Чтение онлайн

— От ми й порозумілися, — хмикнула Мері. — Але сьогодні ви ще побудете з нами, і ми зустрінемося на яхті? Шкода, якщо не побачите ритуальних танців великого племені з сусіднього острова.

— Сьогодні ми ще ваші гості, місіс…

— Ви квапитесь на Ранчо не тільки тому, що рветеся до роботи, Павел. Ви боїтеся за свою Кет…

— Я завжди боюся за свою дружину. А хіба вас не хвилює доля Джіма Френка? Ви завжди спокійні за нього?

— Я маю на увазі інше, Павел, і ви це добре розумієте. — Мері показала рукою на галявину між трьома пальмами, де Катя з Тійокою грали в бадмінтон. — Гляньте, скільки грації у вашої дружини! А ви хочете змусити Кет мити посуд…

— Вас тільки це непокоїть? Мені здавалося, ви хочете використати Кет як принаду. Але я не хижої вдачі, місіс, а Кет завжди сама вирішувала свої справи. Тож зупинимося на останньому варіанті дружнього взаємоіснування на дистанції простягнутої руки.

— Я хотіла вам добра, Павел, і вважаю, до цієї розмови ще не пізно повернутися, — сухо відповіла Мері.

— Ми завтра їдемо, міс, — повторив Павло. — Гадаю, Баррет візьме нас з собою, щоб не гнати на острів ще один гелікоптер?

— Про це ми дізнаємося завтра. Але ще треба прожити один день…

— День неодмінно мине, — не вловивши тривоги в голосі Мері, сказав Павло. — День — не вічність, з якої вже нема вороття. День завжди минає дуже швидко. Особливо останній день перед розлукою.

Баррет запросив Кукудзі до більярдної на короткий, як він висловився, поєдинок.

— Це чи не єдиний вид дуелі, де кулі летять у лузу, а не в голову суперника, — скаламбурив Баррет і запропонував Кукудзі розбивати «піраміду».

Кукудзі швидко підійшов до протилежного борту, поставив кулю на зелене сукно й коротким ударом ніби здетонував «піраміду», — дві крайні кулі опинилися в лузах.

— Як називається ваш удар? — забуваючи про мету зустрічі з Кукудзі, поцікавився Марк. — Чесно кажучи, я не бачив чогось подібного.

— Просто початок ланцюгової реакції, сер, — галантно вклонився Кукудзі. — Треба добре знати закон пружності й елементарну геометрію. — Кукудзі повторив удар, і дві наступні кулі, наче їх притягнуло магнітом, вкотилися у кутову й бічну лузи. — На решту партії я затрачу ще три удари, сер. Якщо ви, звісно, не заперечуєте… — Кукудзі ввігнав ще одну кулю в той кут, де стояв Баррет.

— Слухайте, якщо це не випадок, а закономірність, то якого біса ви займаєтеся наукою? — запитав здивований Баррет. — Ви можете стати королем більярду й нажити свої мільйони, не виходячи за поріг казино. — Баррет, мов ошелешений, водив очима за Кукудзі й не міг збагнути, як той цілиться, бо знову дві кулі тихо вкотилися в лузу. — Слухайте, містер Тонако! Ставлю тисячу доларів, якщо наступним ударом вк заб’єте он ту кулю в бічну лузу.

— Я не беру грошей, сер, — відповів Кукудзі й обійшов довкола столу, придивляючись до кулі, яку заявив Баррет. — Б’ю у середню лузу до себе, — оголосив Кукудзі й легко вдарив по кулі гумовим п’ятачком важкого кия.

— Це божевілля, сер! — Баррет потряс у повітрі своїм києм із золотим обідком на чорному дереві. — Я запрошую вас на віллу Президента на сеанс гри з громобоями казино. Якщо ви із ста партій виграєте половину, Президент подарує вам золотого кия і оголосить вас чемпіоном світу серед професіоналів більярдної гри.

— Я приїду на зустріч не заради кия, а якщо мені заплатять сто тисяч доларів. І тільки тоді, коли я виграю всі сто партій і закінчу кожну менше ніж за вісім ударів.

— Ви неперевершені, містер Тонако! І я додам мільйон доларів, якщо ви сьогодні виграєте ще одну партію не тут, а в океані, де вашим суперником буде містер Острожний, — без передмови назвав ціну Баррет, як робив це завжди, виконуючи волю Президента.

— То буде інша гра, сер, — з холодним блиском в очах сказав Кукудзі. — Про ту гру була попередня домовленість з Мері Френк. — Тонако витримав паузу й нагадав: — Гра відбудеться лише тоді, коли я зараз передам своїй дружині іменний чек на зазначену суму. Бо вона може закінчитися не так мирно, як за більярдним столом…

— Страховий поліс у місіс Тійоки. І на значно більшу суму, сер.

— Я вірю вам, — без тіні хвилювання сказав Кукудзі й ніжно провів пальцем по лискучій поверхні кия.

— Візьміть його собі, - сказав Баррет. — То дуже замашний кий. Я певен, з ним вам пощастить.

— Ні-ні, - Кукудзі встромив кий у кругле гніздечко. — Я думаю, кий журитиметься за своїм місцем. Я вірю в прикмети, сер, і візьму його після того, як увечері повернемося на острів.

— Як знаєте, — стенув плечима Баррет. — Ваш кий — перший зліва. Там він і стоятиме. Я скажу, щоб сьогодні сюди нікого не пускали: тут витає дух вашої удачі, сер.

— Будемо вірити, — Кукудзі рушив до дверей, вважаючи, що офіційна розмова відбулася, і тепер Баррет знає, що Тонако не відмовиться від задуму Мері Френк. — Я хочу вірити в удачу, сер, — тихо мовив Кукудзі вже з порога більярдної.

«Боже, який талант гине в людині! — вийняв з гнізда кий, яким щойно грав Кукудзі, і поставив туди свій. — Такий талант та в мої руки: я виграв би не тільки гроші, а й крісло господаря Білого дому. — Баррет пропустив кий крізь стулену руркою долоню. — Мабуть, талант і душу дають різні боги. Боги, які ніколи не миряться, і тому людина все життя не знає спокою, як і не завжди вгадує свій талант».

«Гілея» знялася з якоря при легкому норд-весті і взяла курс до коралового рифу.

Кукудзґ ніби втратив здоровий глузд. Тепер навіть смерть не могла б зупинити його: він проник у каюту верхньої півпалуби, де були установки по збудженню й нейтралізації хвилі Малькольна. У цю мить Кукудзі забув про дозу повторного імпульсу, про застереження Мері Френк, що експеримент проводиться не в підземній лабораторії на Ранчо Доута, а поблизу коралових атолів безбережного океану, де вже ніхто не зупинить летючих спіралей гравіталу, що, як примара, з шаленим свистом, ревищем і громом у спалахах блискавки прокотяться через материки, залишаючи після себе стесані скелі базальтів. Кукудзі забув про все на світі…

Павло Острожний стояв з Катею біля борту, коли яхту з силою штовхнуло назад, а попереду, на поверхні океану, закручуючи зворотну спіраль, почала рости хвиля, набираючи розгону під гострим кутом до найближчого скелястого острова, що, наче шолом мертвого лицаря, лежав на мілководді атола.

Хвилі ще не бачили ні Павло, ні Мері, ні Баррет, ні Катя, хоча вони стояли найближче до борту, але всі, наче змовники, перезирнулися, і Павло збагнув: сталося непоправне. І сталося тому, що несподівано зник мовчазний і заклопотаний Кукудзі Тонако.