Чтение онлайн

— Ні, — за великим рахунком, я навіть не збрехав, бо поки що не копав, а шукав, у який ґрунт штрикнути лопатою. — Я далекий від того, чим займаються артисти і їхні продюсери. Як мінімум мені хотілося б знати про це трохи більше від людини, яка крутиться в цьому бізнесі.

— Бізнесу нема, — Добрянський відсунув свою тарілку майже на середину столу. — Ні шоу, ні бізнесу в тому розумінні, в якому обиватель звик це собі уявляти. Скрізь співаки живуть із продажу дисків, кліпів та частково — концертних турів. У нас популярний співак насамперед заробляє, співаючи на підтримку політиків під час халявних концертів. Потім — сольні концерти, гонорар за які наперед обумовлено. Своє бабло артисти та їх команди повинні отримати незалежно від того, добре продаються квитки чи погано. Я колись давно був продюсером, чи, як тоді казали, концертним директором одного музиканта, який тепер у мене подвизався редактором на радіо і прекрасно себе почуває. Так ось, для залу, заповненого на третину, ми не співали. Але дві третини від домовленого гонорару все одно з організаторів скачували — компенсація за витрачений час.

— Бобров працював за такою ж схемою?

— Схема — термін економічний. Навіть сказав би — кримінальний.

Добрянський замовк, бо нам принесли курку карі. Я не стримався, понюхав. Запах чомусь віддалено нагадав мені аромати «Макдоналдса». Мій співбесідник на якийсь час замовк, працюючи щелепами. Спробував і собі. Так, мабуть, це смачно, але мій шлунок до такої кухні точно не звик і ще не скоро пристосується.

— Ну, так про схеми, — Добрянський дожував, витер масні губи серветкою. — Я б ужив тут слово «принцип». Покійний Колян знав, що, де і почім, саме тому фінансово не прогорав. Його майже ніколи, а останнім часом — взагалі ніколи не кидали партнери. Значить, дивіться: музичний телеканал та станція-ефемка наповнюються певним змістом. Продукцією, можна так сказати. Радіо люди слухають, «ящик» — дивляться. Значить, у «ящику» треба показувати музичні кліпи, по ефемці досить просто крутити музику. Кожен показ і кожна композиція в радіоефірі теоретично коштують грошей. Витрати на хорошу популярну музику покривають продажем рекламного часу. За що платитимуть рекламними? За Анжелу Сонцеву? Не смішно.

— Невже вона зовсім безнадійна? — вирішивши для себе, що курку карі я вже не їстиму, відсунув від себе таріль.

— Уже ні. Рік тому — так. Вона може мати чудовий голос, що, власне, є, але вона рік тому була нікому невідомою початкуючою «зірочкою». Значить, Бобров платить бабло за те, що, грубо кажучи, я розміщую її відео в теле- та радіоефірі. Як бонус Бобров отримує безкоштовні згадки про свою підопічну в Інтернеті на, умовно кажучи, моїх ресурсах. Сонцева потрапляє в ротацію і, ясна річ, жодних відрахувань за це не отримує. Замість того я плачу, скажімо так, власні гроші за нову музику та нове відео від іноземних виконавців і тих кацапських, котрі тепер у топі. Продюсери молодих російських виконавців так само платять за ефіри, ми для них — перспективний та вдячний ринок, у який треба входити.

— Поки що, як я бачу, наша популярна музика — досить затратна.

— Не вся. Є вже більш-менш сформоване коло виконавців, яким телеканали платять за відео, а не навпаки. Але Сонцевій до цього ще рости й рости… ну, хоча б років з півтора. Але, — Добрянський багатозначно націлив пальцем на мене, — певні етапи вона вже пройшла. Скажімо, було в неї три кліпи: хороший, нормальний і поганенький. Усі вони крутяться в музичному телеефірі місяців зо три. Потім я за окрему плату та окрему домовленість вставляю хороший кліп у спеціалізований хіт-парад. Три тижні — і Сонцева на вищій сходинці. Це вже — привід для журнальної фотосесії та невеличкого інтерв’ю. І за це теж не платиться. Далі, як кажуть, процес пішов сам. Сонцева чи хтось інший на слуху та на виду, і тепер вкладені в проект бабки починають повертатися продюсеру. У нашому випадку — Боброву.

— Йому вже нічого не повернеться, — вставив я.

— Угу, — кивнув Добрянський. — Але перший, найважчий етап пройдено. Тепер при докладанні не надто великих зусиль Анжела Сонцева почне якщо не нести продюсеру золоті яйця, то, в усякому разі, давати не захмарний, але стабільний прибуток найближчий рік. Поки від знайомих хітів не почне зводити зуби. Це ж усе продукт споживання. Сьогодення, розумієте? Його, як шкарпетки, треба постійно міняти, оновлювати тощо. Ви щось таке сподівалися почути?

— Загалом так. Ще два питання, чи у вас із часом…

— Нормально, — Добрянський ковзнув поглядом по циферблату. — Мені навіть самому стало цікаво. Не кожен день доводиться пояснювати елементарні, в принципі, речі.

