Чтение онлайн

fивитьс€ „еревань, аж >= “арас —урмач њде возом >=з Ќ>=жен€. «апорожц>= його, у личаков>=м кунтуш>=, не займають. Ќа воз>= з ним >=ще п>=вдес€тка м>=щан.

ѕобачивши —урмач „ереван€:

Ч е-ге! Ч крикне. Ч ќтак наш>= поживились!

Ч ј що там, бгате?

Ч “а що! ѕ>=д’њхали нас братчики так, що т>=лько ушима стрепенули!

Ч ўо ж вони вам, бгате?

Ч “а що! «араз у бурмистра олод>=€ кубки, коновки ср>=бн>=, ковш>=, що позносили з усього м>=ста м>=щане, >=з стола порозхватували. —тав бурмистер њх докор€ти, злод>=€ками, розбишаками взивати, дак >= самого трохи не вбили: ЂЌе взивай козака злод>=Їм! “епер, Ч кажуть, Ч минулось: се моЇ, а се твоЇ, Ч усе тепер обще! —воЇ добро, а не чуже роз>=брали братчики по кишен€х!ї ќтак>=њ! ўе ж це не все. “ут одн>= в бурмистра бенкетують, а там голота розповзлась по м>=сту та давай коло крамних комор поратись. ”се з комор порозвол>=кали. инулись м>=щане жал>=тись до гетьмана, дак той см>=Їтьс€: Ђ¬и ж х>=ба, Ч каже, Ч враж>= сини, не знаЇте, що ми тепер ус>= €к р>=дн>= брати? ”се в нас тепер укуп>=!..ї “ак-то п>=д>=йшли нас оманою с>=чов>= братчики! я оце з своњми бурмистрами з>=бравсь та швидш додому, щоб >= в иЇв>= в нас не похаз€йствовали низов>= доброд>=њ.

Ч Ѕгатц>=! Ч каже „еревань. Ч ” прокл€ту годину вињхали ми з дому! оли б у мене тут не дочка та не ж>=нка, то й € с>=в би з вами та й убравсь >=з сього пекла.

Ч –€туй же њх борж>=й, доброд>=ю, Ч каже —урмач, Ч бо вже € чув, що гетьман просватав твою дочку в д€дька винтовки за свого писар€!

Ч „орта з два просватаЇ! Ч гукнув тут, €к >=з бочки, чийсь товстий голос.

л€не „еревань, аж њде ирило “ур, за ним з дес€ток товариства верхи.

Ч „орта з два, Ч каже, Ч просватаЇ! ”же кому що, а „ереван>=вна мо€ буде. Ќехай же не дурно буде мене за нењ бито ки€ми!

Ч ирило! Ч гукнув на нього Ўраменко. Ч ирило “ур, чи чуЇш?

ј той йому, њдучи:

Ч Ќ>=, не чую. який € “ур? ’>=ба не бачиш, €к тепер усе на св>=т>= попереверталось! ого недавно ще звали при€телем, тепер величають ворогом; багатий став убогим, убогий багатим; жупани перевернулись на семр€ги, а семр€ги на кармазини. ”весь св>=т перелицьовано: €к же ти хочеш, щоб т>=лько “ур зоставс€ “уром? «ови мене або бугаЇм абощо, т>=лько не “уром.

Ч fа год>=, бога ради! Ч каже ѕетро. Ч „и тепер же до вигадок? —кажи на милость божу, невже ти знов вернувсь до своЇњ думки?

Ч —ебто про „ереван>=вну закидаЇш? Ч у одв>=т йому ирило “ур. Ч ј чому ж не вернутись? —омка твого вже б>=с >=злизав Ч не б>=йсь, не викрутитьс€ з запорозьких лап! fак кому ж б>=льш, €к не ирилу “уров>=, достанетьс€ „ереван>=вна? ћоже, думаЇш, тоб>= зоставлю? Ќайшов дурн€!

<= помчавсь >=з своЇю ватагою к винтовчиному хутору.

ќставсь ѕетро, €к остуджений. ј „еревань соб>= стоњть, мов сон йому снитьс€. “арас —урмач давно вже од’њхав. як ось Ч ¬асиль Ќевольник з к>=ньми. ”пав ѕетро на кон€ >= полинув за запорожц€ми; €к тут йому назустр>=ч старий Ўрам.

Ч уди се ти мчишс€, синку?

Ч “ату! «нов запорожц>= хочуть ухопити „ереван>=вну!

Ч ѕокинь тепер ус>=х „ереван>=вен, синку! Ч каже понуро Ўрам. Ч Ќехай хапають кого хот€. –ушай за мною; нам тут нема б>=льш д>=ла: заклювала ворона нашого сокола!

Ќ>=чого й казати ѕетров>=. ѕоњхав за панотцем, похиливши голову, а серце, ти б сказав, надвоЇ розр>=зано!

јж ось гукаЇ „еревань:

Ч Ѕгатику! ѕостривай, дай хоч подивитись на тебе. «упинивс€ Ўрам.

Ч fе се ти, бгате, був у сю заверюху?

Ч ўо про те питати, чого не вернеш? Ч каже Ўрам. Ч ѕрощай, нам н>=коли.

