Чтение онлайн

Бородань ще трохи розсипався сміхом. А тоді рішуче повернувся до голомозого:

— Ходімо! Я не зможу їсти-пити, допоки цей живий Муфтик знову не сидітиме, як голубець, у нашому таборі.

Мохобородько не встигнув кинути й слівця, як краєзнавці хутко полишили їх.

Запала тиша. Мохобородько безпорадно поглянув на Півчеревичка.

Хвилину-другу тривало мовчання, і несподівано Півчеревичок сказав:

— Ось коли з’ясувалося, що собою уявляє наш коханий друг! Вовчий вихованець! Помилуй, Боже!

Це й була ота суттєва думка. Над нею і сушив голову Півчеревичок.

Ошелешений Мохобородько не міг вимовити й слова, а його друг додав:

— Я добре розумію, чому Муфтик із такою радістю майнув од нас до вовчого кубла!

— Невже з радістю?! — вибухнув Мохобородько. — Ось так ти баляндрасиш про свого друга! Адже вовкулака затягнув його силоміць, ми ж бачили це на власні очі!

Півчеревичок промовисто усміхнувся.

— Хтозна, хтозна, — засумнівався він. — Сіроманець, можливо, впізнав у ньому свого колишнього вихованця. І Муфтик, до речі, й не опинався, бо, схоже, подумував про свіжину!

Мохобородько був обурений. Як отаке могло збрести в голову Півчеревичкові! Вовчий вихованець! Як тільки краєзнавці зронили кілька необдуманих слів, Півчеревичка наче підмінили. Неймовірно! І врешті-решт… І що б це значило, якби й справді Муфтик у дитинстві жив серед вовків? Це немає ніякого значення. Хто-хто, а вони знають його чи не найліпше. І куди там краєзнавцям або комусь іншому. І ось Мохобородько виснував:

— Якщо Муфтик і зріс поміж вовків, то це аніскілечки не вплинуло на його лагідну вдачу.

— Досі ми нічим не могли дорікнути йому, — кивнув Півчеревичок. — Та варто було йому єдиний раз стрітися з вовком, як у ньому заклекотіла вовча кров.

— Облиш, — зітхнув Мохобородько. — Ти вельми довго висів догори ногами, ось чому зараз у тебе каша в голові.

Півчеревичкове обличчя геть спохмурніло.

— Я принаймні довіряти Муфтикові більше не можу, — заявив він. — Адже невідомо, коли в ньому знов прокинуться-заграють вовчі пристрасті.

— І далі? — запитав Мохобородько. — Що в тебе ще?

Півчеревичок мав що сказати:

— Я був битим дурнем, коли дозволив Муфтикові заманити себе до лісу. Ох, мені паморочиться в голові. Я чудово проживу й без Муфтика. На мене чекає море. Мені пора вирушати.

Мохобородько був остаточно прибитий. Яка несправедливість! Хіба ж Муфтик заманив їх до лісу? Зовсім ні. Саме вони хотіли їхати через ліс, а Муфтик віддавав перевагу шосе. І в чому, власне, Муфтик винен? Ні в чому. А Півчеревичок…

— Я зараз же йду, — сказав Півчеревичок. — У мене дві ноги, і я рушаю. Це чудернацьке Муфтикове авто мені більше не потрібне!

— Ти з глузду з’їхав! — вигукнув Мохобородько.

— Я зараз же піду, — повторив Півчеревичок. — Ти підеш зі мною чи ні?

— Ні, — відповів Мохобородько.

Як він міг полишити Муфтика напризволяще? Хіба Муфтик повівся б отак? Ніколи! А Півчеревичок…

— На все добре, — кинув Півчеревичок.

— Отямся! — порадив Мохобородько. Але Півчеревичок уже пішов. Вирушив і все. Що це в нього закралося? Що це все має означати? Буцімто кошмарний сон…

— Півчеревичку! — крикнув Мохобородько. Той не відповів.

— Півчеревичку! — заволав Мохобородько удруге. — Повернись!

Але у відповідь лише дзвеніла тиша.

Мохобородько підступив до багаття і заходився гасити. Оці дивакуваті краєзнавці так необачно полишили вогнище. Мохобородько затоптував жарини, а сам позирав у той бік, куди попрошкував Півчеревичок. Багаття вже давно примерхло, а маленький чоловічок усе ще тупцював по містинці, де палав вогонь. Він не йняв віри, що Півчеревичок так просто полишив його. Та зрештою Мохобородько повірив у це. І тоді, скрушно зітхнувши, пішов під лісові шати.

Що ж таки сталося з Муфтиком?

Після того як краєзнавці запхнули його в рюкзак, кумедний чоловічок одразу намагався заснути. Він був змучений до краю і потребував гарного відпочинку, проте сон усе не приходив. Муфтик не міг зручно розташуватися. Йому було задушливо. І його думки снували, снували…

Отже, знов у заплічнику… Як і раніше, він у полоні краєзнавців.

Хіба й справді ніяк не можна порятуватися з рюкзака?

Із намету чулося похропування краєзнавців, так що звідтіля небезпека не загрожувала. У нього була можливість діяти. А як?

— Комірчику! — приглухувато гукнув Муфтик.

Собача дзявкнуло у відповідь, але допомогти своєму господареві не могло. Мотуззя рюкзака зав’язано тугим вузлом, і, зрозуміло, Комірцю, щоб зарадити в цьому, бракувало розуму й сили. Адже він лише був звичайнісінькою твариною. Єдине, що він міг зараз, — сидіти біля свого хазяїна й пильнувати.

Муфтик почав обмацувати руками навколо себе в заплічнику. Рюкзак було пошито з цупкої брезентової тканини. Ох, як би згодився зараз ніж, бо такого міцного матеріалу голіруч не пропороти. Одначе Муфтик ні ножа, ні якогось іншого предмета не мав. Що ж робити? У такій тканині й зубами дірку не прогризти; із цим би не впорався навіть істинний вовчий вихованець, зуби якого вигострювались-гартувались під час полювання на здобич. Певна річ, сидітимеш сиднем у рюкзаку, то й не втечеш нікуди. А може, все-таки?

«Варто спробувати всі можливості», — вирішив Муфтик і став дибки. Ну!

І диво дивне, йому пощастило пересунутися на кілька кроків уперед. Але все одно було ясно, що таким чином далеко не відійти. Напевне, до ранку сягнув би лісу, і тоді настав би кінець. Тому що там аніхто його не знайшов би і крику про допомогу ніхто не почув би. Як би там не було, а він залишиться в лісі.

Раптом Муфтик відчув, що йому стало набагато тепліше, ніж досі. Ага — вогнище! Рухаючись наосліп у мішку, він наблизився до багаття. Обережніше, не варто гарячкувати. Інакше, дивись, так можна й підсмажитися разом із рюкзаком.

І тут Муфтика осяяла думка. Що коли своїм спільником зробити вогонь? Якщо спробувати жариною пропалити дірку в рюкзаку? Це був небезпечний намір, але нічого кращого кумедний чоловічок намислити не міг.

Муфтик просувався все ближче до багаття і ось йому стало зовсім жарко. Та іншого способу звільнитися не було, тож мусив терпіти спекоту. Ще кілька кроків…

Що за незвичайний запах? Без сумніву, запах горілого.

Ага-а, справа просувається. Ох, тільки б раптово не спалахнути! Тільки б самому не згоріти разом із рюкзаком!