Чтение онлайн

– Ти себе дивно поводиш. Що таке?

Він повернувся до мене.

– Я був з Вікі ввечері в суботу.

Я здивовано відхилилась.

– Що? Хто така Вікі?

– В суботу я був з дівчиною. Їй було вісімнадцять. Не знаю, як її прізвище звучить, але звали її Вікі. Скорочення від Вікторії, я думаю.

Я ледь проковтнула слину.

– Туристка?

– Так. Вона повела мене в свою кімнату в мотелі.

– Нічого не кажи.
– Я закрила лице рукою. Якщо він не скаже, то це не стане правдою. Якщо він не промовить слова, то, може, цього і не відбувалось.

– В "Королівський двір".

Мій шлунок стисло.

– З ким вона була?
– спитала я, все ще надіючись, що це просто жарт або збіг.

Його обличчя потемніло, а в голосі не було ніяких емоцій.

– Ні з ким. Я зустрів її у "Смакоті". Вона була роздратованою. Через те, що її зрадила краща подружка, і те, через що вона приїхала сюди не вигоріло, життя ніколи не було милим до неї і тому подібне. Я намагався підбадьорити її, ми розговорились, а далі ти знаєш що.

– Пері, - я похитала головою.

Він підняв ноги і поклав підборіддя на коліна. Так він перестав виглядати як мій впевнений старший брат, а натомість нагадував схвильовану дитину.

– Які шанси, що не лише одна Вікі була в суботній вечір у "Королівському дворі"?
– спитав він тихо.

– Не багато, - сказала я, закусивши губу. Я ненавиділа наступне питання, але повинна була задати його.
– Ти знаєш, хто скоїв це?

Він похитав головою і втупився у пісок.

– Вона була живою і неушкодженою, коли я пішов. Вона хотіла, щоб я лишився на всю ніч, але я хотів повернутись додому, до того як мама зрозуміє, що я так спізнився. Я лишив її там.- Він зробив паузу і додав надломленим голосом - А тепер вона мертва.

Я знала, що Пері був бабієм, але зазвичай ми уникали розмов про його витівки. Мені не потрібно було знати про його надзвичайно активне любовне життя. А тепер я повинна була спитати. Я набралась сміливості, перед тим, як задати питання.

– Ви з нею переспали?

Він перервав зоровий контакт і ледь чутно сказав.

– Так.

Мої ніздрі роздувались швидше, відповідно до кожного підйому емоцій всередині. Я була зла на Пері за його безвідповідальну поведінку. Боялась, які наслідки будуть для нього. Страшилась, що мама дізнається і не витримає. Була лютою на Пері, поведінка якого призвела до цього. Я закричала:

– Ти навіть не знав її!

– Вона сама цього хотіла!
– він швидко встав, копнувши насип піску.
– Що я повинен був сказати? Ні? Клер, мені вісімнадцять. Коли випадає подібна нагода, я користуюсь нею.

– Просто замовкни, Пері. Я навіть не можу думати про це.

Я сховала обличчя в долонях. Він знову сів і ми полинули в тишу на декілька хвилин. Потроху моя злість розсіялась. Він був правий. Який би одинокий хлопець відмовився від такої пропозиції? Ситуація була поганою, але могло бути ще гірше. Він міг лишитись і тоді його також би застрелили. Я зосередилась на нагальнішій проблемі. Я повинна була захистити брата.

– Хтось бачив, що ти пішов з ресторану з нею?

Він знизав плечима.

– Не знаю. Там було багато люду. В суботній вечір, найзанятішого тижня року, там були всі.

– Хто всі, Пері?

Його очі поглянули на темне небо, ніби зірки могли знати відповідь.

– Я не пам'ятаю.

– Це погано, Пері.
– Я зробила паузу, думаючи про можливості.
– Не кажи поки нікому.

– Ти повинна сказати поліції, Клер. Ти тепер працюєш з ними.

– Я не повинна робити нічого в цьому роді.
– сказала я спокійно.

Всі емоції, що боролись, очистились. Я знала, що потрібно зробити.

