Чтение онлайн

Грива з Устимком сіли на Зірку, а Заграйко з Ільком — на Вихора, і вони рушили вниз.

На лісосіці Грива завів хлопчиків до колиби, де містився оперативний пункт начальника застави. Сюди ж заніс три парашути. У начальника застави зникли всі сумніви. Отже, екіпаж збитого літака десь на ділянці кордону вичікує темряви.

О другій годині ночі на краю лісосіки, у ярку, по якому збігає потічок, продирчало кілька коротких автоматних черг, ніби перегукнулись лугові птахи — деркачі. У небо звелася червона ракета. Начальник застави з оперативною групою кинувся до ярка. Ракети одна за одною нависали над ярком. Відстрілюючись з пістолетів, три чорні постаті згинці бігли до кордону.

— Стій! Руки вгору!!!

Постаті запетляли, але уперто рвались уперед. І тут навперейми їм кинувся Жар. Собака плигнув на груди передньому порушникові, збив його з ніг. Підбігли Заграйко й Громико, відтяглії Жара, вирвали з рук затриманого пістолет. А Жар уже мотлошив другого порушника.

Грива метнувся за третім, що ось-ось міг перескочити кордон. Та спіткнувся об камінь і розтягнувся на мокрій землі. Саме цієї хвилини втікач оглянувся й тричі вистрілив позад себе.

Грива схопив важкий камінь і щосили кинув ним у порушника. Той захитався, схопився за смереку. І тут його оточили прикордонники. Притиснутий до смереки, під цівками гвинтівок і автоматів, ворог підняв руки вгору.

Вранці Ілько вже знав, хто біля кордону їв шоколад в обгортці з «царем».

Червень у Карпатах пахне молодим медом, білими грибами, духмяністю трав, терпким дубовим листом, димком багать лісорубів. Видзвонює співом птаства. Знаджує мандрами у гори — до синього неба, до орлиних гнізд.

Чарівний червень у Карпатах.

Таким лишився він у пам’яті прикордонників — червень сорок першого року.

Неділю Гордій Грива зустрічав на спостережній вишці. По той бік кордону лежала порубана ліщина, чорніла свіжо-виорана земля.

З-під розіп’ятої маскувальної сітки грізно проглядали жерла гармат.

— Ой, не для навчання, товаришу начальник, поставили фашисти свої гармати… — по-цивільному доповів про бачене Гордій Грива.

— Для війни, Гриво. Для війни, — стурбовано похитав головою начальник застави. І, співчутливо подивившись на втомленого Гордія, наказав: — Підіть відпочиньте, Гриво. Я сам прийматиму наряди з кордону.

— Слухаюсь.

З кордону поверталися вимочені росою наряди. Прикордонники швидко протирали клоччям зброю, пили чай і лягали спати в зелені намети. В затишку саду спалося любо й привільно. Гілки яблунь з маленькими рясними плодами стиха шелестіли, нашіптували казкові дива. Снилося Гриві, що він простягнув руку до сіренької горлиці, яка присіла на галузці й нахилила її до входу в намет. І раптом звідкілясь пролунав надривний крик:

— Тривога! Застава, до зброї!

Грива схопив автомат, що стояв поруч з ліжком, на ходу оперезався паском з гранатами та запасними дисками і вискочив з намету. Чулися вибухи снарядів, тріскотнява автоматів. Хто напав? Та роздумувати ніколи. Разом з друзями Гордій стрибнув у завчасно викопані окопи, припав до бійниці. Вся застава за лічені хвилини наїжилася цівками гвинтівок, автоматів, кулеметів. Прикордонникам байдуже, що вони лише в трусах та майках. Були б під руками патронташі, диски, гранати.

Обличчя в бійців поблідли, посуворішали.

— Приготуватись. Ждати моєї команди, — чується напружений голос начальника застави.

