Записки шкільного психолога
Шрифт:
– Менi здається, Федорова - варiант: сангвiнiк, вимоглива, але неконфлiктна. Найкраще твоїм пiдiйде.
– Не знаю. Може, й пiдiйде. Хiба цих предметникiв зрозумiєш? Цiлий рiк в очi не бачать. А зараз дружать. Ходять, цукерки носять, чаюють. «Iрочка те, Iрочка се». «Якi в тебе дiтки». «От би менi твiй клас».
– Та-ак…
– Лише на тебе сподiваюсь. Допоможи. Запропонуй Хоменко. Я її з дитинства знаю, в одному дворi виросли. Вона моїх малих не образить i я до них ближчою буду.
– Хоменко? Але ж вона емоцiйна, вибухова, своєю думкою нiзащо не поступиться.
– Ну то й що? Зате добра i я її все життя знаю.
– Iро, «все життя знаю» - не психологiчний критерiй!
– Критерiй! Ти менi подруга чи?…
«Чи хто?
– сяйнуло, - психолог?» Стало моторошно. Я, начхавши на конфiденцiйнiсть, перемиваю кiсточки вчителям школи, ставлю iнтереси одних дiтей вище за інтереси iнших… Ось вони, тенета подвiйностi. Попалася. Що робити?
Вирiшила зняти з себе вiдповiдальнiсть. Пiшла до директорки, показала усi результати та можливi варiанти. Сама - жодних конкретних порад. Трималась, як партизан. Чого це менi тiльки вартувало!
На фiнальнiй у цьому навчальному роцi п'ятихвилинцi Iнга Iванiвна взяла слово, оголосила нових кураторiв i урочисто повiдомила, що цього року все робилося «на основi психологiчного тестування та наукового пiдходу». Нiхто i не засумнiвався, що омрiяний 4-Б саме завдяки «науковому пiдходу» дiстався директорськiй доньцi - Русланi Головай.
Р. S. Керiвник може необґрунтовано пiдняти зарплату своїй «улюбленiй» секретарцi; адвокат, захищаючи на судi колишню дружину, може помститися за минуле; вчитель, який вчить власне дитя, може поставити оцiнку за «неприбрану постiль» або «день народження»… Кожен з нас ризикує потрапити у пастку подвiйних стосункiв. Iнша справа - що з цим робити?У МЕНЕ ПРОБЛЕМА…
– У мене проблема… - грайливо вимовила бiлява лолiта, розгойдуючись на струнких нiжках на порозi мого кабiнету.
– Заходь. Сiдай. Я тебе уважно слухаю.
– У мене серйозна проблема, - картинно клiпаючи вiями, повторила дiвчина.
Вiдверте кокетування напружувало. Але, вирiшивши не квапитись з висновками, я ще раз запросила присiсти свою нетипову гостю.
– Я тебе уважно слухаю.
– Ви не розумiєте… - продовжувала юна спокусниця у своєму стилi.
– Чого саме?
– Ну, моєї проблеми.
– Звичайно, не розумiю, ти менi ще нiчого не розповiла. Може, спробуєш?
– А хiба ви не здогадуєтесь?
Чесно кажучи, я навiть близько не здогадувалась, що могло привести до психолога випускницю Наталку Лавриненко, дочку вiдомого у мiстi бiзнесмена, першу красуню, вiдмiнницю, дiвчину непросту i хитру. Одна з улюблених забав на вчительських посиденьках - плiткування з приводу цiєї самовпевненої красунi: у що вдягнена i скiльки це коштує, на якiй машинi i який кавалер привiз, що за новий мобiльник, сумка, прикраси, зачiска, макiяж, i так без кiнця. Важко вiдшукати вчителя, який би забув сплюнути поза очi, ставлячи Наталцi чергове «вiдмiнно».
– Я тебе уважно слухаю, Наталко, - ще одна спроба дiбратися сутi.
– Наталi… - ненав'язливо виправляє дiвчина i додає: - Якщо неважко.
