Проза

На її нічний столик поставили дзвоник. Коли вона дзвонила у нього — здебільшого тоді, як їй треба було в туалет чи просто чогось хотілося, — першим, звичайно, прибігав Лассе. Деколи Сесілія дзвонила лише для того, аби випитати у нього, що випікають у кухні або як прикрашають оселю. Тато пообіцяв знести…

— Що це вам, дядьку? — спитав Васюреико. — Хто це вас так? Я аж злякався, побачивши. — Ой, не питай, хлопче! — стонав Безрукавий, розминаючи нога та руки. — На цій мотузці й повіситись... Всього рішили, всього як єсть... Він надсилу відвівся і пильно озирнувся. В канаві коло шляху лежала перепічка,…

І всі весни його дитинства складалися в одну, прадід стояв, мов знатник, що знає всі весняні тайни, він здавався Данилкові господарем степових звичаїв. І щороку весна приходила краща й дужча, починав її бабак, що прокидався на Явдоху до сходу, сонця й свистів. Прадід примічав, звідки в цей день…

Настуся надзвичайно любила цяцьки та ляльки – це найвище дитяче штучництво. Мати накупувала для неї цілий магазин дорогих ляльок та усяких цяцьок. Купували для неї ляльки й цяцьки і тітки й дядини. І дядьки й натітники, і усякі кузинки і дарували їй на іменини. Тих ляльок та цяцьок назбиралась ціла зашкляна…

- Грицьку проклятий! Грицьку каторжний! Грицьку! - зарепетував ото Івась, теряючи надію знайти брата. Йому не так досадно було на Василя,- той далеко пішов ховатись,- а Грицько - Грицько тут десь,- він тільки закрив очі, а той і гукає: «Уже!», а от не знайде ніяк. Нігде б так і затулитись, немає таких…

Дiждалися - ве­че­ря го­то­ва. Га­ля смiється, i усi ве­че­ря­ють i спа­ти ля­га­ють. Огонь у пе­чi пот­ро­ху по­га­сає, на­че сам по­чина дрi­ма­ти, гас­не зов­сiм - у хат­цi тем­нi­сiнько, й усi заси­пають. Ранiшнiй хо­лод не хо­че нi­як да­ти пос­па­ти, прой­ма i та­ки хо­че по­бу­ди­ти й та­ки…

Лада таки нарешті пішла і звільнила його, хо, таки звільнила, навіть її противних після смерті запахів не лишилося. Один запах чистої і свіжої плоті, те, що потрібне кожній людині, а решта все дурниці, непередбачувані дурниці. Напевне, для такого варто було пережити Ладу, брата, батьків і дідів. Щось…

Другим ступнем розвою критики, по думцi Леметра, було те, що вона зробилася iсторичною i науковою. Вже з самої стилiзацiї видно, що д. Леметр не гаразд розумiє, яка може бути наукова критика, i мiшає її з iсторичною, т. є. з iсторiєю лiтератури. Вiн показує як на примiри критикiв - на iсторикiв лiтератури…

— Та ж мене, пробачте, вислали… — Чого ж ви одразу не сказали, все тягнете! Ну, а за що ж? — За що? Як вам сказати… Працював я на лісозаводі під Казанню, піднощиком вважався. І раптом пожежа, завод згорів. НКВС, звичайно, тут як тут. Шкідництво, кажуть. І нас, восьмеро рабів божих,…

- Дозволите іти? І їй дозволили ніяковіючими поглядами, а баба ішла по-військовому підтягнута, а самій здавалося, що на плечі давить важкий бронежилет сорому за червонощокого міністра: як же ти, чоловіче, Україну оборониш, усіх матерів та їх дітей, коли ти одну-єдину жінку з Україна, що по одинадцять…

- Хто там? Хто там? Сюды. Сюды. Пятро Тадаровiч, не думаючы лiшку, падаўся ў цемень акопа. Яму дзiўна стала, што чалавек шаптаў не зусiм ужо гэтак блiзка ад яго, як яму раней здавалася. Яму прыйшлося ступiць акопам не менш, можа, як дваццаць пяць крокаў. Падышоўшы блiзка, ён пачуў, што хтосьцi шэпча,…

З таго часу нядобрым усё было; i горш за ўсё тое, што раздражненне супроць яго не ад мiкалаеўскай трохрублёўкi было i не ад таго, што ён выхваляўся гэтым - гэта толькi псавала настрой, - а ад таго, што каторы ўжо час зусiм заходзiць пакiнуў. Фэлька зноў быў на полi, Стасюк зусiм знiк недзе з двара.…

- Мiхал памёр. Учора вечарам прыйшоў адтуль лiст. Сказаў i змоўк. I iзноў пачаў глядзець у жоўтае дно канавы... Чорная муха ўжо лазiла па пальцах яго нагi, а мае думкi блыталiся так: што гэта Мiхал памёр ад сухот, мусiць, бо на вайне атруцiлi яму лёгкiя ўдушлiвым паветрам. I вось цяпер дзядзька…

Як з’ясувалося, автобус зупинився посеред ніде. Таке ніде трапляється лише в снах над ранок, коли тканина сновидіння витончується і розумієш, що навколо – лише порожнеча, яка передує пробудженню… Дорогу і околиці заслала стіна густого сивого туману, і здавалося, лише крок – і можна пірнути в задушливий…

Максим смотрел на своего друга, смотрел на этот комочек, столь любимый своими родителями, и ему впервые в жизни захотелось иметь собственных детей. Он вдруг ощутил потребность держать в руках своего наследника, сына, которому можно передать все то, что он нажил, и вложить все те знания, которыми он владел.…

Она закрыла свой дневник и из ее глаз покатились слёзы. Не слёзы грусти и печали, нет. И даже не слёзы отчаяния и боли. Скорее чистые, прозрачные капельки живительной влаги, которые призывают жить дальше, не плыть по течению, а просто принять свою жизнь такой, какая она сложилась – со всеми победами…

Потому что именно ты, режиссер, лучше всех сыграешь Антигону. Я себе представляю это так, — улыбнулся он девушкам. — Ты будешь играть Антигону, — обратился он к Ольге Малой, — ты поработаешь над образом Исмены, — поклонился Анне Малой, — а ты точно создана быть Эвридикой, женой царя Креонта, — легко…

– Ах, Боже мой, как давно ничего этого не было! Толпы гуляющих дачников уже заметно поредели. От залива тянуло туманцем, близился полдень. Он въехал в красивые кованные железные ворота имения. Перед его взором открылся чудесный душистый ковер из розовых кустов и цветов. На заднем плане белел старинный…

Кухонная дверь приоткрылась шире, и хозяин заведения, осторожно ступая мягкими сапожками по крашеным доскам пола, подошёл к приезжему. Он не мог стереть со своего востроносого, с быстрыми глазками лица выражения изумлённого любопытства.    — Mon ieur Pu ckin, — сказал трактирщик вкрадчиво, — voudrez-vou…

Уборочную закончили раньше календарной, но все равно кукурузу убирали с заснеженных полей. В одно из утр не собрались бригады, – распустили, до весны в них больше не было нужды. Не вышел и дед Гаврила на дувар, он уже будет выходить к обеду, поглазеть на улицу, улыбаться в бороду и помахать прохожему…