Чтение онлайн

ЖАНРЫ

Шрифт:

— Аж доки, — підхопив Нед Ленд, — якийсь фрегат, швидкохідніший або спритніший за «Авраама Лінкольна», захопить це злодійське гніздо й перевішає команду разом із нами на своїй великій реї.

— Цілком слушно, Ленде, — зауважив я. — Але, як бачите, нам іще нічого не пропонували. Тож марна річ планувати собі щось на майбутнє. Повторюю — почекаймо й не робімо нічого, бо, власне, робити нам нічого.

— Навпаки, пане професоре! — затято мовив гарпунер. — Треба щось робити.

— Отакої! Що ж саме, Ленде?

— Утікати!

— Утікати із «земної» тюрми — річ вельми тяжка, а з підводної — і зовсім неможлива.

— Маєте, друже Неде! — озвався Консель. — Що ви на те скажете? Не віриться, щоб американець ліз у кишеню за словом.

Гарпунер, видимо збентежений, мовчав. Справді, тікати за обставин, у які нас кинула доля, — годі було й помислити. Та недарма кажуть, що канадець — наполовину француз: Нед Ленд згодом те довів.

— Пане Аронаксе, — мовив він перегодя, — вам невтямки, що мають робити люди, котрі не можуть утекти із в'язниці?

— Ні, мій друже.

— Вони влаштовуються в ній якнайвигідніше — та й край!

— Ще б пак! — мовив Консель. — Таки краще бути всередині плавучої тюрми, аніж на ній чи під нею.

— Але спершу треба викинути геть тюремників, ключарів, наглядачів, — додав Нед Ленд.

— Та що ви, Неде! Невже ви серйозно гадаєте захопити цю фортецю?

— Справді, гадаю, — відповів канадець.

— Це неможливо.

— Чому ж то, пане професоре? Як трапиться сприятлива нагода — чому б із неї не скористатися? Коли команда цієї машинерії — душ із двадцять, не більше, невже ж їх злякаються двоє французів і один канадець! Ні в якому разі!

Мудріше було пристати на гарпунерову думку, аніж сперечатися з ним. Тим-то я відповів:

— Треба почекати, Неде; згодом буде видно, що нам робити. А зараз я вас прошу — наберіться терпцю. Тут слід діяти обачно, а ви своєю гарячковістю можете всю справу зіпсувати. Тож пообіцяйте мені стримуватись і чекати нагоди.

— Обіцяю, пане професоре, — не вельми певно відповів Нед Ленд. — Не прохоплюся жодним гнівним словом, не зроблю жодного брутального жесту, хай би навіть пізнилися нас годувати.

— Глядіть же, Неде, ви пообіцяли.

Розмова на цьому урвалася, і кожен з нас поринув у свої думи. Скажу по щирості: на відміну від Ленда, я не тішив себе оманою. Я не сподівався, як він, на слушну нагоду. Підводне судно, здатне отак маневрувати, мусить мати численну обслугу: отже, ставши до боротьби, ми зіткнулися б з дужим ворогом. Та передовсім треба бути вільними — а нас ув'язнено. Я не уявляю собі, як можна вирватися з цієї герметичної крицевої тюрми. А коли той дивний капітан пильнує якоїсь таємниці, а це, далебі, правда — він не дасть нам вільно ходити його судном. Та чи знищить він нас без жалю, а чи колись висадить на безлюдний острів? Усього можна сподіватися. Всі мої здогади — ймовірні, і треба бути Недом Лендом, щоб за такої скрути плекати надію, що ми виборемо волю.

Добре знаючи Неда Ленда, я був певен, що ця маячня зовсім заморочить йому голову. Я вже відчував — у горлянці йому застрягли прокляття, і бачив — його аж сіпало з люті. Він метався, ніби в клітці хижий звір, гатив у стіну кулаками й ногами. Час збігав, і голод дошкуляв дедалі гостріше, а стюард не з'являвся. Господарі судна або забули про потерпілих катастрофу, або їм було байдуже; та, власне, ми й не знали, чи вони мали добрі наміри щодо нас.

