Чтение онлайн

– - Його треба добити. Не можна лишати оленя на муки і голодну смерть. — вирішив за інших Крістур.

– - Справді, нічим іншим ми йому допомогти не зможемо. — погодився з ним Плато.

Інші мовчали. Мілена плакала, а олень, ніби молячи про пощаду, дивився навкруги великими, темними очима.

– - Ідіть звідси. — попрохав жінок Мозус. — Ми якось самі.

– - Я теж не хочу на це дивитися. — сказав Карол і взявши Мілу за руку відвів у бук. Васса просто відвернулася. За їх спинами просвистів меч і олень вже лежав без голови. У Мозуса, важка рука.

– - Треба відрізати м’яса. Не залишати ж, усе звірям. Оленя звичайно шкода, але і їсти нам щось потрібно. — ніби соромлячись своїх слів, пробелькотів Крістур.

– - Ти провий, дійсно щось треба їсти.

Мозус, таким же сильним ударом, відчахнув у мертвої тварини задню ногу.

– - Я, цього м’яса не їстиму. — категорично заявила Мілена.

– - Я, теж. — підтримала її подруга.

– - Ну і не їжте, нам більше буде. — зйорнічав Шутим.

Мозус загорнув окіст у полотнину і заховав у сумку. Хоча всім хотілося їсти, та вирішили з цим зачекати і відійти з відси подалі. Невдовзі згарище закінчилось. Високо над головами тихо шелестіло листя і співали пташки. Сонячне проміння пускало по землі зайчики. Природа, наче вибачалась за свій, такий не гостинний, прийом. Між деревами майнули якісь тіні, два олені, з розкішними рогами, тікали від людей.

– - Дивіться, цим пощастило вижити. Тепер їх лише двоє. — промовив Крістур, проводжаючи тварин поглядом.

В скорості, ліс скінчився, мандрівники вийшли на простір. Навколо росли незаймані, високі трави та подекуди низькі, але розлогі дерева. Пройшовши з милю, друзі опинилися біля розщілини по дну якої, бігла стрімка річка. На інший бік перейти було неможливо, вирішили відпочити і підсмажити оленину. Невдовзі вже палало багаття, а на вертелі готувалося м'ясо, його запах дразнив голодних мандрівників, що сиділи навколо нього і ковтали слину очікуючи на обід. Жінки не були винятком, хоча раніше і відмовлялися його їсти. По мірі прожарювання, оленину відрізали тонкими пластами і з апетитом ковтали. З’їли все, до останнього шматочка, а Шутім і кістку обгриз.

– - Ну що ж, думаю сили ми підкріпили. Пішли далі. — скомандував ватажок. — До заходу сонця, нам потрібно відшукати якесь поселення.

– - Тільки не таке, з якого ми насилу втекли. — сказав Теймур. — Бік у мене ще не зажив. Нового поранення я не хочу.

– - Будемо обережними. — погодився з ним Мозус.

– - А куди ітимемо, вгору по течії, чи в низ?— спитав Карол.

– - Краще в низ, може далі, берег буде пологішим. — посовітував друзям Капер.

На тому і порішили. Ішли довго, та річка залишалася закутою у кручі. Сонце звернуло на захід, близився вечір, а поселення мандрівники ніде близько не бачили.

– - Здається по переду міст. — повідомив Плато. — А мости самі по собі не виникають. Мабуть тут поруч якесь селище.

– - Ти правий друже. По мосту ми перейдемо на інший бік і спробуємо його відшукати. — сказав Мозус.

– - А чому, саме на іншому боці? Можливо, воно десь тут. — непогодився Шутім.

Він побачив хитку і на вигляд не надійну, споруду мосту і йому дуже не хотілось по ньому переходити. В душі в коротуна була слаба надія, що цього робити не доведеться.

– - Під таким страшним лісом, ніхто селище не будуватиме. — розбив Шутімові надії, Крістур.