– Я був з нею в ту ніч, коли її вбили, - сказав Пері.
– Це робить мене головним підозрюваним. Приховування подібної інформації зробить тебе співучасником або кимось таким. Я не хочу, щоб ти потрапила у неприємності за приховування такого від поліції або від Джастіна.

Я встала, обтряхнувши пісок.

– До біса поліцію і до біса Джастіна. Спершу родина. Тримай рот на замку.

Я йшла додому, а на відстані від мене йшов Пері, опустивши голову, як присоромлений пес. Я з кожним кроком, який я робила, мої думки рухались все швидше. Пері дійсно зробив дещо дурне, але я не збиралась підносити це копам, як жертву. Вони б згаяли свій час, зосередившись лише на ньому, а не на справжньому вбивці.

Пері був ні-до-чого. Звичайно ні, тихо повторювала я. Через плече я дивилась, як Пері йшов в темряві. Він не міг такого зробити.

Телефон задзвонив в якусь нечестиву годину наступного ранку і я відповіла заспаним голосом.

– Алло? Клер, це Гаррі Спелмен.

Я сіла прямо в ліжку. Я що пропустила зустріч? Півночі я не спала від хвилювання. Поглянула на годинник. Ні, було лише вісім ранку.

– Доброго ранку, пане Спелмен.

– Я хотів подякувати тобі, за те, що ти прийдеш до мене, щоб зустрітись з Джастіном і Гебріелем Тоскано. Я хотів також вибачитись за те, що не буду на зустрічі.

– Все нормально. Ви, мабуть, дуже зайняті.

– Не в тому справа, Клер. Я взагалі не буду залученим до цієї частини розслідування. Джастін буде за мене. А замість детектива Тоскано також буде його син. Ви троє повинні будете працювати над цим.

Пан Спелмен таки хороша людина. Коли ми зустрічались з Джастіном, його батьки ніколи не зважали на мою... особливість. Навпаки, вони повністю вірили. Цікаво, чи це не змінилось.

– Ви не вірите в мене?
– спитала я.

– Звичайно вірю. І завжди вірив.
– Він на мить зупинився, а потім зітхнув.
– Буду чесним з тобою, Клер. Це перше вбивство, яке сталось в Істпорті за багато років. Жителі міста в паніці. Вони хочуть знати, що працює поліція, а не підлітки, не наші місцеві екстрасенси. Ти знаєш, що я поважаю і захоплююсь твоєю родиною, але я якщо хочу бути переобраним, то повинен уникати... неоднозначним прецедентів.

Я також зітхнула. Все було логічно.

– Я розумію.

– Те ж стосується і детектива Тоскано. Він зайнятий офіційним розслідуванням і, по правді, не дуже ведеться на це. Насправді він дозволив своєму мину працювати з тобою, роблячи послугу мені.

– Добре.

– Я знову прошу вибачення. Але я вірю, що ти добре попрацюєш з Джастіном і Гебріелем. Я дійсно думаю, що ти допоможеш нам з цим, Клер. І я ціню це.

Я прибула в офіс мера вчасно. Як і було сказано, пана Спелмена ніде не було видно. Тут були лише Джастін з Гебріелем, які стояли перед столом мера. На столі стояла пластикова сумка, до якої відразу метнулись мої очі. А потім я подивилась на Джастіна і Гебріела. Вигляд їх двох, що стояли один біля одного, оживив мене сильніше, ніж вранішня дієтична кола. Вони були красивими хлопцями. Нажаль, один з них був кретином.

Я кивнули їм обом.

– Джастін. Гебріел. Доброго ранку.

Спантеличення з'явилось на обличчі Гебріела.

– Клер? Що ти тут робиш?

А тепер була черга Джастіна дивуватись.

– Ви знайомі?

– Стоп, стоп, - сказав Гебріел, поклавши руку на лоб.
– Клеріті Ферн. Клер? Клер це Клеріті Ферн?

Я стримала посмішку, хоча всередині вона розквітла.

– Так, ми одне і те ж. А що?

– То це ти скажена білка?
– спитав Гебріел.

Я відчула, ніби мене штовхнули в груди. Все повітря просто вийшло. Вони вже дістались до нього. Він ще навіть не зайшов в шкільний хол, а діти дістались до нього. Вони сказали, що я - фрік.