Неда Ленда з голоду напали вже корчі, він хижів дедалі дужче, і я боявся, що попри свою обіцянку канадець вибухне люттю, тільки-но з'явиться хтось із команди.

Минуло ще дві години, Нед Ленд геть утратив тяму. Він гнівно гукав, але марно; залізні стіни були глухі. На судні все мовби вимерло — не долинало жодного звуку. Воно стояло на місці, бо інакше ми відчували б дрижання корпусу. Занурене в морську безодню, воно вже не належало землі. Це грізне безгоміння страхало найдужче.

Нас покинуто, нас замуровано в цій в'язниці. Я й думати не важився, чи надовго, а чи ні. Промінчик надії, що сяйнув був мені за нашої зустрічі з капітаном, поволі згасав. Приязний погляд, ясне обличчя, шляхетна статура — все розтануло в моїй пам'яті. Я уявив собі цього загадкового чоловіка таким, який він, певно, є насправді — невблаганним, жорстоким. Він, мабуть, вище людяності; він не має жалю; він уважає всіх людей за ворогів; він присягнув їм у вічній зненависті!

Та невже ж він лишить нас отак напризволяще, віддасть на люті муки голодної смерті? Ці страшні думки зовсім мене заполонили, в уяві поставали жахливі видива; я впав у відчай. Консель був спокійний. Нед Ленд гнівно ричав.

Аж ось іззовні почувся шум. Щось затупотіло по металевому настилові. Загриміли засуви, двері відчинилися, ввійшов стюард.

І тут канадець, перше ніж я встиг кинутись йому навперейми, шарпнувся до сердеги, повалив його, вп'явся йому в горло. Стюард захрипів під його дужими руками.

Консель силкувався звільнити з гарпунерових рук уже напівживу жертву, я й собі вихопився помогти йому, та так і заклякнув на місці, несподівано почувши, слова, мовлені по-французькому:

— Заспокойтеся, містере Ленде, і ви, пане професоре. Вислухайте мене, прошу.

X

ЛЮДИНА ВОД

Ці слова промовив капітан судна.

Нед Ленд умить схопився.

Ледве живий стюард на знак свого хазяїна, хитаючись, вийшов. І така була тут капітанова влада, що стюард ані єдиним жестом не показав своєї злоби. Консель і той, мені на подив, сторопів із дива. Ми мовчки чекали, чим закінчиться ота сцена.

Капітан, спершись на ріг столу і схрестивши на грудях руки, дивився на нас дуже пильно. Може, він вагався — заводити мову чи ні? Може, шкодував, що необачно зронив ті французькі слова? Я не годен був того вгадати.

Якийсь час усі мовчали.

— Панове, — нарешті промовив капітан голосом спокійним і проникливим, — я вільно володію французькою, англійською, німецькою й латинською мовами. Я міг би заговорити за першої зустрічі, та мені хотілося спершу придивитись до вас, а тоді все розважити. Те, що ви розповіли про себе, — вірогідне, і я певен — ви ті самі люди, за яких себе видаєте. Отже, випадок звів мене з паном П'єром Аронаксом, професором природничої історії Паризького музею, відрядженим з науковою місією, з його служником Конселем та з Недом Лендом, гарпунером «Авраама Лінкольна» — фрегата військово-морського флоту Сполучених Штатів Америки.

Я вклонився на знак згоди. Капітан мене ні про що не питав — то й відповідати ні на що. Він говорив французькою мовою чудово, зовсім без акценту. Вимова його була бездоганна, слова точні, манера розмовляти прекрасна. І все-таки я не відчував у ньому співвітчизника.

Він повів далі:

— Ви, безперечно, вважаєте, що я надто припізнився з другою зустріччю. Але, довідавшись, хто ви такі, я мусив обдумати, як щодо вас повестися. Я довго вагався. Найлихіша доля звела вас із людиною, що порвала з людством. Ви порушили мій спокій.

Поделиться с друзьями: