Азіатський аероліт
Шрифт:
Звичайно, є, які презирливо кривляться й ставлять себе вище цих двох слів - брехня!
– вони просто слабкі й легкодухі боягузи; просто нездатні, безсилі, бездари, фарисеї, вони бояться цих двох слів, бо знають добре, що вони для них неприступні фортеці, недосяжні. І ці люди - він, Ерґе, глибоко переконаний - на самоті, коли не можуть кривдити себе, безсоромно тремтять, як рукоблудці, побожно шепчучи ці два слова. Як він їх ненавидить! Які вони мерзотні й часом дурні!
Злі, напоєні гіркою безсилою злобою, думки вихорилися в голові Ерґе - безсистемно, хаотично.
Спливали спомини, роки молодости, надій, роки гураґану, проклятого гураґану, що так несподівано розтрощив і зруйнував роки довгої впертої праці, спопелив шлях до грошей і слави. Прокляття! Найболючіше, найобразливіше, що безсилий у своїй злобі й ненависті! А будь ти проклятий, скажений гураґане!
* *
*
Вже вулиці губили свій шум і гуркіт, а Ерґе все не міг утихомирити своєї безсилої злости й звільнитися од настирливих і неприємних спогадів.
Які часи були! Які можливості! Скільки сили й надій! Крайній північно-схід Сибіру уперто змагався зі своєю сусідкою - Аляскою.
В той час як Аляска, продана в 1867 році Америці за 7,2 міліарди карбованців, дала новим господарям перші сорок років одного лише золота більше аніж на півміліарда карбованців. Сибірські ж скарби ще лежали мертвим капіталом. Поклади золота, міді, вугілля, заліза, граніту, - ще чекали на владних господарів.
Величезні простори Якутії більші в десять разів першої-ліпшої європейської держави - ще були не накреслені повнотою на мапи, й про гірські незчисленні поклади залізної руди, про алданське й вілюйське золото, ендобильський свинець - знали лише одиниці, частіше одчайдушні авантурники з темним кривавим минулим.
В оті часи серед промисловців почало гриміти ім’я молодого енергійного інженера Ерґе. Всі золоті тузи силкувалися перетягти до себе на роботу цього «молодого чорта», що знав тайгу як свої кишені - ніби він народився й виріс у ній.
Капітали американського концесіонера Ляйстерда, в якого працював Ерґе, з кожним роком все більше й більше закруглялися, й перед великою війною досягли порядної, навіть в американському розумінні, цифри.
І коли Ерґе відкрив знаменитий «Томотський золотий вузол» і сполошив увесь Сибір - хитрий стриманий Ляйстерд не витримав і схвильовано сказав, що він не від того, щоб дорогий Ерґе пристав до його справи - компаньйоном.
З нечуваною силою й відвагою рушили загони на чолі з Ерґе до славнозвісного вузла, щоб остаточно розвідати, накреслити мапу й закріпити за собою місце.
Уперто йшли через грузькі, що невисихають, топі серед мертвої, глухої тайги, не чуючи на протязі сотнів верст живого згуку. Йшли у край, де не ступала нога білої людини, у край, де навіть нога легкого тунгуса під загрозою голодної смерти й священного табу не наважувалася ступати. Він тоді не знав утоми, він вірив у свої фізичні й внутрішні сили - бо знав, що це шлях до грошей і слави.
І в той же рік, гасаючи по тайзі, покриваючи тисячі кілометрів, невмиваний, бородатий, роздратований успіхом, заполонений одною впертою до божевілля думкою про нові відкриття покладів, Ерґе й натрапив за Підкаменною Тунгускою на дивну легендарну країну Мертвого Лісу - про яку давно вже чув з оповідань тунгусів.
В пам’яті спливли неясні чутки про велетенський аероліт, що впав давно десь у тайзі. Зацікавлений і радий з того, що перший знайшов місце падіння - він накреслив від руки мапу місцевости. Зробивши з десяток фотографічних знимків мертвої площі, густо вкритої віковічними стовбурами тайги, Ерґе гадав усі матеріали передати до наукових інстанцій - і, можливо, передав би, коли б не одна знахідка, що зруйнувала попередні наміри інженера й глибоко примусила його замислитись, а потім і сховати від усіх своє відкриття.
