Чтение онлайн

— Невже? Боюсь, що тепер він уже не такий. Бідний старий кіт.

— Ноакс не старий, — сказала Мері. — Просто він страшенний забіяка, і побував у багатьох тарапатах. Через те в нього порване вухо й сліпе око.

— І не всі зуби, — сказав ветеринар. — Видно, в нього було бурхливе життя. Він з тих битих, за кого двох небитих дають. А знаєш, по-моєму, краще… — Він помовчав хвилю і запитав: — Ти можеш його залишити тут і попросити свою маму зайти до мене?

— Моя мама померла, — без запинки відповіла Мері.

— Ага. Зрозуміло. — Ветеринар якось нерішуче подивився на Мері. І тієї ж хвилини Мері зрозуміла, про що він думає. Кров прихлинула до щік, в голові запаморочилося від гніву. Їй захотілося кинутися на нього і побити його, але вона стрималася. Вхопившись за край столу, — Вона спокійно й холодно сказала:

Я принесла його до вас для того, щоб ви лікували, а не вбивали!

— Авжеж. Я розумію, — сказав ветеринар, йому стало незручно перед нею. — Просто іноді буває краще…

Він більше не дивився на Мері, а обережно й лагідно обстежував Ноакса, ніби намагався зосередитися на тому, що відчувають його пальці.

Мері глибоко втягнула в себе повітря. Головне зараз — допомогти Ноаксу, отже треба заспокоїтися.

— Знаєте, він страшенно дужий кіт, слово честі. Правда, зараз у нього кепський вигляд, але він від природи дуже сильний.

Ветеринар промовчав.

— Хіба ви змогли б убити свого друга? — сказала Мері. — Навіть якщо це тварина? Я розумію, для вас він просто кіт, а для мене він Ноакс!

І щоб погамувати сльози, вона почала думати про матір, яка поїхала у відпустку, залишивши Ноакса помирати голодною смертю.

«Якщо Ноакс помре, я більше з нею ніколи не розмовлятиму!» — вирішила Мері.

— Коли ви не знаєте, як його вилікувати, так і скажіть! — запально вигукнула вона. — Тоді я заберу його й віднесу до іншого лікаря!

Ветеринар здивовано глянув на неї. і цієї миті Ноакс крутнув головою і вхопив його зубами за палець. Ветеринар вилаявся і несподівано всміхнувся.

— Гаразд, — сказав він. — В ньому ще живе бойовий дух. Але ногу йому доведеться ампутувати. Користі від неї не буде. Зараз вона лише джерело інфекції. Обіцяти, що він виживе, я не можу. Та якщо доглядати за ним як слід, то надія є. Досі він, мабуть, був кинутий напризволяще. Правда ж?

Мері кивнула головою. Вона могла б пояснити, що б цьому не її вина, але в даному разі це не так важливо. Образа стисла груди, на очах забриніли пекучі сльози.

— Я доглядатиму за ним, — прошепотіла вона. — Обіцяю вам.

Обхопивши себе руками, вона сиділа в приймальні й бурмотіла собі під ніс:

— Боже, якщо ти допоможеш Ноаксу одужати, я все своє життя буду доброю. Я постараюсь бути доброю. Допоможи йому. Боже, прошу тебе…

На стіні висів годинник. Велика червона секундна стрілка на циферблаті, здавалося, не бігла, а повзла. Хвилина на цьому годиннику здавалася для Мері годиною.

Вона дивилася на годинник й виводила протяжливим голосом:

— Прошу тебе, Боже, дай Ноаксу одужати, допоможи йому, і я постараюсь чемно поводитися…

Їй здавалося, що як тільки вона замовкне бодай на мить, то Ноакс помре просто під наркозом.

— Боже, допоможи Ноаксу одужати, допоможи Ноаксу одужати…

Відчинивши двері, ветеринар побачив, як ворушаться в неї губи, й застережливо кашлянув. Мері зісковзнула зі стільця й стала перед ним, виструнчившись, немов солдат на параді.

— Усе гаразд, — сказав він. — Операція пройшла краще, ніж я сподівався. Гадаю, він житиме.

Мері пройшла за ним в операційну. В повітрі стояв якийсь солодкуватий запах. Ноакс лежав у своєму кошику із забинтованою лапкою.

— Він ще довго спатиме, — сказав ветеринар. — До ранку його не треба годувати, хіба що можна дати трішки молока. Але потім ти повинна годувати його регулярно. Спочатку дати що-небудь легке — наприклад, сире яйце, збите в молоці, добавивши туди крапельку бренді. Рану не чіпай. Коли вона цілком загоїться, бинт сам відпаде.

— Скільки я вам винна? — запитала Мері.

Вона знала, що спочатку треба подякувати лікареві, але була так напружена, що одразу не знайшла потрібних слів.

Ветеринар, здається, не заперечував проти платні.

— Десять шилінгів і шість пенсів буде досить, — усміхнувся він.

Мері завагалася. Десять шилінгів і шість пенсів платили тільки за консультацію. Вона була певна, що операція коштувала дорожче.

— У мене є фунт стерлінгів. Я можу віддати його вам якщо ви не проти.

— Гадаю, що десять шилінгів і шість пенсів буде досить, — сказав ветеринар.

Усю дорогу додому Мері тримала кошика на колінах, щоб кота не трясло. У вагоні більше нікого не було, й вона лагідно розмовляла з Ноаксом на той випадок, коли він прокинеться і не збагне, де знаходиться.

— Все гаразд, Ноаксе. Я тут. Я з тобою. Все гаразд, Ноаксе…

Лише раз вона відкрила накривку кошика й заглянула всередину. Він усе ще був непритомний — чи просто спав, — але коли Мері доторкнулася до його твердої клиноподібної голови, він поворухнув вухом.

Саймон чекав її на станції. Мері було видно, як він ховався за натовпом людей по той бік бар’єру. Він накинувся на неї, як тільки вона пробилася до нього:

— Де ти була так довго? Я вже пропустив два поїзди. Ти знайшла його?

А Мері думала тільки про Ноакса.

— Він у мене в кошику, — радісно повідомила вона. — О, Саймоне…

— Що?

— Пробач, що я запізнилася. Мені довелося нести його до ветеринара.

— До ветеринара? — перепитав він, утупившись в неї так, ніби вона раптом збожеволіла.

Тільки тоді вона збагнула, що він має на увазі дядька Крішни, і розсміялася, уявивши, що вона віднесла індійського джентльмена до ветеринара і привезла його додому. Вона так реготала, аж сльози виступили ні очах.