Чтение онлайн

Ч ѕий, брате, сам, а € не буду, Ч каже ѕетро, Ч щоб >=ще ваш>= д>=ди не звел>=ли одд€чити тоб>= киЇм.

Ч Ќу, бувайте ж здоров>=, братц>=! Ч каже ирило “ур. Ч ¬ип’ю € й сам.

Ч ўо сказати матер>= да сестр>=? Ч поспитав ѕетро.

«гадавши про мат>=р та про сестру, ирило “ур похилив голову, дал>= й каже з п>=сн>=:

ќй которий, козаченьки, буде з вас у м>=ст>=,

ѕоклон>=тьс€ стар>=й неньц>=, нещасн>=й нев>=ст>=:

Ќехай плаче, нехай плаче, а вже не виплаче,

Ѕо над сином, над ирилом, чорний ворон кр€че!

Ч —е таки й станетьс€ з тобою, превражий сину! Ч каже, п>=дходючи, один с>=човий д>=д; а за ним >=де ще троЇ. Ч Ќе вповай, Ч каже, Ч на те, що молод>= тебе обход€ть; ми й сам>= тебе вкладемо, ось дай лиш випити нам по кор€ку гор>=лки.

fа й уз€в кор€к; зачерпнув, випив, покректав да, вз€вшись за кий, >= каже:

Ч як вам здаЇтьс€, батьки? я думаю, дати йому раз по голов>=, та й нехай пропадаЇ ледащо!

Ч Ќ>=, брате, Ч каже другий д>=д, Ч н>=хто з нас не зазнаЇ, щоб коли-небудь бито виноватого по голов>=. олова Ч образ >= подоб>=Ї боже: гр>=х п>=д>=ймати на нењ ки€. олова н>=чим не винна; >=з серц€ >=сход€ть помишлЇн>=€ зла€, уб>=йства, прелюбод>=€н>=€, татьби, Ч а голова, брате, н>=чим не винна.

Ч fак що ж, брате, Ч каже трет>=й д>=д, Ч коли того прокл€того серц€ дубиною не достанеш? ј по плечах не добити нам сього вола й обухом. ј шкода пускати на св>=т такого гр>=ховода: >= так уже чор’знаЇ на що переводитьс€ славне «апорожжЇ.

Ч ѕослухайте, батьки, моЇњ ради, Ч каже четвертий д>=д, Ч оли ирило “ур видержить сей прочухан, то нехай живе: такий козарлюга на що-небудь здастьс€.

Ч «дастьс€? Ч каже, >=дучи мимо, батько ѕугач. Ч Ќа €кого б>=са здастьс€ такий гр>=ховодник православному христи€нству? Ѕийте його, вразького сина! Ўкода, що мен>= нельз€ б>=льш братись за кий, ато € молотив би його, поки б увесь цебер гор>=лки випив. Ѕийте, батьки, превражого сина!

“од>= д>=ди випивали один за одним по кор€ку гор>=лки, брали кињ >= давали ирилу “уров>= по плечах. —или в старих руках було в њх >=ще довол>=, що аж плеч>= хрумт>=ли. <=нший давно б зваливс€ >=з н>=г, а ирило “ур видержав ус>= чотири кињ, не покривившись; >=ще, €к од>=йшли д>=ди, >= шуткував >=з своњм гостем.

Ч fобре, Ч каже, Ч пар€ть у нас у с>=чов>=й лазн>=, н>=чого сказати! ѕ>=сл€ такоњ припарки не забол€ть уже нi плеч>=, н>= по€сниц€.

Ч ўо сказати твоњй пан>=матц>=? Ч питаЇтьс€ ще раз ѕетро.

Ч ј що ж њй сказати? Ч одв>=туЇ ирило “ур. Ч —кажи, що пропав козак н>= за цапову душу, от >= все. ј прикмету над моњм скарбом знаЇ побратим. ќдну часть оддасть в>=н стар>=й неньц>= та сестр>=; другу одвезе у ињв на братство; там мене спокусив гр>=х, нехай же там мол€тьс€ й за мою душу; а третю одвезе у „орну ору: нехай добр>= юнаки купл€ть соб>= олив’€ного бобу та чорного пшона, щоб було чим пом’€нути на лицарських грец€х “урову душу.

Ч р>=пись, побро, Ч каже Ѕогдан „орногор, Ч б>=льш н>=хто не зн>=ме на тебе руки. ќт незабаром удар€ть у казани до об>=ду; тод>= одпуст€ть тебе, да й будеш вольний козак.

ћусив ѕетро п>=дождати до об>=д, чи не пот>=шить матер>= да сестри ириловоњ доброю зв>=сткою. ’одючи по в>=щовому м>=сцю, постер>=г в>=н, що не один т>=лько чорногорець оборон€в ирила “ура: багато братчик>=в, зустр>=ваючись >=з другими, брались за шаблю, мов вимовл€ли: Ђќсь т>=лько поквапс€ на гор>=лку, то виц>=джу € њњ з тебе хутко!ї як же вдарили в казани до об>=ду, тод>= ц>=ла купа запорожц>=в кинулась до ирила “ура; одв’€зали од стовпа, обн>=мали >= поздоровл€ли по бан>=.

