Чтение онлайн

Баррент дійшов до кінця коридора, і там були сходи. Кроки наближалися. Він метнувся вниз, озираючись через плече, і налетів на чиїсь широчезні груди.

Баррент відсахнувся й наставив зброю на велетенську постать. Але від пострілу утримався: перед ним була не людина. Він прикипів очима до створіння, вбраного в чорну форму з написом: «Оглядова бригада — андроїд В212». Пластикове рожеве обличчя двометрового андроїда нагадувало людське, але очі жевріли глибоким червоним вогнем. Створіння поволі насувалося на Баррента, і той позадкував, сумніваючись, що променевик зможе зупинити робота.

Йому так і не довелося випробувати зброю, бо андроїд пройшов повз нього і став підніматися сходами. На спині робота Баррент прочитав напис: «Служба знищення гризунів». Він зрозумів, що цього андроїда запрограмували на пошук мишей та щурів. Наявність на борту пасажира без квитка його не обходила. Треба гадати, що й інші андроїди запрограмовані так само.

Баррент чекав у порожньому складі на нижньому рівні, поки почув, що андроїди залишають корабель, після чого заквапився назад до рубки управління. Охоронці так і не з’явилися на кораблі. Точно за розкладом велетенський корабель стартував із Контрольного Пункту. Призначення — Земля.

Протягом подальшої подорожі нічого не сталося. Баррент їв і спав, а перед тим, як корабель увійшов у підпростір, ще й дивився в ілюмінатор на безмежні розсипи зірок. Він спробував уявити собі планету, на яку прямує корабель, але жоден образ не виник у його свідомості Що то за люди, які побудували здоровезні кораблі, але не змогли підібрати для них команди? Чому вони посилають оглядові команди і водночас налаштовують їх для надзвичайно специфічної роботи? Чому вони змушені висилати значну частину свою населення — і не можуть контролювати умови, за яких ті засланці живуть і помирають? Навіщо стирати пам’ять про Землю із свідомості в’язнів?

Баррент не знаходив відповіді на ці та інші питання.

Годинник у рубці управління відлічував хвилини й години подорожі. Корабель пірнув і випірнув із підпростору, а потім став спускатися на блакитно-зелену планету, яку Баррент спостерігав із непевними почуттями. Він ніяк не міг усвідомити, що врешті повертається на Землю.

Корабель приземлився опівдні яскравого сонячного дня десь на північноамериканському континенті. Баррент розраховував дочекатися на кораблі сутінків, але на екранах спалахнула давня і немов іронічна пересторога: «Всім пасажирам і членам екіпажу негайно залишити корабель. За двадцять хвилин почнеться загальна дезинфекція».

Баррент не знав, у чому полягає дезинфекція, але, оскільки екіпажу категорично запропонували зійти, на кисневу маску, мабуть, не варт покладатися. З двох небезпек висадка здавалася меншою.

Члени другої групи багато міркували над тим, який одяг має бути на Баррентові після посадки на Землю. Перші хвилини перебування на планеті можуть виявитися вирішальними. Ніякі хитрощі не врятують, якщо його вбрання виглядатиме дивним, незвичайним, неземним. Звісно, найкраще було б убратися в типовий земний одяг, але в другій групі не знали, що носять на Землі. Одні пропонували уявну модель цивільного костюма, інші гадали, що для початку згодиться й форма охоронця, яка була на ньому. Баррент же схилявся до третьої думки, згідно з якою найнепримітнішим на космодромі буде комбінезон механіка, що не зазнав значних змін протягом багатьох років. У містах комбінезон міг видатися недоречним, але тепер йому треба було тільки вийти.

Він швидко скинув із себе форму охоронця і залишивсь у легкому комбінезоні. Сховавши променевик і прихопивши невеличку коробку з харчами, Баррент рушив до виходу. Він на мить завагався, чи не залишити зброю на кораблі, та потім вирішив не розлучатися з нею. Коли-небудь його однаково викриють, а зі зброєю в нього буде шанс втекти від поліції.

Баррент набрав повітря і спустився по трапу.

Не було ані охорони, ані оглядової групи, ні поліції, ні військових підрозділів, ні митного контролю. Не було взагалі нікого. Далеко, з протилежного боку космодрому, мріли проти сонця ряди космічних апаратів. Прямо перед собою він побачив огорожу і розчинені ворота.

Баррент перетнув поле швидко, але без помітного поспіху. Він не розумів, чому все йде так просто. Може, в таємної поліції на Землі є значно тонші способи перевірки пасажирів зоряних лайнерів.

Біля воріт не було нікого, крім лисого середнього віку чоловіка і хлопчика років десяти. Здавалося, вони чекали на нього. Малоймовірно, що вони — представники урядової установи, та хто знає земні порядки? Він вийшов за ворота.

— Даруйте, — звернувся до нього лисий чоловік, тримаючи хлопчика за руку.

— Прошу?

— Я бачив, як ви зійшли з космічного корабля. Не будете заперечувати, якщо я вас про дещо спитаю?

— Питайте, — відповів Баррент, тримаючи руку біля кишені з променевиком. Він був певен, що перед ним поліційний агент. Єдине, що, здавалось, не мало глузду, — присутність хлопчика, якщо тільки той не вчиться на агента.

— Річ у тому, — мовив чоловік, — що мій Ронні пише роботу про зоряні кораблі.

— Тож я хотів подивитися на них, — утрутився Ронні. Він був замалий, як на свій вік, з вузьким, розумним обличчям.

— Він хотів побачити справжній корабель, — пояснив батько. — Я казав йому, що в цьому немає потреби, що всі дані й малюнки є в енциклопедії. Але він стояв на своєму.

— Я зможу написати гарний вступний розділ, — мовив Ронні.

— Звичайно, — мовив Баррент, енергійно киваючи головою.

Він уже не був певен; що лисий чоловік справді агент Бо ж той обрав надто кружний шлях.

Ви працюєте на кораблях? — спитав Ронні.

Так.

— Як швидко вони літають?

— У просторі чи підпросторі? — вточнив Баррент.

Це питання, здається, спантеличило Ронні. Він відкопилив нижню губу й мовив:

— Боже, я й не знав, що вони мандрують у підпросторі. — На хвилину він замислився. — До речі, я не знаю, що таке підпростір,

Баррент і хлопчиків батько усміхнулися.

— Гаразд, — провадив далі Ронні, — з якою швидкістю вони літають у звичайному просторі?

— Сто тисяч миль на годину, — назвав Баррент перше, що спало йому на гадку

Хлопчик кивнув, його батько також.

— Дуже швидко, — зауважив батько.

— А в підпросторі, звичайно, набагато швидше, — промовив Баррент.

— Звичайно, — ствердив чоловік. — Космічні кораблі літають дуже швидко. Інакше не можна. Вони долають надзвичайно великі відстані. Чи не так, сер?

— Надзвичайно великі відстані, — погодився Баррент.

— Які ж у них двигуни? — питав далі хлопчик.

— Звичайні, — відповів йому Баррент. — Минулого року ми поставили триплексні прискорювачі, але їх, мабуть, слід віднести до допоміжних потужностей.

— Я чув про ці триплексні прискорювачі, — додав чоловік. — Чудова річ!