Чтение онлайн

В усіх культурах існують перекази про відьом, знахарів, чаклунів: реальні свідчення про те, що людина може міняти подобу, ставати кішкою чи вовком. У Європі збереглося чимало казок про відвідування галявини фей, про зустрічі з неймовірними світами… Разом з тим, я розмовляв з деякими психіатрами, і вони звертають увагу на те, що багато психічно хворих людей не є «класичними» хворими зі патологічним розірваним мисленням. Насправді в них дуже послідовна орієнтація, мислення не розхитане — вони просто орієнтовані в інший світ.

Саме про це ми будемо говорити. Відомий американський антрополог Карлос Кастанеда у книгах про дона Хуана і його сподвижників розповідає про принцип зсуву точки збирання.

Учення дона Хуана розповідає про явища, що пояснюють нам спонтанні феномени, відомі вже протягом тисячоліть. Чаклуни, чародії — це, очевидно, були люди, які володіли здатністю міняти свою точку збирання, або вони отримували естафету через цілі покоління своїх предків. Очевидно, варто говорити про глибоке тисячолітнє знання законів психіки, недоступних сучасним людям. Я переконаний, що в давнину, в так званий «золотий вік» кожна людина володіла такими можливостями.

Згадайте грецькі міфи, де говориться, що Людина була безсмертною і могла переходити в інший світ, не залишаючи на Землі тіла. В Болгарії знайдено чимало символічних поховань часів Трипільської культури: в гробницях немає тіла. Це був символічний похорон, знак того, що особа перейшла в інший вимір. Людина, вичерпавши практику цього світу, уже не могла розвиватися далі. Тоді вона міняла орієнтацію своєї свідомості і переходила в інший світ.

От якраз про це ми й поговоримо. Зараз ми підійшли до такого моменту в історії Землі і, зокрема, в історії України, коли наша потенція, наші могутні характерницькі гени, нагромаджені впродовж тисячоліть, просто не можуть реалізуватися в сучасних умовах.

Якщо на цьому плані ми не задіємо могутні школи, культурні центри, об’єднання людей, здатних на романтичні грандіозні прориви в іншу сутність буття, то гени замруть і виродяться, як вироджується здатність музиканта, якщо він не тренує свої руки і свій слух. А ми вже більше 350 років не формуємо своєї характерницької суті.

Раніше таким гніздом формування мужніх, прагнучих до небувалого, таємничих душ був інститут характерництва, який викохував Байд (ми вже говорили, що Байда — це еквівалент східного Будди). І тепер ми маємо відтворити такий інститут на новому етапі з новим рівнем розуміння, з притягненням усіх знань, що їх нагромадило Людство у сфері космічній, у сфері інформатики і т. д. Ми маємо оволодіти плином часу і зуміти переселитися в інші потоки часу — суб’єктивні, об’єктивні; тобто ми знову повинні повернутися до «золотої епохи».

У Новому Завіті якраз про це і говориться: подолайте смертю смерть! Бо перейти в інший вимір, інакше зорієнтувати свою свідомість можна лише тоді, коли ти переступиш оцей бар’єр, якого всі страхаються, не розуміючи, що за ним — цілий океан грандіозних романтичних можливостей для кожної душі. Але нас настільки закріпачили жорстокою орієнтацією точки збирання, що навіть коли ми не проти того, щоб вийти в свободу, ми трактуємо її інакше, аніж вона є насправді. Насправді свобода для Людини — це свобода бути САМОДЕМІУРГОМ, свобода на будь-яку пригоду, свобода стати воістину Сином Божим, СИНОМ БЕЗКІНЕЧНОСТІ.

Час, у якому ми живемо, сформував нас таким чином, що ми відчуваємо себе щільними тілами. Але ця щільність, тілесність, проти якої воювали і святі, і аскети, і йоги, становить колосальну небезпеку для Субстанції. Світова Субстанція, «Anima Mundi», Душа Світу, як її називають мудреці, — це світоносна матерія, яка дозволяє нам зачинати нові світи саме за принципом любові. Але для цього ми повинні знати, як з нею працювати. Результат нашого теперішнього творення — довколишній світ з його падінням, з його обвалом політичним, соціальним, економічним, екологічним — це є наслідок того, що ми прийняли світ як купу матеріальних речей, феноменальних предметів. Насправді ж ми глибинно живемо у світі ноуменів, у світі несказанних речей. І основне завдання, яке стоїть перед Зоряними Першопрохідцями — вернутися знову до свого ноуменального стану, до стану вільних Зоряних ПТАХІВ.

