Чтение онлайн

— Підходьте, сеньйори, підходьте,— вигукував, по-блазнівськи розтягуючи слова.— Підходьте, щоб побачити і захопитись Каліостро — видатним магом Сходу.— У мене прискорено закалатав пульс.— Подібного видовища ви не побачите за все своє життя.

Публіка усе щільніше збивалася навколо них. Ну й дойди ж були ці пройдисвіти — нічого не скажеш. Я пильно вдивлявся у Каліостро. Це був чоловік віком, либонь, від тридцяти п'яти до сорока років, високий на зріст і з певним нахилом до повноти, хоч, судячи з його бичачої шиї, мав досить міцну статуру. Як тільки коло людей зімкнулося, Каліостро театральним жестом наказав своєму напарникові замовкнути і заходився виконувати повний набір трюків, древніх, як Мафусаїл, і, певне, через те й ефектних. Щиро кажучи, чистота його маніпуляцій була бездоганна. Перед очима натовпу з'являлися і зникали найрізноманітніші предмети, причому все це відбувалося на запаморочливій швидкості. Тоді я зосередив увагу на його напарнику — той вартий був цього. Він також демонстрував спритність рук, хоч і не так блискуче. Я спробував непомітно протовпитись ближче до нього. Усі подібні типи, коли придивитись, мають безсоромні очі. Ба навіть порочні.

Вступна частина вистави тим часом скінчилася, і коротун заходився проголошувати наступний номер, який він називав «окрасою програми». Водночас натякнув про «карнавку по колу». Це одразу зашкодило справі, бо частина цікавих почала розходитись, вважаючи, певно, що вже досить надивились за сплачені гроші й не варто платити ще раз. Коротун з іронічною посмішкою, не позбавленою єхидства, ще довго гукав їм услід:

— Не тікайте, сеньйори, допоможіть кубинському артистові. Допоможіть, панове.

Може, коротун так переконливо умовляв, а може, публіка й справді зацікавилась, але пішло небагато людей, і «окраса програми» почалася.

Коротун став навшпиньки, щоб охопити поглядом аудиторію, зобразив свою найпростодушнішу посмішку і з веселою невимушеністю спитав:

— Чи немає серед присутніх людини, котра б забажала позичити нам купюру на п'ять песо?

Я осміхнувся. Шановна публіка недовірливо перезиралася. Коротун наполягав далі:

— Та бути цього не може, сеньйори! Ш,об серед стількох високоповажних панів не знайшовся хоч би один з п'ятьма песо, аби полегшити нам виконання номера? — Він осміхнувся.— Ясна річ, по закінченні номера гроші йому буде повернуто разом з нашою щирою подякою.— Він наполягав ще і ще, цинічно усміхаючись: —Ви? Чи, може, ви?..— Його вказівний палець переходив від однієї особи на іншу. Та всі лишались байдужі.— Еге! — раптом вигукнув він із запалом.— Ось сеньйор, який довіряє нашим артистичним здібностям. Розступіться, будьте ласкаві! Дайте йому змогу пройти. Прошу вас!

Кидалось у вічі, що цей сеньйор був не інакше як підставною особою. Коли б оцей суб'єкт мав зайві п'ять песо, то, напевне, поквапився б до перукарні, аби позбутися щетини, що покривала вже навіть його потилицю.

Тип вручив купюру коротуну, і той показав її всім присутнім. По тому передав купюру Каліостро.

Той виконав ряд вступних пасів, за яких асигнація волохатого «сеньйора» послідовно з'являлася і зникала то в його рукаві, то в кишені, то в роті. По тому «маг Сходу» попередив глядачів, щоб стежили за найдрібнішими деталями. На маленькому столику серед іншого Каліострового інвентаря стояла невеличка кавомолка. У неї нібито й опустив він п'ятипесо-вий банкнот. Коротун одразу ж заходився крутити ручку. Ошелешена публіка недовірливо загомоніла.

