Чтение онлайн

Білосніжка тим часом росла й гарнішала. Коли їй виповнилося сім років, королева знову спитала в люстерка:

Люстерко їй відповіло:

Позеленіла королева від злості та заздрості й від того дня зненавиділа пасербицю.

Покликала вона одного зі своїх мисливців і наказала:

– Заведи Білосніжку далеко в ліс, убий і принеси мені її серце.

Мисливець повів дівчинку до лісу, та коли він вийняв мисливський ніж і хотів був уже протяти серце Білосніжки, вона заплакала і стала просити:

– Любий мисливцю, зласкався, залиш мене жити! Я піду до дрімучого лісу й ніколи не повернуся додому.

Зласкавився мисливець і сказав:

– Гаразд уже, бідолашна дівчинко, тікай!

Білосніжка втекла не озираючись. А мисливець заколов молодого оленя, вирізав у нього серце й приніс королеві як свідчення, що її наказ виконано. Кухареві було наказано зварити серце в солоній воді, і лиха королева з'їла його, думаючи, що то серце Білосніжки.

А дівчинка лишилась у лісі сама-самісінька. Вона налякано роззиралася довкола, не знаючи, куди йти. Вона брела по гострому камінню, пробиралася через колючі хащі, ховалася від диких звірів. Вона вже зовсім була знемогла, аж тут побачила маленький ошатний будиночок під черепичним дахом. Білосніжка подумала й зайшла всередину. Будиночок був чисто прибраний, усе в ньому було крихітне і гарне. На вкритому білою скатертиною столику були сім тарілочок, біля кожної тарілочки лежали ложечка, виделочка, ножичок і стояли сім маленьких келихів. Біля стіни стояли в ряд сім ліжечок, а на них були білосніжні покривала.

Білосніжка була дуже голодна, тому взяла з кожної тарілочки трохи їжі та шматочок хліба і випила з кожного келиха по краплі вина. Дівчинка дуже хотіла спати й лягла в одне з ліжечок. Невдовзі вона заснула.

Коли вже зовсім стемніло, прийшли господарі – семеро гномів, які в горах добували руду. Вони засвітили сім лампочок, і коли в будиночку стало ясно, гноми помітили, що в них у гостях хтось побував.

– Хтось їв із моєї тарілочки! – закричав найменшенький гном.

– Із моєї! – майже хором відповіли інші гноми.

– Хтось пив із мого келиха! – знову закричав він.

– Із наших! – відгукнулися гноми.

Роззирнулися гноми й побачили, що в одному з ліжечок спала дівчинка. Вони скрикнули всі разом від подиву, принесли свої лампи й освітили Білосніжку.

– Яка гарна дівчинка! – вигукнули гноми.

Вони так зраділи, що не стали її будити. А сьомий гном спав у кожного зі своїх товаришів по годині – так і ніч минула.

Уранці Білосніжка прокинулась, побачила сімох гномів і дуже злякалася. Але вони лагідно спитали її:

– Як тебе звуть, дівчинко?

– Білосніжка, – відповіла вона.

– Як ти потрапила до нас? – розпитували далі гноми.

І дівчинка розповіла, що лиха мачуха хотіла її вбити, але мисливець зглянувся на неї і що весь день вона блукала лісом, доки випадково не побачила їхній будиночок.

– Залишайся в нас, – сказали гноми. – Хочеш бути в нас господинею? Будеш куховарити, шити та плести, скрізь утримувати лад і чистоту? Якщо згодна, матимеш усього вдосталь.

Білосніжка погодилась і лишилася в них господарювати. Уранці гноми йшли в гори копати руду та золото й тільки ввечері поверталися додому. До їхнього приходу Білосніжка готувала вечерю. Увесь день дівчинка була сама, тому добрі гноми застерігали її:

– Бережися своєї мачухи: вона скоро дізнається, що ти тут. Гляди нікого не пускай у дім.

А королева знову вважала себе першою красунею в королівстві. Якось узяла вона чарівне люстерко і спитала:

А люстерко відповідає:

Здогадалася королева, що мисливець її обдурив. Знову не було їй спокою – стала вона придумувати, як позбутися Білосніжки. І нарешті вигадала.

Вона перевдяглася старою крамаркою й вирушила через ліс до семи гномів. Постукала у двері й закричала:

– Шнурки, різнокольорові шнурки! Продаю!

Білосніжка почула, визирнула з віконця і сказала:

– Здрастуй, бабусю! Покажи мені, будь ласка, свій товар.

– Дивись, – відповіла та й вийняла один зі шнурків, із яскравого шовку.

«Цю добру бабусю можна й у дім пустити», – подумала Білосніжка й відчинила двері.

Вона купила собі гарні шнурки.

– Дай-но, дівчинко, я зашнурую тобі ліф як слід, – сказала стара.

Білосніжка стала перед нею й дозволила затягти на собі нові шнурки. Але стара почала шнурувати так швидко й так туго, що дівчинка задихнулась і без духу впала на землю.

– Це за те, що ти найвродливішою була, – сказала королева і хутко зникла.

Повернулися під вечір семеро гномів – лежить Білосніжка, наче мертва! Як вони злякалися! Вони підняли її й побачили, що вона міцно-пре-міцно зашнурована. Розрізали гноми шнурки, почала Білосніжка потроху дихати й нарешті отямилася.

– Стара крамарка – насправді лиха королева, – сказали гноми. – Будь обережна, не впускай нікого, коли нас немає вдома.

А лиха мачуха повернулася тим часом додому, взяла люстерко і спитала:

А люстерко знову відповідає:

Уся кров прилинула до серця королеви: вона зрозуміла, що Білосніжка ожила. Але вона вже придумала, що робити. Королева вміла чаклувати. Вона просочила отрутою гребінь, перевдяглася, прикинулась іншою старою й вирушила в ліс до сімох гномів.