Чтение онлайн

XV

ќдчепившись ото „еревань од запорожц>=в, насилу оддихавсь, щоб промовити слово.

Ч Ѕгате ¬асилю! Ч каже. Ч fавай мен>= борж>=й кон€! Ќехай њй б>=с, с>=й рад>=! ќт не в добру годину знесло мене з тим божев>=льним Ўрамом!

ѕ>=шов ¬асиль Ќевольник за к>=ньми, так куди! «аверюха кругом така, що не второпаЇ, куди >= йти. “ак €к ск>=пка на вод>= крутитьс€, попавши на чорторий, так в>=н ворочавсь м>=ж тим €рмарком. ј тут >=ще добре й не знаЇ, де поставили коней винтовчин>= козаки; так наждавсь „еревань уволю. —кр>=зь народ товпитьс€; п>=д боки його штовхають; неборак т>=лько сопе!

Ч fе оце в нечистого м>=й ¬асиль занапастивсь?.. Ѕгатику, Ч каже до ѕетра, Ч не кидай же хоч ти мене!.. ќй, коли б мен>= добратись живому та здоровому до ’марища. Ќехай тод>= радуЇ соб>= хто хоче!

як же ото огласили запорожц>= Ѕрюховецького гетьманом, то зараз >= пор>=дшало трохи на рад>=. ѕерш, ото винтовка одв>=в своњх п>=дручник>=в; пот>=м >= друг>= сомк>=вц>= рушили до табору. “>=лько запорожц>= >=грали круг гетьманського столу, €к зл>=њ оси круг свого гн>=зда, да простий люд-селюки гули по всьому полю, що т>=њ трутн>=.

« п>=вгодини ще не знали сел€не, що м>=ж козацтвом робитьс€. як же вже рушив Ѕрюховецький з кн€зем до прис€ги у м>=сто, тод>= по всьому полю чернь загукала:

Ч ’вала богу! ’вала богу! Ќаша вз€ла! Ќема тепер н>= пана, н>= мужика, нема н>= вбогих, н>= багатих! ”с>= поживемо в достатках!

Ч ўо ж, братйща? Ч кажуть >=нш>=. Ч –ушаймо панським добром д>=литись! ѕовне м>=сто тепер панства.

Ч , ще буде час у м>=ст>= погул€ти! Ч одв>=тують друг>=. Ч ј он козацтво —омк>=в табор рабуЇ. fурна —омкова старшина понабирала з собою самих кармазин>=в повн>= вози.

Ч Ќу, хто куди любл€! ”сюди Ї об в>=що погр>=ти руки!

<= от Ч одна купа сюди, а друга туди, одна сюди, а друга туди: половина люду до м>=ста повалила, а половина чкурнула до —омкового табору. ѕо полю пооставались т>=лько гул€ки, що на радощах понаймали музики да й вод€тьс€ з ними купами, танцюючи.

„удно було ѕетров>= да й „ереванев>= дивитись на т>=њ музики та гопаки у такий смутний час, що плакати б ус>=м треба, а не веселитись. оли ж валить, мов т>=њ хвил>=, люд од табору; а назустр>=ч йому купа сел€н од м>=ста.

Ч уди ви? Ч питаютьс€.

Ч ј ви куди?

Ч ћи до —омкового табору.

Ч ј ми до м>=ста. “ам, кажуть, Ї пожива!

Ч , чорта з два!

Ч як?

Ч “ак, що не пускають! ћосковська сторожа не пускаЇ нашого брата в м>=сто.

Ч Ўкода ж >= до табору! озаки сам>= там пораютьс€, а нашому брату дають оглоблею по гамалику!

Ч ўо ж оце? fак це нас козаки, мабуть, убрали в шори?

Ч “рохи чи не так, €к ¬иговський ћоскву! як ось надб>=гають >=ще нов>=њ купи.

Ч Ѕ>=да! Ч кричать. Ч ѕропала справа! „и чули, що кажуть запорозьк>= братчики?

Ч ј що ж вони там кажуть?

Ч ќт що! ѕосунулись де€к>= з наших через городи, стали поратись коло панських двор>=в, дак братчики њх ки€ми. Ђ”бирайтесь, Ч кажуть, Ч >=к нечист>=й матер>=, мужва невмивана!ї Ч та й виперли за м>=сто. Ќаш>= почали були пручатись: Ђћи ж тепер ус>= р>=вн>=!ї Ч Ђќсь ми вас, Ч кажуть, Ч пор>=вн€Їмо батогами! ’овайтесь, враж>= д>=ти, заздалег>=дь по зап>=чках, поки не здобулись лихоњ години!ї

Ч ге! fак отака нам д€ка! Ч закричали тод>= прив>=дц>= (у кожноњ купи був св>=й ватажок). Ч —т>=йте ж, братц>=! оли ми помогли кому зл>=зти на гетьманський ст>=л, дак зумiЇмо i з стола зопхнути! уптесь у полки, кричiть Ђу раду!ї ¬извольмо —омка та ¬асюту з неволi: тiњ за нас уступл€тьс€!

