Чтение онлайн

Ч “а й коло крамних комор руки погр>=Їмо! азали запорожц>=, що все пор>=вну м>=ж миром под>=л€ть.

л€не ѕетро, аж тут м>=ж мужиками тиснетьс€ й “арас —урмач.

Ч <= ти, Ч каже, Ч отсе супротив —омка й панотц€?

ј той:

Ч —пасиб>= вельможному пану —омков>=! —пасиб>= й твоЇму панотцев>=! ¬и звикли обирати гетьмана т>=лько козацькими голосами, а тепер >= наш м>=щанський речник чогось на рад>= стоњть! Ч да й пот€г дал>=.

ќсь уњжджають наш>= у саме колесо в>=щове. ”з€ли козаки од њх кон>=. “ут уже були сам>= козаки, так зараз >= дали винтовц>= дорогу, а за винтовкою й ѕетро з „ереванем пробравсь. <=нш>=, зустр>=вшись, тисли винтовку за руку. ¬>=н т>=лько, всм>=хаючись, клан€всь.

л€не ѕетро, аж пом>=ж старшиною козацькою т>=лько де-не-де видно у ком>=р>= червону стр>=чку: усе повипускали голуб>=њ. ќшибло його страхом: тут щось недобре скомпоновано!

<= „еревань щось пом>=рковав. ќбернувсь до ¬асил€ Ќевольника:

Ч ќт, бгате ¬асилю, €ка тут чудна мода завелась на стьожки! ” нас червон>=, а тут Ч дивись Ч усе блакитн>=!

ј той похитав головою да т>=лько:

Ч ќх, боже правий, боже правий!

ѕробравсь винтовка у саму перву лаву, м>=ж полковники, сотники да осаули, судд>= полков>= да обозн>=њ з хорунжими. “ут >= писар>= сто€ли з каламар€ми й б>=лим папером. ѕосеред колеса, Ч а колесо одзначили таке, що з одного краю до другого ледв>= можна було що почути, €кби перекликнутис€, Ч так посеред колеса сто€в ст>=л п>=д турецьким килимом. Ќа стол>= лежала булава Ѕрюховецького з бунчуком >= корогвою. —ам Ѕрюховецький сто€в у голубому жупан>= перед своњх запорожц>=в. “ут уже в>=н був не той, що в –омановському ут>=: позирав гордо, по-гетьманськи, >= т>=лько всм>=хавсь, уз€вшись у боки.

јле ось кр>=зь царський намет ув>=йшов >= —омко з своЇю старшиною Ч ус>= в панцирах >= мисюрках, з шабл€ми й келепами, €к до бою. ” руках —омко держить золоту булаву Ѕогданову; над ним розпустили хорунж>= >= бунчуков>= в>=йськову корогов >= бунчук. fва тимпанники стали перед його з ср>=бними бубнами.

Ђордий, пишний >= розумом високий гетьман! Ч подумав ѕетро. Ч fа на кого ти опираЇшс€, коли б ти т>=лько в>=дав! fи€вол давно вже одлучив од тебе в>=рн>=њ душ>=!.. ѕо тонк>=й криз>= ступаЇш ти на свого ворога… аль мен>= тебе, золота голово, хоть ти й перепинив мен>= дорогу!ї

“ак думав Ўраменко, сто€чи позад винтовки. ј кругом радного колеса крик >= гом>=н такий, мов „орне море граЇ. ќднак почув —омко, €к закричали йому брюховц>=:

Ч ѕоложи й ти булаву! ѕоложи бунчук >= корогов, пере€славський крамарю!

—омко звел>=в ударити своњм тимпанникам у ср>=бн>= бубни. ”щухнув трохи галас. ¬>=н тод>= голосом чистим >= поважним, мов у золоту трубу, протрубив:

Ч Ќе положу! Ќехай скажуть мен>= моњ п>=дручники (>= погл€нув гордо на обидва боки). ј вас, голодранц>=в, € не знаю, зв>=дки ви втерлись м>=ж козацьке лицарство!

Ѕоже! як схопитьс€ івалт! <=нш>= вже совались >=з колеса наперед, щоб зчинити бой; бо с>=човики, хоть прийшли й без оружж€, €к сказав њм кн€зь, да припасли по кийку п>=д полою. ћоже б, без буч>= й не об>=йшлось, да сив>=њ д>=ди, батьки с>=чов>=њ, стоючи перед братчик>=в, зупинили.

Ч —т>=йте, Ч кажуть, Ч д>=ти, ст>=йте, ладу жд>=те!

ј з боку —омкового старий Ўрам, стоючи у перв>=й лав>=, погл€нув на обидва боки, на своЇњ сторони старшину, да й каже:

Ч Ѕачте, д>=ти, з ким нам довелось важитись за гетьманство! „и достойн>= ж с>= буњ вепри дн>=пров>=њ, щоб трактовать з ними по-людськи? Ўаблею ми з ними розправимось! Ўаблею та гарматами протверезимо сих п’€ниць н>=кчемних!