– - Не бійся, малече. — підбадьорив Шутіма, Теймур. — Міст звісно старий, мотузки не дуже надійні, та й дошки попрогнивали, мабуть ним давно ніхто не користувався, але спробувати можна. Я піду першим. Підв’яжусь мотузкою, а ви з цього боку триматимете. Якщо упаду, витягнете, а якщо дійду до кінця, то ця мотузка стане допоміжною, будете за неї триматися.

– - Ну , що ж, якщо ти вже такий сміливий то уперед. — підштовхнув хлопця, Плато. — А я , вже за тобою.

– -- Може, краще, пошукати іншу переправу?
– -- несподівано, пролунав схвильований голос, Васси.

– -- Ти, боїшся? Від тебе, я цього, не очікував.
– -- посміхнувся до коханої, Крістур.

Він пустуючи, обійняв її за стан, і підняв в гору.

– -- Хочеш, я перенесу тебе?

– -- Не треба. Подбай, краще, за Шутіма.

– -- Він і сам здатний про себе подбати.

– -- Роби, що кажу.
– -- обличчя жінки, було суворе і рішуче.

Крістур опустив її на землю, і кивнув в знак згоди головою.

– -- Ти щось знаєш?
– -- спитав у Васси, Шутім. Почувши її слова.

Жінка посміхнулась до нього:

– -- Все буде добре.

Теймур не звик кидати слів на вітер. Він підв’язався мотузкою, кінець якої, дав Крістурові до рук.

– - Я гадаю, ти на мене зла не тримаєш .— пожартував хлопець.

– - Ні, не тримаю. Іди сміливо, не відпущу.

– - Якщо мотузка виявиться короткою, прив'яжете до неї іншу, тільки міцно. Дивись, Крістуре, від тебе залежить моє життя!

– - Будь обережним, не зірвись. — розхвилювалася Мілена.

І ніби збираючись підхопити хлопця, простягла до нього руки. Білозуба посмішка, обпекла їй очі.

– - Не бійся, красуне, все буде добре.

Мілі зробилося ніяково за свою нестриманість. Вона винувато поглянула на Карола, але той і сам переживав за товариша і не надав значення її поведінці. Теймур крок за кроком, обережно, проходив все далі по мосту. Кілька дошок під його ногами провалилися, що визвало схвильовані вигуки на березі. Та врешті він перейшов і натягши мотузку разом з Крістуром , зробив переправу більш надійною. Другим пішов, як і обіцяв, Плато. У нього тремтіли ноги, та болотник не показував свого страху, лише на лобі виступили великі краплі поту.

– - Хух! Я думав, що цей міст ніколи не скінчиться. — сказав він, опинившись поруч з Теймуром.

– - Наступний!— гукнув вугляр, а потім повернувся до товариша. — Я тебе добре розумію. Мені теж було не легко, але ж ми впорались.

Плато розцвів у посмішці. Йому було приємно почувати себе героєм. Один за одним мандрівники переходили на інший бік, навіть жінки спромоглися це зробити. Лише Шутім в нерішучості тупцював ся на місці, та коли він поряд з Крістуром залишився сам, хочеш, чи ні , а переходити треба було. Коротун обережно торкнувся ногою прогнилої дошки, потім повернувся до друга і несміливо запитав:

– - Як ти гадаєш, вин мене витримає?

– - Витримає, Шутіме! Мозуса ж витримав. А він, мабуть, важчий за тебе. — заспокоїв коротуна, болотник.

– - Я теж не легкий. — не вгавав малий.

– - Наче я тебе не носив. — посміхнувся до нього Крістур. — Іди вже, не затримуй, мені також ще переходити. Іди, не бійся!

– - А , я і не боюся. — набундючився Шутім. —Я питаю так, для підтримки духу. Зрозумів?

– - Зрозумів, друзяко, зрозумів. Іди вже. А ні, то піду я. — підштовхнув Крістур, Шутіма.