З-за кущів з’явилися каски нападників. Вони повзуть. Ось вороги вже наблизились до смугастого з радянським гербом прикордонного стовпа. І в цю мить пролунала владна команда начальника застави:

— Зас-та-ва, вогонь!

Кам’яний схил горба спалахнув вогнем. Наче невидима рука велета викресала з нього безліч іскряних снопів. Кулеметні й автоматні черги січуть низенькі кущики лозняку, косять траву, збурюють вогкий грунт. Широкоплечий всюдисущий старшина розносить по окопах цинкові коробки з набоями і обмундирування прикордонників.

Вороги один по одному втикаються носами у непривітну для них радянську землю.

Першу атаку фашистів відбито.

Начальник застави наказав якнайшвидше одягтися, поповнити боєприпаси, посилено пильнувати за флангами і тилом. Гордій Грива задивився на заставу. Вона зовсім недалеко випинала свої білосніжні стіни. Гордія охопило невимовне почуття жалю. Він, як і всі його бойові друзі, любив і шанував заставу, мов рідну хату, де пахне свіжим хлібом, печеною картоплею, пареним молоком, вимитою підлогою. І ось ця рідна хата стоїть зрешечена ворожими кулями. І вже не чути ні запаху свіжого хліба від неї, ні духу печеної картоплі… Несе від застави, з усього рубежа перегаром пороху.

Прибігає Громико. У нього забинтована рука.

— До начальника, — передає наказ Громико, а сам припадає до бійниці,— ідіть, я заміню вас…

— Біжу…

— На рацію, — наказує начальник застави Гриві,— передайте відкритим текстом: «Стіг» першу атаку відбив. Жертв нема. Стоїмо твердо. Жду наказу.

Грива повторив наказ і згинці траншеєю подався до застави. В радіокомірчині він побачив схвильованого молодого радиста. Щільно причинивши за собою оббиті цинковою бляхою двері, Грива сів поруч з радистом і почав диктувати:

— Слухайте! Доповідає «Стіг». Першу атаку відбито. Жертв нема. Стоїмо твердо. Жду наказу… Артобстріл…

Грива не домовив. Довкола все загуркотіло, захиталось, як гори від нечуваного обвалу. За віконечком з тріском упала щогла-антена. Рація замовкла…

Прикордонники в цей час вели вогонь, відбиваючи повторну атаку фашистів.

— Ціль по касках!

— Бий, поки їм очі рогом не полізуть!

— Закидай гранатами!

Невимовна лють охопила прикордонників. Очавунілими руками швиргали вони гранати у нападників, кіптюжили їх довгими чергами з кулеметів та автоматів. Ромашковий схил горба спопелів, немов по ньому прокотилася вулканічна лава.

Коли вітерець розвіяв дим, бійці побачили на ньому багато трупів.

І другу атаку фашистів було відбито.

Застава палала. Але радіокомірчина дивом уціліла. Тільки завійний чад чувся у ній, наче від горілого березового поліна. Грива рвучко відчинив дверцята, поповз до зламаної тички, на якій скреготала покривлена антена. Підхопивши тичку, він застромив її в розбите віконечко. Рація спершу зашипіла, потім запікала, затумкала… Радист приймав, а Грива записував наказ начальника загону: заставі відійти й з’єднатися з частинами Діючої армії, які вступили в жорстокий бій.

Тільки-но прийняли наказ, як над виходом з радіокомірчини сповзла розжарена до червоного бляха. Грива турнув двері, та вони не відчинялись.

— Що будемо робити, товаришу командир? — запитав радист. — Як ми звідси виберемось?

А з деревяної стелі вже сипались жарини.

Гордіїв погляд спинився на ляді, яка прикривала вхід до підвалу, де зберігалось господарство старшини.

— Пірнай униз! Я подам рацію…

У підвалі два душники. Але вилізти через них годі було й думати — вузькі. На щастя, поруч з простріленими мішенями лежали кайла та залізний лом.