дитячий розум заворушився. Боло стало раптом жаль себе. Він, такий юний, у цьому постарілому тілі, і всі ці кури, і їхня німотна смерть…

Старший майстер розпочав обхід зміни. Кожен модифікатор здавав йому хрономат і був вільний. Старший оцінював кількість зібраного часу на сервері хрономата, робив позначки у відомості, а потім притуляв пристрій до спеціального портативного контейнера і «зливав» туди темпоральний заряд.

Тепер Боло стало жаль часу, зібраного протягом важкого трудового дня. Зненацька йому спало на думку, що час із його хрономата належить йому і треба використати цей час для себе. Щось там про це було написано в інструкції з техніки безпеки, але Боло не розумів, що саме. Він усвідомлював небезпеку, але та лише підігрівала його дитячий інтерес. Боло уявляв собі все просто: якщо він «заллє» в себе дозу, то помолодшає і хоч на якийсь рік наблизить полюси свого розумового і тілесного розвитку. А якщо пощастить, то, може, знову стане восьмирічним хлопчиком і цілком примириться із самим собою.

Боло набрав повітря, приставив хрономат до свого черева і, як завжди у відповідальну мить, подумав про маму.

Коли старший майстер дійшов до конвеєра, за яким ще хвилину тому стояв Боло, там був лише розпластаний на долівці робочий комбінезон. Хрономат звисав на тросику поряд.

— Ага. Іще один куропукнувся, — вилаявся старший майстер. — Учиш вас, дебілів, учиш! І нащо ви родитеся на світ?

Він наступив на робу черевиком і відчув під тканиною знайому драглисту масу. Із горловини комбінезона, як допитливе око, виповз гігантський — із кров’яною жилкою навскоси — жовток.

Професор Койфман прокинувся у своїй персональній палаті. Уночі йому наснилися вбиті звірі, що лише посилило панічний настрій ранку. Професор схилився над умивальником, по-журавлиному вигнувши свою довгу шию, хлюпнув у лице води. Він хотів було пополоскати рота дезінфектором, але стерильність побуту й без того дістала його за чотири місяці, проведені у стінах психлікарні. Професор обмежився гучним плювком в умивальник і вийшов з палати.

У безлюдному холі він постояв перед телеекраном, де хворі мали звичай дивитися вечірні новини. Спробував стамувати в собі паніку. Не вийшло. Почвалав до їдальні. Зупинився перед дверима. Прислухався до гомону по той бік. Прочинив двері, увійшов з фальшивою рішучістю. Поблукав очима в юрбі пацієнтів. Ненависний Твіттер сидів скраю, безтурботно колупаючи виделкою в тарілці. Його називали так через те, що спілкувався короткими і незначущими фразами, ніби кидав повідомлення.

Коли професор порівнявся зі столом Твіттера, той у звичній манері викрикнув: «Слава батьку хрономата!» Дехто з присутніх миршаво захихотів. Койфман зупинився, люто глянув на беззубе рябе личко Твіттера, а потім різким рухом вивернув йому на голову вміст його тарілки. «Знову каша на сніданок», — зловтішно зауважив професор.

— Коменти… де ваші коменти??? — закричав Твіттер, розмазуючи по голові кашу.

Ця фраза в устах хворого зазвичай означала найвищий ступінь тривоги. Санітарка почала стирати сніданок з голови Твіттера. А Койфмана взяли попід руки двоє здоровенних санітарів і потягли назад у палату. Професор істерично реготав і хвицав довгими ногами, поки не отримав заштрик із транквілізатором.

Йому принесли сніданок у палату, та він навіть не глянув на їжу. Койфман хлюпався в метафізичному вариві з філософських цитат і тому подібної відпрацьованої мудрості, що заповнювала його голову в час, коли паніка відступала.