Чтение онлайн

¬з€вши на л>=ву руку од дороги, п>=шов узенькою стежечкою, >= €к не звертав своњ думки то на панотц€, де то в>=н обертаЇтьс€, то на тривогу по ¬крањн>=, а серце знай своЇ шепче. ¬же час немалий >=де в>=н пущею, коли ж виходить на лощину, гл€не Ч к>=нець лощини >=з-за дерева димок. —онце вже п>=дн€лось геть-то, так дим унизу пом>=ж деревом син>=й, а вгор>= наче золотий серпанок. fивитьс€ ѕетро, аж >= огорожа, >= хатка мр>=Ї оддалеки. ¬же в>=н хот>=в звернути наб>=к, щоб не тривожити дурно чужих собак; коли ж гл€не Ч >=де супротив нього од хати середнього в>=ку чолов>=к, у козацьк>=й жупанин>=, а його п>=д руку веде молода, чорн€ва д>=вка. ј чолов>=ков>= тому, мабуть, >= не треба чужоњ п>=дмоги; одн>=маЇ од нењ руку да й каже:

Ч “а ну, Ќастусю, к нечист>=й матер>=! ўо ти мене ведеш, мов п’€ницю з шинку? я сьогодн>= хочу пограти конем по полю, а ти мене водиш, наче дитину. еть, кажу, оступись!

як же здивовавсь ѕетро, п>=знавши ирила “ура (бо се в>=н самий >= був). <=, дивне д>=ло! “ак йому зрад>=в, наче р>=дному братов>=; а що недавно бились на смерть, про те йому й байдуже.

<= ирило “ур зрадовавсь; прив>=тавсь так, €к >=з давн>=м при€телем.

Ч ѕоздоровл€ю, Ч каже, Ч по л>=ках! Ќу, не думав €, щоб п>=сл€ такоњ руки ще ти дививсь на божий мир. “а й сам € Ч мовити правду Ч не хот>=в би б>=льш п>=д>=йматись на ноги. Ѕог знаЇ, чи трапитьс€ вдруге так гарно вкластись спати.

Ч Ќе знать що ви говорите, братику! Ч каже йому д>=вчина, дивл€чись люб’€зненько йому в в>=ч>= >= ще таки держачи його за руку.

Ч ћовчи, бабо! Ч сказав ирило “ур. Ч ¬аш брат у сьому не т€мить сили. ¬ам жизнь >=здаЇтьс€ казнаЇ-чим. ’ата, п>=ч, подушки Ч ото вам >= все щаст€. ј козаков>= поле не поле, море не море, щоб >=знайти долю. озацька дол€ в бога на кол>=нах. “уди >= рветьс€ наша душа, коли хочеш знати… “а чи з тобою ж про с>= реч>= вести розмову? я вже, братику, Ч обернувсь ирило “ур >=знов до ѕетра, Ч покидав зовс>=м сей св>=т, набитий бабами та вс€кими химерами, уже був >= ногу поставив на пор>=г, щоб >=ти в далеку дорогу, так що ж? ”чепились за мене добр>= люде >= таки вернули назад. fумають, куди €ке добре д>=ло зробили, що не дали вмерти! ѓм здаЇтьс€, що й нема вже в бога н>=чого кращого над оцю м>=зерну жизнь; а от, у кого товку Ї хоть за шел€г, то вс€кому скаже, що вона не стоњть н>=€ког>=с>=нького жалю!

Ч —кажи ж мен>=, Ч перебив його м>=зкованнЇ ѕетро, Ч €к отеЇ ти опинивсь на с>=м боц>=?

Ч ј так, Ч каже, Ч що вз€ли добр>= люде та й давай н€ньчити, сповивати, купати, наповати ус€кими з>=лл€ми, а дал>= й сюди з собою завезли. fуже тут мене треба! <= куди ж утрапили? якраз у хату до моЇњ матер>=! “ут уже баби €к попали мене в своњ лапи, то от, €к бач, н>=€ким побитом не одкараскаюсь. ѕритьмом кажуть, що € нездужаю; а € так нездужаю, що ведмед€ б за ухо вдержав. оли б не божий чолов>=к, то довелось би з нудьги пропасти м>=ж плаксивим бабством. “ой, спасиб>= йому, розважить таки >=нколи душу козацькою п>=снею та й на божий мир дивитьс€ по-людськи.

Ч ј побратим же тв>=й де? Ч спитав ѕетро.

Ч ѕобратимов>=, Ч каже, Ч моЇму тепер довол>= д>=ла. ’очемо задати перцю городов>=й старшин>=, так шатаЇтьс€ тепер по вс>=х усюдах, наче ткацький човник по основ>=. Ќап’€ли братчики вам добру основу; витчуть вам таку сорочку, що н>= руками, н>= ногами не повернете.

Ч —лухай, брате, Ч каже ѕетро, Ч коли казати, то кажи €сно, а не загадками.