Ч “а постривай-бо! уди ж ви оце? Ќу, бгате, от € й на рад>= з тобою був, бодай н>=хто вже не д>=ждав так радувати! ўо ж >=з того вийшло? “>=лько боки потрутили та один розбишака трохи не вколошкав. ўо ж мен>= ще звелиш чинити?

Ч Ўкода вже тепер нашоњ прац>=, брате ћихайле! Ч каже Ўрам, Ч њдь собi з богом до ’марища. —кажуть, мабуть, швидко й усi амiнь.

Ч ј не будеш же мене бiльш узивати Ѕарабашем? Ч питав „еревань.

Ч Ќi, Ч каже Ўрам, Ч Ѕарабашiв тепер повна ”крањна.

Ч ѓй-богу, бгате, € кричав Ђ—омка!ї так, що трохи не луснув! ќх, у нещасливу годину, бгате, ми вињхали з ’марища! як то мо€ Ћес€ почуЇ про сю раду? ѕодожд>=ть же! уди ж оце ви, бгатц>=?

Ч уди ми њдемо, Ч одв>=туЇ Ўрам, Ч там тоб>= не бувати.

Ч “а, по правд>= сказавши, бгате, € й не хочу. fобре й п>=д Ќ>=женем огр>=лись. ќсь до €кого часу блукаю не об>=давши. ј б>=долаха —омко! ўо то в>=н тепер?

Ч Ќу, њдь же соб>= об>=дати, Ч каже Ўрам, Ч нам н>=коли. ѕрощай!

Ч ѕрощайте й ви, бгатц>=! “а зањзд>=ть, упоравшись, у ’марище: вдаримо, може, ще раз лихом об землю.

Ч Ќ>=, вже! Ч одв>=туЇ Ўрам. Ч “епер про нас х>=ба т>=льки почуЇш. ѕрощай нав>=ки!

fа й обн€лись обоЇ перш >=з „ереванем, а пот>=м >= з ¬асилем Ќевольником. ѕетро щиро стиснув „ереван€, прощаючись; а той, мов догадавсь, да й каже:

Ч ќй бгатику! „и не лучче б було, €кби ми не ган€лись за гетьманами?

« тим >= роз’њхались. Ўрам повернув на озелецький шл€х; „еревань >=з ¬асилем Ќевольником вернувсь до сво€кового хутора. ¬асиль Ќевольник утирав рукавом сльози.

XVI

ј Ѕрюховецький тим часом бенкетовав у Ќ>=жен>=. ” ту-бо нещасливу годину справд>= так лучилось, €к мовив алка: Ђfе кричать, а де сп>=вають; де кров >=ллють, а де гор>=лку п’ютьї. оло Ѕрюховецького сидить за столом кн€зь аг>=н >=з думними д€ками Ч люде поважн>=, що не з гайдамаками б њм бенкетовати; так отже золото того наробило, що безбожний харциз€ка став њм у поваз>=, а щира душа мусить погибати! «а золото не звонтпили ошукати свого цар€, що дав њм у всьому в>=ру; не звонтпили через того <=ванц€ наготовити кривавих буч своњм земл€кам >=з нашим безталанним людом. ’то ж бо того не знаЇ, ск>=лько оп>=сл€ розлито на ¬крањн>= кров>= через <=ванцеве лукавство да через неситу хтив>=сть московських воЇвод?

ул€Ї кн€зь аг>=н >=з Ѕрюховецьким, >=сповн€ють червоним вином кубки, бенкетують на людське безголов’€. —кр>=зь, >= в св>=тлиц€х у олод>=€, >= на подв>=р’њ, сидить поза столами городова козацька старшина з запорожц€ми: усе то т>=њ, що нишком по€кшались >=з низовц€мй да, ради свого панства, запродали —омка <=ванцев>=. Ќев>=рн>= душ>=! “епер уже >=ншому й трунок не л>=зе в пельку, >=ншому так т€жко, €к тому ёд>=; да вже нема воротт€ Ч треба брататьс€ з розбишаками! ј т>=њ ока€нн>=њ сид€ть за столами в чужих кармазинах, що де на €ких >= не сход€тьс€, п’ють гор>=лку, €к воду, хвал€тьс€ такими добрими вчинками, що аж мороз >=де поза спиною; крик, галас зчинили несказанний. fивуЇтьс€ кн€зь, погл€даючи на таку компан>=ю, >= питаЇтьс€ в гетьмана:

Ч „и в вас у —iчi знай так бушують на бенкетах? ј один бурлака перебив гетьмана да й каже:

¬ нас, кн€зю, у —iчi то i норов, хто Ђотче нашї знаЇ,

як уранцi вставши, вмиЇтьс€, то чарки шукаЇ.

„и чарки то, чи кiвш буде, не гл€дить перемiни, Ч

ладко п’ють, €к з лука б’ють, до ночноњ тiнi.

як же почали розхапувати по кишен€х м>=щанське добро, то кн€зь >= соб>= звонтпив, щой його ще г>=рш, н>=ж на рад>=, не потрутили; да, ск>=нчивши об>=д, зараз >= попрощавсь >=з новим гетьманом. Ѕрюховецький пров>=в його аж за ворота.