Ясні зорі
Шрифт:
Що кажеш ти... до панії своєї...
Дмитро
То краще я мовчатиму тепер
(Починає робити.)
Фатима
Його словам ти не дивуйся, пані,
Бо в тій землі козацькій всі такі:
Ані раба, ні пана в їх немає;
Це чула я багато вже разів,
Як з бранками-козачками чимало
І часто я балакала… від їх
І мову їх навчилась розуміти.
Аміна
(До Дмитра.)
Скажи мені, чи є сади у вас?
Дмитро
Колись наш край увесь як сад той цвів,
Як пишний сад великий та багатий,
І дивною красою всіх тоді,
Мов чарами, приваблював до себе,
І раєм був, чи міг би бути він.
Та іншиї часи прийшли до його,
Зустрілася його недоля зла,
Тяжке-важке на його лихо впало,-
І пишний сад посохнув та зів'яв,
Долина сліз із райської долини
Зробилася,- такий мій рідний край!..
Але садів таких, як цей, чимало
Зосталося в моїй землі й тепер,
І так, як цей, чи краще, процвітають.
Аміна
А в тебе був у ріднім краї сад?
Чи вмієш сам ти саду доглядати?
Дмитро
Любив сади я змалку і умів
Кохати їх і добре доглядати.
Аміна
Коли це так, то я тебе звелю
Настановить доглядачем над садом
Оцим моїм,- його ти доглядай.
Чи догодиш мені ти їм,- побачу.
Дмитро
Похилий раб повинен догожать.
Аміна
Не через те... а просто так... я хочу...
Дмитро
Так через те хіба, що ти - краса?
Аміна
Зухвальний раб! З таким, як ти, не можна
І розмовлять! Фатимо, ну ходім!
(Повертається і хоче йти.)
ВИХІД XIII
Доглядач
(надходячи здалека)
Чи чуєш! гей! Чи вам позакладало?
Іди сюди! Каміння тут носи!
От, клятий рід!..
Фатима
Іди, гука доглядач! Чого ж стоїш?..
Щоб лиха не було!
Дмитро
Та ось же йду!.. Зробитися з людини
Твариною!.. Треклятеє життя!..
(Виходить.)
ВИХІД XIV
Аміна
Як сміє він так говорить зо мною!
Фатима
То що хіба? Але ж бо він тобі
Негарного тут не сказав нічого.
То він красу твою так похвалив.
Не дурень він, то й розбира, де гарне.
До того ще й з обличчя - бач, який:
Хоч у латках, змарнілий у неволі.
А тільки глянь, то зараз так і вздриш,
Що красень він. А очі так і сяють -
От як зірки ясні на небесах,
Та так собі і зазирають в душу!
Аміна
Ти хвалиш так його, немов би ти
У його вже і закохалась палко.
Фатима
Хто - я?.. Авжеж!.. Минулося давно!..
А що таки його кохати можна,
То правда це.
Аміна
Його кохати? Ні!
Фатима
А чом же ні? Що раб він, те байдуже:
Чи раб, чи пан,- коханню те дарма.
І він ось раб, а завтра викуп прийде
За його звідки, з їхньої землі,
І буде він не раб, а вільний знову.
Аміна
Хіба вже йде за його викуп? Де
Ти чула це? І скоро має бути?
Фатима
Hi, це я так...
Аміна
А, так...
Фатима
Я про кохання...
Аміна
Обридла ти мені з оцим своїм
Коханням! Все одно й одно торочить!..
Така нудьга!
Фатима
Дак що ж робити нам?
Давай співать, чи грати, чи купаться...
Аміна
А хай йому!..
Фатима
Ходімо до ставка!
Аміна
А правду ти казала: в його очі
Такі ясні!.. палкі!.. Як гляне він,
То так немов... О, як мені увіривсь
Оцей Алі!.. Як докуча!..
Фатима
Аллах!..
Та не кричи! Тут люди скрізь,- почують.
Аміна
Геть одчепись! Хоч буду вже клясти,
Коли нічим запомогти не можу!
Фатима
Та скільки хоч кляни і все роби
Що хочеш ти, та тільки стиха, нишком.
Так, щоб ніхто й подумати не міг.
Аміна
І буду я робити - от побачиш!
Ой, Боже мій! яка нудьга безмірна!
Так хочеться чогось мені... кудись!..
Якби були у мене дужі крила,-
Ох, як би я полинула!.. туди,
Де вільно всім що схочуть, те робити,
Де ні рабів немає, ні рабинь…
З-за дерев чути, як співає Дмитро:
Стоїть явір над водою,
В воду похилився;
На козака пригодонька,-
Козак зажурився.
Не хилися, явороньку,-
Ще ти зелененький;
Не журися, козаченьку,-
Ще ти молоденький!
Не рад явір хилитися,-
Вода корінь миє;
Не рад козак журитися,
Та серденько ниє.
Ой поїхав на чужину
Козак молоденький;
Оріхове сіделечко
Кінь вороненький.
Ой поїхав на чужину
Та там і загинув,
Свою рідну Україну
Навіки покинув...
Аміна
(прислухалася, а потім):
Хто це співа?
Фатима
З невільників якийсь…
(Розхиляє кущі і дивиться.)
Та цей новий...