Чтение онлайн

– Я так думаю.
– Джоні знизила плечима.
– Хоча, це дійсно не схоже на неї.

Вона когось знала тут?
– запитала мама.

– Нікого про кого я б знала, але...

Я нахилилася вперед.

– Але що?

– За тиждень до того як усе зруйнувалося, я відчула, що Вікі щось приховує від мене. Я була параноїком, так що я припустила, що вона склала два і два, і здогадалася про мене і Джоела. Але вона дійсно не знала про це. Отож... можливо вона приховувала від мене щось інше.

– Джоел знав, що вона приїде сюди?
– запитала я.

– Ні, але про це було неважко дізнатися. Її мама сказала мені куди вона поїхала.

– Може він приїхав сюди і ...

– Вбив її?
– закінчила за мене Джоні.
– Ймовірно. Я не знаю більш нікого, хто міг би. У неї не було ніяких проблем з кимось іншим. Просто найгірша у світі удача і недалекоглядність. Подивіться, кого вона вибрала собі хлопцем і найкращою подругою.

Вона витріщилася у стіл.

– Дурепа.

– Тобі потрібно поговорити з поліцією, - сказала я.
– Розказати про все, що ти знаєш.

Вона відштовхнулася на спинку стільця.

– Ні. Я не хочу бути втягнутою в це.

Я гадала, чи зможу її умовити, але один погляд мами сказав мені все, що мусила знати. Мама читала її думки прямо зараз і усі вони були про рейс на літак.

Хоча Джоні не могла кинути все. Їй треба було поговорити з поліцією стосовно Джоеля. Перш ніж вони дізнаються про Пері і спрямують свою уваги на нього.

Я раділа тому, що Гебріел і я обмінялися номерами телефонів для роботи. Я прослизнула своєю рукою під стіл і почала набирати йому повідомлення.

СКАЖИ КОПАМ ПРИБУТИ ДО МОГО ДОМУ. НЕГАЙНО!

Мама запропонувала Джоні склянку води, яку та проковтнула за хвилину. Я затримувала її трошки довшим і приємнішим видінням, яке стосувалося намиста.

– Я бачу тебе і Вікі. Ви одягнені однаково, в білі сорочки і чорні краватки-метелики. Ви шепочете і смієтеся.

– Ми офіціантки, - сказала Джоні, й досі використовуючи теперішній час для своєї загиблої подруги.
– Ми працюємо на модних вечірках та тому подібному в місті. Платять непогано, до того ж ми добре проводимо час.

Здавалося Джоні була задоволена чути такі спогади, але виглядала й досі неспокійною. Вона підвелася щоб йти.

– Повертайся знову, якщо захочеш інше читання, або якщо тобі треба буде просто поговорити, - сказала мама, проводжаючи її до фойє.

А потім відчинилися двері і Ентоні та Гебріел Тоскано увійшли в двері. Темні очі Гебріела були сповнені занепокоєнням, і я зрозуміла, що моє повідомлення було занадто туманним. Він напевно подумав, що я потребую допомоги.

І він рвонув сюди сам, а не прислав когось.

Я змусила не думати себе про це, або як гаряче він виглядав у цю мить, і зосередилася на головному - на Джоні.

– Детектив Тоскано, - сказала я до батька Габірела.
– Дякую, що прийшли.

Джоні зробила гігантський крок назад.

– Джоні тут, - сказала я до Гебріела, - щойно закінчила читання. Вона була найкращою подругою Вікторії Хаппел. Вона хотіла аби я зателефонувала Вам, і вона могла розповісти те, що вона знає. Особливо про колишнього хлопця Вікторії.

Джоні втупилась на мене, явно у люті, через те, що я обдурила її. Я почувалася трошки винуватою. Але вона зрадила свою найкращу подругу. Принаймні, це вона могла зробити. Повідомити важливу інформацію поліції займе декілька хвилин. Потім Пері буде очищеним і все на цьому закінчиться. Джоні теж зрадіє, що я змусила її робити правильні речі.

Детектив Тоскано м'ягко взяв Джоні за руку.

– Ми швиденько поговоримо у дільниці, і тоді Ви підете у своїх справах.

– Ага, звичайно, - пробурмотіла вона.

Перш ніж вони пішли Гебріел обернувся до мене.

– Ти можеш зі мною пообідати в "Смакоті" через годину? Я поговорити про деякі речі.

– Немає проблем, - відповіла я, дивуючи, що то за "речі", і сподіваючись, що то не стосується Пері.

Мама зачинила двері після того, як вони пішли, і опустилася на диван, важко зітхнувши.

– Я ж правильно зробила, що покликала Гебріела і його батька сюди, так?
– запитала я.
– Я маю на увазі, Джоні не збиралася розкривати усе те, що вона знала. Вона збиралася зникнути, тому що дуже егоїстична для того, щоб приділити час.

– Вона збиралася зникнути, - сказала мама киваючи.
– Безумовно вона не хоче вплутуватися в розслідування. Вона не хоче розмовляти з поліцією. Безумовно вона не хоче розповідати їм про Джоела, але не через те що вона егоїстка.

– Тоді ж чому?

– Тому що вона боїться.

Глава 10

Першим, що я зробила, коли зайшла в "Смакоту", це просканувала місце на предмет знаходження злих офіціанток, але дякувати Богу Дешева Хвойдочка не працювала. Я знайшла Гебріела на його звичайному місці. Його очі спершу засяяли, коли він побачив мене, а потім він знову змусив себе нахмуритись. Я сіла навпроти нього.

– Про що ти хотів поговорити зі мною?

Цього разу він нахмурився щиро.

– Ніякого "привіт" або "як пройшов твій день"?

Я зрозуміла, що він хотів пропустити цю недовгу розмову, адже, вочевидь, не міг витримати мене. Я знизала плечима і взяла меню.

Після декількох хвилин мовчання Гебріел прочистив горло.

– Вчора в офісі мера я помітив, що ти знайома з його сином, Джастіном. Ви двоє близькі?

– Ні.

Я точно не збиралась розповідати цю історію Гебріелу.

– У вас є історія?

Що це було? Спершу він поводив себе так, ніби зацікавився мною. Потім дізнався, що я екстрасенс і ставився до мене, як до злочинця. Тепер же ревнував до Джастіна. Непослідовні почуття? Я опустила меню.

– Чому твій батько не захотів працювати зі мною над справою? Чому він змусив тебе? І чому ти так не любиш екстрасенсів?

Він стиснув губи.

– Це особисте.

– Так само, як і моя історія з Джастіном.

Я знову підняла меню.

Ми сиділи в тиші, поки офіціантка не взяла замовлення, закривши обличчя меню. Я дістала телефон з кишені шортів і написала Пері. Де він був? Не те щоб я була невдоволена роботою - те читання дало нам найбільшу зачіпку. Але на Пері не було схоже так підставити маму, не сказавши і слова. Особливо враховуючи те, що відбувалось з ним.