Згадайте «Одкровення Святого Іоанна»: «Побачив він у колі Сонця Жону, яка мала в лоні і кричала від мук і болю пологів».

Жона — то є «Anima Mundi», Душа Світу, Сонце — світовий потік, в якому Батько Небесний «велить світити і злим, і добрим», щоб усім дати рівні шанси на творення, на діяння, на буття. Але перед Нею стає Червоний Дракон і хоче пожерти її Дитя.

Багато людей намагаються це трактувати так: Червоний Дракон — це Радянська імперія або щось подібне. Це наївно! Ніколи Апостоли не писали б таких дурниць, тим більше передбачити появу саме червоної імперії не так просто.

Червоний Дракон — це є кожен із нас, це є наше тіло, наповнене кров’ю. Наша кров, наша тілесність, наша жадоба до споживання й завоювань — це і є Червоний Дракон. А Дитя, яке він намагається пожерти, — це маленький Христос, якого вічно породжує для нас Душа Світу. Кожного разу, коли ми народжуємось у цей світ, вона знову з’являється в колі Сонця, дарує нам Дитя, а ми його знову пожираємо. І знову тоді даються Жоні крила великого Орла, щоб Вона летіла в Пустелю. Якщо Світова Субстанція (Мати Світу) бачить, що людина не здатна викохати маленького Христа, Нову Людину, Вона відлітає від нас у так звану «Пустелю», що за етимологією древніх означало — у «Свободу».

І Мати Світу відлітає у Свободу, і для кожного з нас Вона знову зберігає оце Дитя, щоб знову нам Його вручити, коли наша душа повернеться сюди. І знову Дракон оточує Дитя своїми покровами… Це повторюється без кінця. І коли нагромаджується енергія падіння, енергія ненависті у сотнях, тисячах, у мільйонах людей, тоді киплять війни. Останні дві світові війни були саме пароксизмом страшної злоби, що нагромадилася у психосфері Людства, оскільки вона не може розсіятися, бо немає того русла, через яке вона могла б вільно, спокійно трансформуватись.

Ось де основне завдання кожної мудрої душі. Треба плекати в собі оцю Дитинку, щоб замінити нею Червоного Дракона. Але найголовніше завдання — створювати постійно відлітаючий Зоряний Ключ для Великої Космічної Битви, для повернення до Вітця Небесного. Це фрази із церковної термінології, але вони абсолютно науково достовірні. Батько Небесний — це Всесвіт, який ми ніколи не пізнаємо. Його неможливо пізнати. В цьому полягає сам принцип вічного пізнання.

У зв’язку з цим згадується біблейська історія. У Ноя були сини Сим, Хам і Яфет. Ной виростив виноград, зробив вина, випив чарчину і в такому стані оголився та й ліг у шатрі спати. Хам зайшов і посміявся над батьком. Двоє ж старших синів задки, не повертаючись, щоб не побачити батька, зайшли в шатро і накрили його покривалом. Коли Ной дізнався про це, то прокляв Хама і благословив Сима і Яфета.

Задумайтеся, яка глибока, грандіозна притча! Людство пішло шляхом Хама. Саме слово «хам» означає не тільки нахабство, не лише насмішку. Це спроба зірвати Покривало, оголити Тайну свого походження…

Коли ми проаналізуємо нашу бесіду, ми зрозуміємо, що Людина іде з безкінечності в безкінечність, а оці тимчасові проходження — лише спектакль. Ми потрапили у світ, де зобов’язані одягатися в якесь вбрання. Ми могли стати рослинним світом, звірами, потім стали «гомо сапієнс», людиною. А завдання в тому, щоб скинути всі ці покрови і вернутися до своєї першооснови, ідучи не шляхом Хама, а шляхом вірних синів, які вічно оберігають таємницю свого походження, прикривають її. Бо тільки тоді Батько Небесний відкриє для нас нашу першосутність, і то — поступово, відповідно до нашого зростання, коли Він відчує, що ми достойні Сини Його. А те, що ми зробили з чудесної планети, показує, що ми діти Хама, а не Сима і Яфета,