Чтение онлайн

Панас

А гарно, глянь!.. Оце ти розказав,

То бачу й я, що правда, бо краса

Є і в тому. Роздумавшись отак,

Побачиш ти, що Бог таки на світі

Все не на зле - на добре сотворив,

Не на лихо,- на втіху; то вже люди

І добре все на зле переведуть.

Дмитро

Так, бачите і ви красу природню...

І шанувать нам треба ту красу,

Хоч би в якій там постаті ні стала...

Чи піснею промовила до нас,

Чи квіткою, чи пишною блакиттю,

Чи вродою жіночою,- однак

її ми скрізь повинні шанувати.

Панас

Цього вже я не втямлю: небеса

Рівняєш ти до людської уроди.

З великої науки мабуть ти

У голову оце заходиш, хлопче?

Дмитро

Ні, шкоди тут з науки не було...

Бо до людей я не рівняю неба

Того, де Бог живе, а тільки ту

Блакить,що там сія вгорі над нами...

Панас

Не розберу тебе: раз кажеш ти,-

Неначе так, що й правда, подивиться,

А вдруге знов, то щось уже не те...

Ця панія таки собі вродлива,

Та нам же що до неї, як вона

Нам панія, ще й клята бусурменка,

Ще й зрадниця?.. Он знов ідуть сюди...

Дочисть отут, а я піду здобуду

Гострішої лопати, ніж оця.

А то таку чорти дали копистку,

Що не вшкрябнеш нічого, хоч покинь!

Виходячи, зустрівається з Халілем і нехотя штовхає його.

 ВИХІД X

Xаліль увіходе.

Xаліль

Як смієш ти штовхать, гидотний псе?

Дивись, хто йде, джавуре кривовірний!..

Оце ж тобі! (Б’є.)

Панас

А щоб ти був пропав!

Дмитро

За віщо б'єш старого? Він не винен.

Хіба тебе штовхнути він хотів?

Xаліль

А, так!.. То на й тобі!

(Заміряється вдарити Дмитра, але той хапа його за руку.)

Дмитро

Стривай бо трохи!

Xаліль

Ти смієш так?

(Вирива руку й вихоплює кинджала.)

 ВИХІД XI

Аміна з Фатимою ввіходять.

Аміна

Це що? В моїм саду

І ти людей наважився вбивати?

Xаліль

(спускає руку)

Він смів не дать ударити себе.

Аміна

А ти? ти смів отут буяти в мене?

Не смієш ти і увійти сюди!..

Віддай мені кинджал!

Тим часом Панас одводе Дмитра далі; спершу вони тихо проміж себе розмовляють, а наприкінці сцени з Халілем Панас виходе.

Xаліль

Навіщо?

Аміна

Дай же,

Коли кажу!

Xаліль

Моїй цариці я

Усе віддам... Віддає. Не слухатись не можу

Тебе…

(Аміна кидає кинджал у кущі.)

Чого ж ти кидаєш його?

Аміна

Бо щоб його закинуть тільки й здатний,

Коли в таких, як ось твої, руках.

Xаліль

Не будь така до мене неласкава!

Я випадку того давно шукав,

Щоб слово те сказать тобі, що зараз

Наважився промовити... Одна

Моїй душі утіха ти й кохання...

Аміна

Нікчемний, геть! Ще слово хоч одно,-

І знатиме баша, що ти промовив!

Xаліль

Ну, я мовчу... Але, Аміно, знай:

Колись таки мене ти будеш слухать,-

Тоді усе, що хочу, я скажу...

(Виходить.)

 ВИХІД XII

Аміна

Нікчемний!.. Він до мене про кохання

Насмілився казати!.. О, гидкий!..

Фатима

Та заспокойсь! Що ж він зробив такого?

Аміна

Мовчи! Я вже тобі казала й знов

Ще раз скажу, але уже востаннє:

Не згадуй більш про його ти мені,

Коли мою ти хочеш ласку мати!

Фатима

Не буду вже...

Не гнівайсь тільки так!

Аміна

І як він смів звести на мене очі?!

(Обурена ходить який час по стежці туди й сюди, а тоді відразу повертається, підходить до Дмитра й стає перед їм.)

Невільнику! тебе я першу тут

Не бачила: ти мабуть тут недавно?

Дмитро

Ще й дня нема.

Аміна

А, так... нема і дня...

Тим я тебе й не помічала перше...

А звідки ж ти? з якої ти землі?

Дмитро

З козацької землі... З землі тієї,

Де через вас багато сліз лилось.

Аміна

Лилося сліз багато через мене?

Дмитро

Ба ні, не так!.. Лилося через тих,

Що ордами на край наш набігають,

Плюндруючи, у бран людей беруть,

Та через тих, що в їх людей купують

І на рабів їх повертають тут.

Аміна

Хіба рабів не можна купувати?

Дмитро

А що ж у нас є ліпшого на світі

За ту святу, над все найкращу волю?

Хто відніма добро це у людей,-

Найбільший той єсть лиходій, злочинець.

Аміна

Чи ба, який!.. Якби оце баша Почув, то він...

Дмитро

То що? Нехай карає!

А правда все ж у мене, а не в його.

Коли ж і ти так думаєш, як він,

То хоч краса і пишная у тебе,

Та з правдою вона не поєдналась.

Аміна

Невільнику! не забувай, що я...