«аворушивс€ люд, загомонiв; пiдн€всь по всьому полю галас. “iлько нiчого з того не вийшло. Iншi, помiрковавши, кажуть:

Ч Ќ>=, вже, мабуть, шкода перем>=шувати т>=сто, вийн€вши з печ>=! яке посадили, таке >= спечетьс€. Ѕуде з нас >= того, що потанцьовали дн>=в зо два з запорожц€ми.

ј друг>=:

Ч Ўкода, шкода! озацтво тепер сто€тиме ус>= в одно; полатають нам боки, та з тим >= додому вернемось. ¬т>=каймо лучче заздалег>=дь!

“им часом де€к>= ведуть таку розмову:

Ч я соб>= таки п>=ймав >=з воза в табор>= сало! Ѕуде ж>=нц>= та д>=т€м до пилип>=вки!

Ч ј € пшона м>=шок! оли б хто пом>=г доперти до хутора.

Ч е! ўо ваше сало та пшоно! Ч каже трет>=й волоцюга. Ч я он попав був жупан такий, що пари вол>=в стоњть, та гаспедський козак дав келепом по руц>= так, що не рад би й шестирику! “епер саме в косовицю доведетьс€ попоноситись >=з рукою! <= чарки гор>=лки не заробиш. ќт тоб>= й рада!

Ч –ушаймо, рушаймо додому, поки ще й н>=г не поперебивали, мов кабанам у город>=! Ч кажуть мужики. Ч Ќ>=де правди д>=ти, не на добре д>=ло ми пустились! Ћ>=пше зробили наш>= сус>=де, що не послухали запорожц>=в. “епер стидно в село й оч>= по€вити: дов>=ку будуть дражнити чорною радою!

<= почав чорний люд розходитись. «амовкли й музики, затихли й скоки, >= весел>= гопаки по полю. Ќезабаром стало кожному розумно, що н>=чого гаразд веселитись.

як ось почали роз’њжджатись >=з Ќ>=жен€ й шл€хта, державц>= що були понањжджали п>=д час т>=Їњ ради. <=нший прив>=з >= ж>=нку, й дочку. “ака-то була думка, що тепер з’њхалось з ус>=Їњ етьманщини лицарство, так чи не пошле бог пари. јж тут не вес>=ллЇ вийшло. як почали по дворах поратись вiйськова голота з запорожц€ми, то рад був iнший, що з душею з мiста вихопивсь. Iнший же вихопивсь, а другий там i голову положив, оборон€ючи свою худобу i сiм’ю; а дочок шл€хетських i старшинських козаки собi за жiнок силою iнших похапали.

ому ж пощастило улизнути за царину, т>=њ, €к од собак, мусили од запорозькоњ голоти одбиватись. ќтсе њде значний чолов>=к у кованому воз>= да й шаблю держить голу або рушницю при плеч>=. —луги њдуть к>=нно округ воза. ј за ним низовц>=, охл€п на м>=щанських кон€х, женутьс€, €к шул€ки. ’оть стр>=л€й, хоть рубай, л>=зуть наче скажен>=. Ѕоронить, боронить пана з с>=м’Їю чел€дь, да €к звал€ть одного-другого запорожц>= з кон€, так хто оставсь Ч урозт>=ч! ј вони, ока€нн>=њ, коней зупин€ють, у колесах спиц>= рубають, вози перевертають, пан>=в >=з кармазину >= з саЇти обдирають. ѕо полю не один в>=з з покал>=ченими к>=ньми вал€Їтьс€, не одна вдова плаче по мужов>=, не один б>=даха, конаючи в кров>=, тужить, що не пол>=г п>=д Ѕерестечком. ј там скр>=зь порозламуван>= скрин>=; одежа лежить розкидана, кривава, пороздирана; пух >=з перин, наче сн>=г, летить по в>=тру: усюди розбишаки шукали грошей, усе пороли, розкидали. „еревань, дивл€чись, аж >=здригаЇтьс€. fовелось би >= йому таке лихо, €кби не блакитна стр>=чка в ковн>=р>=.

—е ж одн>= так б>=довали, а друг>= давали таки добру одс>=ч харциз€кам. <=нш>= догадались викидати >=з воз>=в одежу: зн>=мали з себе жупани-лудани, блаватаси й Їдамашки да кидали п>=д ноги запорожц€м, аби њх неситу заздр>=сть зупинити. ј запорожець п>=дхопить, ткне п>=д себе да знов навздог>=н.

Ч й, люде добр>=! Ч кричать >=нш>= сел€нам, що, мов тороплен>= овечки, блукають по полю. Ч –€туйте нас, а то й вам те буде!

“о люде й оступл€ть, >= оступл€ть кругом в>=з, бо вже взнали, що за хижеЇ птаство т>=њ братчики. ј €к которий ув’€жетьс€ за возом, то й самого косою або засмаленим кол€кою огр>=ють, що тут >= зов’Їтьс€ ледащо. <=нш>= значн>=њ люде, старшина й шл€хта, поскидавши кармазини, повд€гались у семр€ги >= м>=ж простим людом додому п>=хом пробирались. “од>=-то мужики до пан>=в, кого знали, що добрий пан, почали знов горнутись >= до господи його з-п>=д Ќ>=жен€ проводжати; а пани почали раховати, €к би не зовс>=м попустити ”крањну низовц€м на поталу.