Суб'єкт, котрий пожертвував п'ять песо, зробив було заперечливий жест, але відразу ж напустив на себе усмішку олімпійського спокою. Кавомолка тим часом продовжувала працювати. Ось тоді-то, нарешті, й мені стала до вподоби ця вистава. Біля коротуна стояв хлопчик-негреня, який уважно стежив за всіма рухами гаданого мага. Безперечно, він своїм дитячим розумом прагнув збагнути таємницю ілюзіоніста. Побачивши, що грошова купюра ось-ось перетвориться на кашу, він — точнісінько ніби дорослий здоровань напідпитку — вчепився коротунові в куртку, галасуючи:

— Гей! Що ви збираєтесь робити?

— Ти ж бачиш, хлопчику, перемолоти п'ять песо,— відказав той, люб'язно всміхаючись і водночас, непомітно для інших, відштовхуючи його ліктем.

— Та ви що, з глузду з'їхали? — запротестував хлопчик, ніби це саме він пожертвував гроші.— Перемолоти цілісінькі п'ять песо!

— Ану геть звідси, дурню! — процідив крізь зуби коротун.— Чи хочеш, щоб я тобі макітру проломив?

Коротун, буряковий од гніву, усе пхав і пхав хлопчиська під боки, але той не випускав його руки. А потім навіть почав чинити опір, чим викликав пожвавлення серед публіки. Цирковий номер став нагадувати справжнісінький водевіль. І тут коротун зробив свою вирішальну помилку. Прагнучи будь-що позбутися порушника, він щосили відштовхнув його саме в ту мить, коли хлопчисько запустив руку всередину кавомолки. Вже втрачаючи рівновагу, хлопчисько єдиним духом висмикнув звідти купюру і, впавши на землю, став переможно розмахувати нею. Сміх увірвався. Кілька хвилин публіка заціпеніло мовчала, а відтак вибухнула гомеричним реготом. Те, чим розмахував хлопчик, був усього-на-всього тільки клаптик газети. Каліостро підійшов до хлопчиська з наміром відлупцювати його, та втрутилось кілька чоловік із публіки, і він змушений був одмовитися від цього. Не тямлячи себе від люті, він зробив знак коротунові, який уже збирав їхнє спорядження, і вони вдвох пішли геть під тюкання натовпу.

Зупинились аж на розі біля церкви. Я перетнув дорогу і розплатився з Хасінто (так звали водія таксі). Бачив, як Каліостро віддав свій халат-балахон коротуну; потім він пішов вулицею Вільєгас, тоді коли його напарник вулицею Крісто, в бік молу. Я подякував Хасінто і чкурнув услід за Каліостро.

Каліостро ішов вулицею Віпьєгас аж до самої Обіс-по, а там завернув до центру міста. Йшов неквапно, несміло, тож беззастережно його можна було прийняти за цілком сумирного городянина. Біля книгарні «Культураль» він перетнув вулицю і зупинився у скверику Альбеар. Поки він закурював, я удавав, що роздивляюсь книги з вітрини видавництва «Мінерва». Потім він проминув вулицю Монсеррате і попрямував у бік багатолюдного Центрального парку. Я витер з чола піт і поглянув на годинник. Було чверть на дев'яту. Спекота страшенна, густе повітря провіщало дощ.

Дійшовши до вулиці Дувре, Каліостро оглянувся назад; я передбачав цей його порух і вчасно нахилився, поставивши ногу на буфер автомобіля, який стояв перед будинком Національного театру, начебто для того, щоб зав'язати шнурок. Він відшпурнув недопалок і пішов вулицею Сан-Рафаель. Красуні йшли цією вулицею суцільним потоком. Цей нескінченний парад міг би викликати вигуки захоплення навіть у найсуворіших цінителів. Був таким Каліостро чи ні, я так і не дізнався, проте він якусь часину постояв там, схвально чи несхвально похитуючи головою, а потім зайшов до кінотеатру. Я слідом за ним. У залі темно, світився тільки екран. Показував якийсь мультфільм про каченятка Дональда. Я був немов сліпий. Щоб позбавити Каліостро змоги втекти від мене, я сів у останньому ряду. За кілька хвилин, коли мої очі призвичаїлися до темряви, я став оглядати залу. Глядачів у залі небагато, й з-поміж них — нікого, хто був би схожий на Каліостро. Я повільно пройшовся вздовж рядів, удаючи, що вибираю краще місце. Та Каліостро не побачив; замислившись, я кусав собі губи. Невже я вкоїв якусь дурницю і він помітив, що слідкую за ним? Так чи інакше, але я проґавив його.