Ч Ќу вас >=к нечист>=й матер>=! Ч каже ирило “ур. Ч оли б сам>= посто€ли в стовпа, то одпала б охота обн>=матись!

Ч ј що, ди€вол>=в сину! Ч каже, п>=дходючи, батько ѕугач. Ч —мачн>= кињ кошов>=њ? ћоже, тепер плеч>= бол€ть так, €к у того чорта, що возив ченц€ в русалим? Ќа, вражий сину, приложи оце листЇ, так завтра мов рукою зн>=ме. Ѕито й нас де за що замолоду, так знаЇмо ми л>=ки од сього лиха.

–озд€гли братчики ирила “ура, а в ѕетра аж мороз п>=шов поза шкурою, €к побачив в>=н б>=лу його сорочку, що сестра-жал>=бниц€ шила й мережила, усю в кров>=; >=ще й поприк>=пала до ран. ирило “ур аж зуби зц>=пив, щоб не стогнати, €к почали оддирати њњ од т>=ла. Ѕатько ѕугач сам приложив йому до спини широке €кесь лист€, помазавши чимсь липким.

Ч Ќу, Ч каже, Ч тепер ходи здоров, та не скачи в гречку, а то пропадеш, €к собака! “од>= братчики з веселим гуком п>=дн€ли д>=жки з медом та з гор>=лкою, уз€ли стужку з калачами да й повели ирила “ура до об>=ду.

ќб>=дали добр>= молодц>= на трав>=, п>=д дубами, ус€кий кур>=нь особе, >=з своњм кур>=нним отаманом. f>=ди об>=дали в гетьманському курен>=; т>=лько батько ѕугач прийшов на трапезу до ирила “ура, >= то вже була велика честь усьому куренев>=. ирило “ур уступив йому своЇ отаманське м>=сто, а сам с>=в коло його. fва кобзар>=, сидючи навпроти њх, >=грали ус€ких лицарських п>=сень >= висп>=вували про Ќеча€, про ћорозенка, про ѕеребийноса, що здобули на всьому св>=т>= несказанноњ слави; висп>=вували >= про Ѕерестецький р>=к, €к козаки б>=довали да, б>=дуючи, серце соб>= гартовали, Ч >= про степи, >= про „орне море, >= про неволю, >= катергу турецьку, >= про здобич да славу козацьку; усе поважним словом перед товариством викладували, щоб козацька душа >= за трапезою росла угору.

ѕоблагословив ото батько ѕугач до трапези; ус>= вз€лись за св€тий хл>=б, ус€к вийн€в з кишен>= ложку (бо с>=човиков>= без ложки, що без люльки, ходити не годилось); €к ось ирило “ур, озирнувшись кругом, >= каже:

Ч х, братчики! ћен>= памороки забито ки€ми, а в вас, мабуть, >=зроду в голов>= клочч€. оли ж се в св>=т>= видано, щоб випроводити гост€ з коша натщесерце?

Ч ѕане отамане! Ч кажуть. Ч Ѕорони нас, боже, од такоњ скнарост>=! ѕро €кого се ти гост€ глаголеш?

оли ж тут саме >= йде Ѕогдан „орногорець >=з ѕетром.

Ч ќсь м>=й г>=сть! Ч каже ирило “ур. Ч —е, коли хочете знати, син паволоцького попа, той самий, що, €к стукнувсь >=зо мною за иЇвом, то аж поле всм>=хнулось.

–ад>= були ус>= братчики, побачивши Ўрамового сина. fавно вже вони чували про його лицарство. <=нш>=, уставши, об>=ймали його, €к брата, друг>= пот>=сн€лись, щоб було йому м>=сце.

Ч —>=дай б>=л€ мене, синку, Ч каже батько ѕугач. Ч “и добрий козак. <= батько тв>=й добрий козак, т>=лько здур>=в на стар>=сть. оли б ще й йому тут не склалось лиха, бо на рад>= без б>=ди не об>=йдетьс€.

Ч ўо буде, те й буде, Ч каже ѕетро, Ч а буде те, що бог дасть.

Ч ўо? ћоже, думаЇш, ваша в>=зьме? Ч крикнув гр>=зно супротив його батько ѕугач. Ч „ортового батька в>=зьме! Ќе дурно ми вчора з <=ваном ћартиновичем стр>=чали царських бо€р, а вже стр>=чали ми њх не з порожн>=ми руками. ѕеревернемо ми догори усю вашу старшину!

Ч «наЇш що, батьку! Ч каже йому ѕетро. Ч Ўкода, що молодому старого не до ладу вчити, а € сказав би тоб>= гарну гуторку: не хвались, та богу молись!

Ч ћолились, козаче, ми вже йому добре, Ч одв>=туЇ батько ѕугач, Ч уже господь ус>= душ>= привернув до нашоњ сторони. ѕ>=двернемо тепер ми п>=д корито ваших полковник>=в та гетьман>=в; заведемо на ¬крањн>= >=нший пор€док; не буде в нас н>= пана, н>= мужика, н>= багатого, н>= вбогого; усе буде в нас обще…