ѕетро хот>=в би пробратись до панотц€. «нав добре, що тут без лиха не минетьс€, так хот>=в заздалег>=дь пристати до невеличкоњ купки в>=рних, що сто€ли круг старого Ўрама з червоними стр>=чками. fа вже не можна було тепер жодним побитом протиснутись. ј круг його сто€ть усе т>=њ ока€нн>=њ зрадц>= у блакитних стьожках да в голубих жупанах >= вже не боючись голосно розмовл€ють.

Ч Ќу, брате, Ч каже один, Ч дождали ми свого празника; будемо панами на ¬крањн>=! Ќехай ус€ке козака знаЇ!

Ч Ќад ким же ми пануватимем, Ч питаЇ другий, Ч коли вс€ка душа буде р>=вна?

Ч ’то тоб>= сказав?

Ч ј €к же? ќн, бач, тепер м>=ж козацькою старшиною бовван>=ють, наче гриби в трав>=, товстопик>=њ бургом>=стри од м>=щан. ј он порозз€вл€ли роти на раду >= мужицьк>= виборн>=њ.

Ч е-ге-ге! Ќе знаЇш же ти <=вана ћартиновича. я не таке чув, гул€ючи вчора з його джурою. Ђќдин, Ч каже, Ч тому час, що батько в плахт>=. Ќехай повеличаютьс€, €к порос€ на орчику, а там довол>= з њх буде й гребл>= гатити. Ѕуде кому пановати на ¬крањн>= >= без мугир>=в. <=вану ћартиновичу аби козацтво пригорнути до свого бокуї.

як ось ударили голосно в бубни, засурмили в сурми. ¬иходить >=з царського намету бо€рин, кн€зь аг>=н, з думними д€ками. ” руках царська грамота. …ого п>=дручники несуть царську корогов козацькому в>=йську, кармазин, оксамит, собол>= од цар€ у подарунок старшин>= з гетьманом. ”с>= посли, по-московському звичаю, з бородами, у парчевих соболевих турських шубах; на ногах у кн€з€ гаптован>= золотом, виложен>= жемчугом сап’€нц>=. ѕоклонились обом гетьманам >= козацтву на вс>= чотири сторони. ”с>= втихли, що чутно було, €к бр€жчали в бо€р шаблюки на золотих ланцюгах коло по€са. ѕерехрестивсь кн€зь великим хрестом, од лисини аж за по€с, потр€с головою, щоб пор>=вн€лись сив>=њ патли, п>=дн€в грамоту високо Ч два д€ки йому руки п>=ддержували Ч >= почав вичитовати царське >=м’€.

як ось, позад брюховц>=в, с>=льська голота, не чуючи н>=чого, що читають, почала гукати:

Ч <=вана ћартиновича волимо! Ѕрюховецького, Ѕрюховецького волимо!

ј —омкове козацтво заднЇ соб>=, чуючи, що оглашають гетьманом Ѕрюховецького, почало гукати:

Ч —омка, —омка гетьманом!

<= по всьому полю зчинивсь галас несказанний. “од>= й передн>= бачать, що вс>= байдуже про царську грамоту, почали оглашати гетьман>=в Ч усе ближче, все ближче, аж поки д>=йшло до самоњ первоњ лави.

Ч Ѕрюховецького!

Ч —омка!

Ч Ќе д>=жде свиноњзд над нами гетьмановати!

Ч Ќе д>=жде крамар козацтвом орудовати!

Ч “ак от же тоб>=!

Ч ¬>=зьми ж >= ти од мене!

<= зачепились. ’то шаблею, хто киЇм, хто ножакою.

Ч —т>=йте, ст>=йте лавою! Ч крикне —омко на своњх. Ч fаймо шабл€ми њм одв>=т!

’то ж виймаЇ шаблю да горнетьс€ до гетьманського боку, а хто, н>=би з л€ку, тиснетьс€ назад, кричучи:

Ч Ќе наша сила, не наша сила! fо табору! ¬т>=каймо до табору!

ј запорожц>= схопили <=ванц€ за руки да вже й на ст>=л саджають, >= булаву й бунчук до рук дають. «>=пхнули й кн€з€ з думними д€ками, €к поперлись.

Ч етьман, гетьман <=ван ћартинович! Ч кричать на все горло.

Ч f>=ти! Ч крикне на своњх старий Ўрам. Ч “ак отсе ми потерпимо таку наругу! —пихайте <=ванц€ к нечист>=й матер>=!

<= кинулись купою до столу. —>=чуть, рубають низовц>=в, саджають на столець —омка. ј запорожц>=, €к зл>=њ оси, не бо€чись н>=чого, з одними ки€ми да ножаками, л>=зуть >= б’ють —омкову сторону. ¬ирвали в —омка бунчук >= переломили надвоЇ, одн€ли и булаву.