Я вилаявся. Мабуть, він використав ту мить і дременув, коли я нічого не бачив. Думаючи так, я зневажливо гмукнув. Ще б пак, зовсім не обов'язково мати високорозвинутий інтелект, щоб, зайшовши в одні двері, вийти крізь інші, тоді як я чекав, мов той бовдур, поки мої очі призвичаються до темряви. Ясна річ — я зіграв простака.

Я вже зібрався було йти з кінотеатру, коли побачив, що якийсь чоловік вийшов з туалету. То був не Каліостро, проте це навело мене на думку про всяк випадок заглянути ще й туди. Щось мугикаючи собі під ніс, прочинив двері. Там стояли, розмовляючи, двоє. Один із них — вуличний ілюзіоніст. Помітивши, мене, Каліостро урвав розмову і кинув на мене розлючений погляд, я байдуже підійшов до умивальника, а коли мив руки, непомітно зазирнув у дзеркало. Я побачив, як співбесідник ілюзіоніста вручив йому щось і вийшов; я посушив руки і, не обертаючись, теж вийшов. Зі свого місця я невідривно спостерігав за дверима. Люди заходили і виходили, лиш Каліостро зоставався всередині. Не було сумніву, що цей пройда займається перепродажем наркотиків. Хвилин за двадцять він вийшов з туалету, затиснувши в зубах щойно запалену сигарету.

Я зрозумів, що сидіти йому там більше нічого, і вирішив піти, щоб випередити його. Ідея виявилась вірною, адже мультиплікат для Каліостро і ламаного шеляга був не вартий. Прикритий стіною будинку, що стояв навпроти, я бачив, як він пішов у бік консульства. Дозволив йому відійти на достатню відстань і тоді пішов слідом за ним.

На вулиці Анімас він раптово повернувся, перевіряючи, чи за ним не стежать. Я завмер, і зачав розмову з чоловіком, який випадково виявився поруч. Задав йому якесь безглузде запитання, хоч про людське око це виглядало як вельми приємна бесіда. Коли Каліостро зник за рогом, я на півслові полишив свого співбесідника і кинувся навздогін. Проминувши Американський клуб, він зайшов до кафетерію. Причаївшись за однією з колон Палацу образотворчих мистецтв, я бачив, як за п'ять хвилин він вийшов звідти, уминаючи бутерброд. Каліостро йшов собі вулицею Емпедрадо, потім звернув на Агуакате. В мене вже терпець увірвався, і я навіть подумав у відчаї, що цей негідник уже давно викрив мене й тепер залюбки знущається з мене.

З неба впало кілька краплин — явних провісників зливи, принесеної сильним вітром, я тихо вилаявся. Якщо цей клятий пройдисвіт, нарешті, кудись не приткнеться, ми обоє приймемо добрячий душ. На вулиці Техадільйо, коли дощ уже линув ніби з відра, Каліостро ключем одімкнув двері якогось будинку і зайшов туди. За дві хвилини я, стоячи під дощем, уже підбирав зі свого набору ключів відмичку до дверей. Мені швидко пощастило. Відімкнувши двері, побачив сходи. Піднявшись на один проліт, я зупинився і прислухався. Потім зійшов ще на один проліт і побачив коридор, тьмяно освітлений ліхтарем, що висів попід самою стелею. Я навшпиньки пройшов коридором. В усіх кімнатах, що виходили в нього, було темно. Далі виявився ще один коридор, а в ньому ще кілька дверей. За одними з них чулися голоси. Я напружив слух, проте крізь стіни долунали тільки неясні звуки. Почав розмірковувати, як діяти далі. До якоїсь із кімнат мав зайти Каліостро, хоч тільки в оцій одній виявились ознаки життя. І я надумав ризикнути. Дістав «люгер», звів курок і прожогом удерся в кімнату. Там був Каліостро.