— Тоді… Коротше, якщо Анжела Сонцева — бізнес-проект, то чи вигідно було комусь перехопити його в Боброва? Скільки взагалі все це коштує і звідки гроші?

— Гм… Звідки продюсери беруть гроші, не знає ніхто, крім них самих. Я теж продюсер, і теж не скажу стороннім, не кажучи вже про колег, як вирішую фінансові питання. Сонцева як співачка рік тому не коштувала ні хріна. Тепер покійний Колян плідно попрацював, і вона, відповідно, має певну вартість. Але переманити артиста… Можна, тільки не у випадку з Бобровим.

— Навіть так? Не відпускав?

— Навпаки. Коля Бобров — персонаж у цьому відношенні унікальний. Анжела чи не єдина на моїй пам’яті, хто не збирався йти від нього. Решта тих, кого він підібрав, буквально витесав із поліна та розкрутив з нуля, раніше чи пізніше йшли від нього. Хто — під крило конкурента, хто — в нікуди. Можете не вірити, але на Сонцеву в наших колах навіть ставки жартома почали робити: чи довго дівчинка протримається. Потім перестали. Вона виявилася на диво вірною своєму татові Карлу, — Добрянський враз сперся руками на край столу і подався ближче до мене всім корпусом: — Багато в чому Колян винен сам. Поводився з підопічними не дуже коректно… Але всі ці сварки та розриви з тими, кого знаходив і піднімав, поступово заганяли його в депресію. Спочатку алкоголь, потім — наркота. Раз ми вже говоримо про Боброва, думаю, обоє знаємо, від чого він помер?

Так. Хтось систематично постачав його кокаїном, а потім форсував події: прийшов, збив з ніг потужним ударом, аби не рипався, і вгатив бронебійну дозу герича. Якщо це не так, тоді я — іспанський льотчик.

— Передозування, — я вирішив обмежитися такою відповіддю.

— Колян був сильним професіоналом, коли все йшло в потрібній колії. Коли починалися збої в програмі, він ставав слабким.

— Аварія Анжели — збій у програмі?

— Не знаю, — співбесідник відхилився. — Бо не знаю його програми. Наскільки відомо, з дівкою нічого аж такого страшного не сталося. Що відбулося в душі Боброва, яка шестерня стерлася, яка гайка розкрутилася — поняття не маю. Завтра, до речі, похорон. Але все одно, крім пліток про спосіб залишити життя, нічого конкретного там не почуєте. Ну, так, — він знову мазнув поглядом по своєму годиннику. — Якщо вам справді потрібно поговорити з кимось про нереалізовані творчі плани, знайдіть режисерів, котрі з ним працювали. Або, ще краще, когось із його колишніх підопічних. Ось так.

Добрянський махнув рукою. Халдей намалювався поруч миттєво, акуратно поклав на стіл замшеву течку з рахунком усередині. Мій співбесідник поліз по гроші.

— Та ну, я розберуся, — для годиться спробував зупинити його я. — Ви ж час витрачали.

Зараз він царським жестом відмахнеться, загляне в течку…

— Ну нехай, — погодився Добрянський. — Якось іншим разом… Смачного.

Проводжаючи його поглядом і дратуючись від очікувального погляду офіціанта, я подумки обізвав себе піжоном. Тоді поклав у течку кілька купюр, принципово дочекався здачі і, все ж таки не доївши замовлену курку, пішов зализувати рани.

Сонцеву перевезли в приватну клініку, подалі від набридливих очей.

Ну, цього слід було сподіватися. Власне, я й не думав, що після скандалу, влаштованого іменитою пацієнткою, мені дозволять із нею побачитися вдруге. Нехай лікарня «рідна» і керівництво мені дещо зобов’язане, нікому не хочеться заводитися через очевидну дурню.

Проте адресу лікарні мені все ж таки дали, і я подався через усе місто в бік Феофанії. У тамтешній лікарні я ніколи не був. Але, як більшість і виробників, і споживачів інформації, знаю: там люблять пересиджувати тяжкі часи українські політики, над якими завис дамоклів меч, та доведені до нібито передінфарктного стану українські бізнесмени. Щось не пригадую, аби там якорилися діячі шоу-бізнесу, навіть імениті. Значить, Анжелу Сонцеву, перспективну, та все ж таки — початківку, туди хтось заховав від сторонніх очей свідомо.

Покровитель.

Сама Анжела навряд чи спланувала подібну комбінацію. Я знайомий зі співачкою дуже мало, спілкувався і того менше. З того, що я вже дізнався про неї, склалося враження: дівчина метка, свого не випустить, та аж таким комбінаторським розумом не відзначається. Враження і не погане, і не хороше. Серед нас багато таких. Он я сам не з лоєм у голові.

Отже, у Феофанії Сонцеву хтось заховав. Що це може означати? Лише справедливість моїх припущень. На неї справді вчинили замах невідомі. Натомість інші невідомі взяли справу в свої руки, на якийсь час зробивши співачку недоступною. Виходить, скромна Попелюшка з шоу-бізнесу комусь почала серйозно заважати, а комусь навпаки — дуже потрібна.