– Ок, Наталi. То з чим ти прийшла?
– О, я прийшла з величезною проблемою.
– Вона стосується лише тебе чи ще когось?
– питаю, намагаюсь отримати хоч якийсь фактаж i побороти вiдчуття, що надi мною знущаються.
– Мене… i iнших, я так думаю, нi, я впевнена у цьому.
– Хто цi люди?
– Ох, я не можу, - дiвчина пiдводить очi й глибоко зiтхає.
«Клiєнта ображати не можна, навiть якщо дуже хочеться. Треба бути толерантною до його стану, коректною у висловлюваннях i контролювати власнi емоцiї«, - нагадую собi прописнi iстини професiйної етики. Збираюсь iз силами, продовжую.
– Наталко… вибач, Наталi, зараз час консультацiй i до мене записанi ще кiлька вiдвiдувачiв. Я пропоную тобi подумати i навiть записати, що конкретно тебе турбує, як впливає на твоє життя, яких людей стосується, а тоді прийти до мене за двi години, о 16.00. Ти вже зможеш пояснити, що сталося, а я спробую тобi допомогти. Домовилися?
– Я так i знала, ви мене не розумiєте… - дiвчина схлипує i професiйно нафарбованi очi наповнюються справжнiми сльозами.
Менi стає соромно за свою поведiнку. Невже не розгледiла, невже справжня проблема? Хiба можна бути такою акторкою?
– Гаразд. Спробуємо ще раз, - протягую серветку.
– Твоя проблема стосується навчання, стосункiв iз друзями, чогось iншого?
– Так-так, саме так, - дiвчина погоджується невiдомо з чим, дiстає люстерко i кутиком серветки майстерно прибирає сльозу зi щiчки.
– Ви абсолютно правi.
– У чому саме?
– У всьому. Моя проблема стосується i навчання, i стосункiв.
– Опиши, будь-ласка, конкретну ситуацiю, яка б iлюструвала твою проблему.
– Конкретну?
– Так, конкретну, реальну ситуацiю, що трапилася з тобою останнiм часом. Проблемну ситуацiю.
– Добре, - здалася Наталi.
– Я дуже красива, так?
– Краса - поняття вiдносне. Думаю, багато людей вважають тебе такою, - ця дiвчинка мене випробовує.
– А ви?
– грайлива посмiшка i жодного слiду вiд недавнiх слiз.
– На мiй погляд, в тебе правильнi риси обличчя, фiгура вiдповiдає сучасним стандартам.
– Ось вона, моя проблема!
– Конкретна ситуацiя, - нагадую терпляче.
– Хочете конкретну ситуацiю? Будь-ласка. Я не можу пройти школою, щоб на мене не дивились, не обговорювали, щоб хлопцi не чiплялися, а вчителi не посмiхалися солодко, iз натяком!
– Це важко, я розумiю…
– Нiчого ви не розумiєте, - перервала мене на пiвсловi iстерична красуня.
– Ми, красивi, приреченi на нерозумiння.
Ми живемо серед потвор i придуркiв! Ви нам заздрите! Ви нас ненавидите!
Круто. Щоб якось вгамувати пристрастi, я встаю, iду до вiкна, наливаю собi «газировки», спираюсь на пiдвiконня.
– Води хочеш?
– Я таку не п'ю, шкiдливо для шкiри.
– Як знаєш.
П'ю повiльно, Наталка мовчить, дивиться в мою сторону. На її обличчi жодного слiду вiд нещодавньої iстерики. Крива посмiшка, iронiчний погляд.
– Я ж казала, ви мене не зрозумiєте.
– Я й справдi тебе не розумiю. Навколо мене рiзнi люди. Є симпатичнi, є не дуже. Однi з них менi приємнi, iншi нi, однi цiкавi, другi звичайнi, третi можуть багато чому навчити. Але потвор i придуркiв немає! Ми з тобою живемо в рiзних свiтах. Я не можу тебе зрозумiти i не впевнена, що тобi це потрiбно. Вибач.