Чтение онлайн

X и м к а. Та там десь колотяться…

Устя. Чого ж то? А Проня де?

X и м к а. А, і не питайтесь!

Устя. Чого це ваші до Секлити на іменини не прийшли? А там сватання було: просватали Галю за Голохвостого.

Химка. Тю на вас!

Устя. Ти, дівко, не тюкай, а слухай! Пропили ми навіки Галю, а Голохвостий найняв катеринку та аж сюртука скинув, так вибивав тропака.

Химка. Брехня!

Устя. Що ти мені брехню завдаєш? Стара вже я, дівко, щоб брехати; то, може, твоя мати брехала, як на лавці лежала!

Ті ж і Марта.

М а р т а (засапавшись). Добридень вам! А де ваші? (Глянувши на Устю). Уже випередила: от довгонога чапля! (До Химки). Чи ви знаєте, що Секлита Лимариха заручила уже Галю з Голохвостим?

У с т я. А що, не казала? Брехня?

Химка. Та що це ви мелете? Про якого Голохво-стого?

Устя. Про Голохвостого — цилюрника, сина того, що за Канавою був!

Марта. Та він же один на весь Подол; другого Голохвостого немає!

Химка. Так той же самий Голохвостий сьогодні вінчається з Пронею!

Устя і Марта (сплеснувши руками). Що ти? Невже?

Химка. Та хіба не бачите, які тут прибори йдуть до весілля… Через них уже мені хоч руки й ноги одкидай!

Устя. Матінко моя, оце штука!

М а р т а. Ну й бешкет!

У с т я. Та чи ти часом не дуриш нас?

X и м к а (показує у вікно). Та он гляньте, як по двору походжа наша пава; пишається, мов верша в болоті!

Устя (глянувши). Ой ненько моя! Єй-богу, в білій сукні, ще й у квітках!

М а р т а (за нею). Справді, справді! І хвату почепила!

Устя. Так побіжім зараз до тітки Секлити сказати!

М а р т а. А побіжім! От буде халепа!

Устя. А буде! (Стикається лобом з Меронією).

X и м к а (сміючись). Ну, тепер уже піде баталія!

Ті ж і Меронія.

М е р о н і я (спотикаючись і шкандибаючи). Оце летять! Так штовхонули, аж тім'ям об двері ударилась! (Господи Ісусе Христе, сине божий, помилуй нас!

X и м к а. Амінь!

Меронія. Чи чули? Галю просватали за Голохвостого!

М а р т а. Спізнилась!

Устя. Він, чуєте, сьогодні вінчається з Пронею!

Меронія. Ой гріх який!

Марта і Устя. Ми йдем до Секлити зараз звістити.

Меронія. І я з вами. Ой не біжіть тільки так, бо я не зійду: у мене ноги покалічені! Ой не біжіть-бо! (Вибіга за ними).

X и м к а (сміючись у вікно). Та пождіть-бо, бо впаде! Ну й оказія! Ох зух! На двох вінчатись хоче! Чистий салтан! Ха-ха-ха!

Химка, Настя і Наталка. Настя й Наталка виходять повбирані, але по-міщанськи.

Настя. Добридень вам! А Проня прибралась уже?

X и м к а. З досвіта ще!

Наталка. А де ж вона?

Химка. Та отам десь пошелепалась замітати двір. (Виходить).

Настя. А я, знаєш, не хотіла після того вечора й приходити до тієї принді; та уже просила боже як!

Наталка. І мене теж; ще й стара Сірчиха приходила. Так я уже подумала, бог з ними! Ну й щастя ж оцій Проні! І чим вона взяла?

Настя. Кислим оком та довгим носом.

Наталка. А вже правда! І де в його ті очі були?

Настя. Звичайно, за гроші бере.

Наталка. То вона його заманила своїми гарними приборами та брансолетами.

Настя. Дай мені, серце, покій! Хіба вона вміє й прибратись до ладу? Поначеплює, понавішує, мов на куделю вовни, та й повертається, як індик, і все оте на їй, як на корові сідло…

Наталка. Іменно, як на корові сідло…

Настя. А з того ганчір'я ще й пика вигляда, що за три дні не одполощеш!

Ті ж і Проня.

П р о н я (входить і поважно вітається). Здрастуйте вам.

Наталка. Ах, яке на вас убрання, аж очі вбира!

Настя. Чудо, чудо! У вас таки смаку як у тії кралі.

Н а т а л к а. Та яке модне!

П р о н я. У первому магазині на Хрещатику шилось.

Н а т а л к а. А як до лиця все вам, хоч малюй!

Настя. Ви сьогодні дуже гарні, мов та квіточка, що в віночку!

Проня. Мерси за компліман!

Настя (до Наталки). Не передавай куті меду!

Наталка (до Насті). Та чорт її бери! (Вголос). Ой ненько, моя матінко! Який же у вас, Проню, брансолет, а сережки аж горять, мов саме сонце вскочило в хату!

Настя. Чи справжні ж?

Проня. Авжеж!

Ті ж і Явдокія Пилипівна.

Явдокія Пилипівна (вибіга з пекарні у чепчику і в довгім платку). І де ж би то не справжні, коли! 3а каблучку ту на руку, чи як її, дала двадцять два карбованці, а за сережки аж сімдесят п'ять, своїми руками дала!

Настя. Ого! Сімдесят п ять!

Н а т а л к а. Ой мамо моя!.

Проня. Таки не витерпіли, прибігли; ще й Химку сюди приведіть!

Явдокія Пилипівна. Як-то, щоб і тепер, коли слушний час настав, не похвалитись перед добрими людьми? Ні вже, дочко, вибачайте!

Проня. Охота! Диво яке, що золото чи гальмази!

Явдокія Пилипівна. Як-то не диво? От за ту матерію, що на сукні, позаторік платила ще по три карбованці!

Настя. Позаторік ще?

Явдокія Пилипівна. Еге ж, тепер за таку ціну не купиш!

Проня. Ви б, мамо, пішли краще до пекарні порядкувати, ніж не знать що верзти!

Явдокія Пилипівна. Та там уже все готове. А за другу сукню, шовкову, заплатила аж по три карбованці з половиною за аршин: така вже дорога, що й господи! Ось я винесу. (Іде в кімнату).