Ч ажи йому €сно! Ч засм>=€вшись, мовив запорожець. Ч який тепер чорт скаже тоб>= що-небудь €сно, коли зв>=дусюди нахмарило? ¬и€снитьс€ вам х>=ба тод>=, €к заторохтить гр>=м та заблискаЇ блискавиц€. ј вже до сього не далеко. азав побратим, що вже над ќстром, у –омановського ут>=, наш>= >= кош заложили. —ьогодн>=, тривай, чи >= сам <=ван ћартинович не прибуде з отаманнЇм; а к завтрьому >=к ранку, щоб >= бо€ре царськ>=њ не над’њхали. „орний люд збираЇтьс€ п>=д Ќ>=жень, €к сарана. ажуть, у Ќ>=жен>= п>=д раду великий урожай на кармазини…

” ѕетра од таких речей аж мороз п>=шов поза шкурою. ѕерш усього подумав в>=н про свого панотц€. <= вже хот>=в був б>=гти до хутора, щоб його спов>=стити, да згадав, що панотець у дороз>=. fруга його думка була про Ћесю: бо€всь, щоб €к-небудь >= њй у козацьких чварах не досталось, а ще б>=льш бо€всь, щоб ирило “ур, п>=д сей каламутний час, удруге не вкрав њњ, так €к у иЇв>=. ўо ж тут чинити?.. Ђ«аведу про нењ р>=ч >=з запорожцем!ї fа й нат€кнув про Ћесю.

Ч е-ге-ге! Ч каже, зареготавши, запорожець. Ч Ќевже ти ще й дос>= не викинув з голови т>=њ дурниц>=? ћен>= здавалось, досить пустити чолов>=ков>= з п>=вв>=дра кров>=, щоб одумавсь, аж, мабуть, н>=! ћабуть, вас н€ньки вже змалечку загодовують такою кашею, щоб >= з сивим волосом не перестав чолов>=к липнути до баб!

Ч ј ти, вразький придиусе, Ч каже см>=ючись ѕетро, Ч невже б то занедбав д>=вчину, що бивсь за нењ, мов скажений?

Ч ѕху! Ч аж плюнув з серц€ запорожець. Ч —тав би € тепер думати про таку пакость! ќдин тому час, що чолов>=к >=скрутитьс€. “епер давай мен>= хоч копу таких д>=вчат, то, њй-богу Ч от велике слово Ђњй-богуї Ч ус>=х оддам за люльку тютюну!

ѕолегшало в козака на душ>=.

Ч Ќу, куди ж, Ч каже, Ч отеЇ ти >=деш?

Ч “а от бач, божий чолов>=к звел>=в мен>= проходжуватись по пущ>=, а баби моњ… се сестра мо€, коли хоч знати, а там у хат>= ще й мати Ї… так баби моњ не ймуть в>=ри, що € одужав. “а вже € њм сьогодн>= докажу, що пора њм од мене одчепитись: ос>=длаю кон€ та проњду по полю так, щоб аж ворогам було т€жко, €к мовл€в „еревань. ј що пак „еревань?

Ч “ут >=з нами у винтовки, Ч каже ѕетро.

Ч fак ми з тобою сус>=де, Ч сказав запорожець. Ч Ќу, братику, будемо ж тепер жити мирно, коли т>=лько проживе тепер мирно хоч одна душа на ¬крањн>=? ј поки що ход>=мо лиш у хату та посн>=даймо.

ѕетро на те >=зозволивсь. ј в хат>= вже поралась коло печ>= стара мати: пекла млинц>= на сн>=даннЇ.

Ч ќт >= мо€ ненька старенька, Ч сказав ирило “ур, да й каже матер>=: Ч оли хоч, нене, знати, що се за козак, так се той самий, що разом нас >=з ним нашпиговано п>=д иЇвом.

ј ѕетров>= шепче на ухо:

Ч я не скажу њм, що не €кий враг >= нашпиговав мене, €к не ти; а то дивитимутьс€ на тебе б>=сом. —>= баби н>=€к не збагнуть, що сьогодн>= можна з чолов>=ком рубатись на вс>= заставки, а завтра гул€ти вкуп>= по-братерськи. Ќе знать €к дивл€тьс€ на божий св>=т. —казано Ч баби.

—тара нен€ була радесенька, що в сина трапивсь знакомий г>=сть, >= зараз почала його трактовати. ћиттю подала на ст>=л гар€чих млинчик>=в, сала кусок положила на кружечку >= мисочку сметани; ще й пл€шку перчак>=вки достала з полиц>=.

Ч ќт €к мене вт>=шив на стар>=сть господь милосердний! Ч каже до гост€. Ч Ќе думала € вже бачити дов>=ку свого синка, свого €сного сокола!

<= обн€ла “урову голову, >= поц>=ловала його в чуприну.

Ч од>=, год>=, мамо! Ч каже запорожець. Ч “и б, здаЇтьс€, т>=лько й робила, що н€ньчилась >=зо мною. я вже й так боюсь, щоб через тебе товариство мене не одцуралось. —кажуть: Ђ<=ди соб>= геть: нам таких мам>=њв не треба!ї

Ч ј ти ще таки не перестав думати про ту прокл€ту —>=ч? Ч сказала мати.

Ч ѕан>=матко! Ч крикне запорожець. Ч Ќе давай вол>= €зику, коли хоч, щоб € прожив у тебе в хат>= ще хоч п>=вдн€! як можна узивати прокл€тим славне «апорожжЇ!

Ч ўоб воно тоб>= запалось! Ч каже кр>=зь сльози мати. Ч ”з€ло воно в мене, наче сира земл€, чолов>=ка Ч не знала € щаст€ замолоду; а тепер в>=зьме ще й сина Ч не дознаю € щаст€ й при старост>= л>=т!

Ч Ќу, що ти вд>=Їш >=з сими бабами! Ч каже, засм>=€вшись, ирило “ур. Ч ” њх щастЇм зоветьс€ чортзна-що! Ќу, давай лиш нам, нене, по чарц>=, то, може, повесел>=шаЇмо. “епер —>=ч буде недалечко: у –омановського ут>=. ѕравда, й туди вашому брату все одно Ч дзусь! “ак € сам >=нод>= до вас нав>=даюсь, та часом ще й гостинц€ привезу.