Фотографуючи й оглядаючи місцевість, він натрапив на глибокі, подібні до місячних кратерів ями, догадався - місця падіння головних уламків аероліту. Розглядаючи зацікавлено одну на диво невеличку яму, не втримався й почав залізною палицею розгортати землю, що вже заросла мохом, і несподівано наткнувся на купу сірих подібних до каменю дрібних уламків. Коли взяв у руку й звільнив знахідку від моху й землі, ледве не скрикнув здивовано й вражено від несподіванки - у руках сіріли не камінці, а справжнісінька платина.
Сумніву не було - досвідчене око не могло помилитись - у руках лежала дорогоцінна платина.
Непокоїло й примушувало скептично й недовірливо поставитися до знахідки одне - важко було припустити, що аероліт був із суцільної платини. Коли б це було так - то у болоті серед мертвого поваленого лісу таїлися незчисленні багатства, про які важко було і страшно навіть думати. Він читав: в аеролітах, що до цього часу знала й мала в музеях наука, траплялися іноді серед заліза значні частини платини, але щоб увесь аероліт складався цілком з платини - важко було припустити. Нервово тоді обслідував головні кратери, розриваючи вогкі й глибокі днища, але даремно, страшенна космічна сила позаганяла шматки на такі глибини, що годі було простою палицею докопатися до них.
Узявся за дрібніші, але час зробив своє діло - ями густо заросли мохом, а боки, колись гострі й свіжі, осунулися й зрівнялися з звичайним рівнем землі. І лише в одній ямі, що якимсь чудом зберіглася від обіймів моху, знайшов на спадистих боках дрібні шматки металу - сумніву не стало - місцевість крила в собі незлічимі багатства.
З хвилюючою таємницею повернувся Ерґе на приїски, обмірковуючи плани розкопин, і в нього, завжди спокійного, розсудливого, холонуло в нутрі й ставало лячно при згадці про Країну Мертвого Лісу. Коли креслив велетенські плани на майбутнє, часом здригував, - а що як таємницю Мертвого Лісу розкриють? А це ж так можливо! Від цих думок стискалося гострою - як ніколи - тривогою серце. І того ж року з’явилися перші вісники гураґану, що за якісь місяці набрав велетенських розмірів І годі було мріяти про платинові скарби.
Вдруге довелося побачити місцевість Мертвого Лісу за довгих, скажених, повних грози й бур п’ять років. Розбитий вщент його загін (один із кращих загонів Попеляївської армії) панічно тікав од Червоної кавалерії. Рятуючи життя - сам як палець - він несподівано опинився біля знайомої місцевости.
Таким же мертвим спокоєм війнуло на нього, як і п’ять років тому, також стояла мертва, страшна тиша. Могутні кедри, сосни мертво лежали густо, стовбур до стовбура - звалені космічною силою аероліту, глибокі центральні кратери таємничо чорніли своїми впадинами - притрушені зверху першим лапатим снігом. І вже тоді не хвилювала думка про багатство - вся істота була сповнена одним - тікай, рятуйся! Тікай!
* *
*
Таємницю викрито! Скарби дістануться тим, що зруйнували життя, найзлішим ворогам. І дістануться легко, без боротьби - спокійно проходитимуть розкопини, шукатимуть шматків аероліту для музеїв і несподівано наткнуться на сірий дорогоцінний метал - затремтять руки, жадібно заблищать очі (хто зможе перебороти одвічну зажерливість людини?) - і тоді вайлуваті й глупі жерці науки будуть як звичайні собі злодюжки напихати кишені коштовним металом.
Ерґе здригнув і безсило зліг на руки, й в цю хвилину мозок пройняла жадібна, до жорстокости спокуслива думка - йому по праву боротьби першому належить скористатися з цих скарбів. Він не криється з почуттям захвату, він сміливо й відверто признається собі. А що якби...