Чтение онлайн

— Брехня! — гукнув Степан. — Ой, брехня! Не вірте, селяни! Не підуть робітники на таке! Вони й своїх штрейкбрехерів б'ють! Брехня!

— Це я брешу? — аж зайшовся Полубатченко.

Але Степан не глянув на нього. Він знову скочив на приступку фаетона. Він зірвав свій потріпаний солдатський кашкет і замахав:

— Дядьки! Хто з хлібом, той в силі! У нас хліб однак реквізицією заберуть! А пан свого німцям за грошики спродає! Нам голод і безправство, панові — гроші й достатки, а німець підхарчується — нас лупцюватиме чимдуж! Я кажу — не ставати, не давати німцям хліба!

— Мовчать! — зарепетував Полубатченко. — Мовчать!

— Хай хліб пропаде.

Сход загуркотів, закричали баби. Хто ззаду не дочував, тисся тепер між передні, до фаетона. Микифор Маложон з-під липки вигукував прокльони, довгі й страшні. Петро Потапчук виринув з натовпу і гукав, склавши долоні рупором коло рота:

— Хліб, що вивозять до Німеччини, іде на користь ворогам народу! Із себе дерем шкуру собі ж на ярмо! Залізничники вже понад місяць страйкують! Берімо приклад з робітників!

— Мовчать! — репетував Полубатченко.

Степан Юринчук замахав обома руками:

— Розходьтеся, люди! По своїх ділах! Не слухаймо пана та його підбріхувачів! Не слухаймо того, від чиєї руки рубці на спині ще не загоїлися!

— Взять! — оскаженів Полубатченко. — Взять! — Він виплигнув на сидіння ногами. — Солдати! Зольдатен! Взять! Немен зі! Арештуйте! Негайно!

Кірасири здригнулись, немов прокидаючись від сну. Одні переступили з ноги на ногу, інші зробили нерішучий крок.

— Зольдатен! Зольдатен! — репетував Полубатченко, і астма вже не давила його. — Большевікен взять! Большевікен! — він тицяв пальцем Степанові в спину. — Цього! Його! Взять!

Кірасири посунулися, підійшли. Натовп на хвилинку стих. Потім знову загув. Степанова дівчина, висока Софія, заголосила і вхопила одного кірасира за тужурку. Маложон біг від липи.

— Яке таке право? — гукав він. — Трясця на ваших дітей!

— Взять! Взять!

Степан іще раз виринув над головами людей і закричав через силу, через останню змогу:

— Не займати панські лани!!! Люди! Гей!

Та кірасири вже оточили його, неквапом крутячи руки за спину. Сорочка на Степанових грудях тріснула і роздерлася до очкура.

В цю хвилину страшний вереск заглушив усе. Такий вереск, що сахнулися всі люди, не тільки кірасири. Змовк навіть Микифор Маложон. Дід Панкратій сів долі і затулив вуха руками. В Полубатченка звалився картуз з мокрої голови. П'ятдесят дівчат, лементуючи на повні легені, бігли до фаетона з граблями навзмах.

Галька Кривунова добігла перша і була б розколола Полубатченкові голову, коли б Потапчук вчасно не перехопив її за стан.

— Не вбивай! — гукнув він. — Всіх спалять німці! Всіх!

Але інші дівчата вже оточили кірасирів. Вони видирали в них гвинтівки, вони м'яли їм боки, накладали по шиї. Ховаючи голови межи плечі, кірасири тікали геть — в пшеницю, до шляху, під липи, до бур'янів. Дівочий вереск краяв повітря. З зажину поруч обидві фури гнали геть чвалом. Сполошені коні гризли вудила; Возії марно намагалися стримати їх. Півсотні грабель колихались над юрбою.

Степан Юринчук був відбитий і стояв тепер в гурті дівчат, оточений ними з усіх боків. Він витирав рукавом зблідле чоло і всміхався.

Потапчук жестикулював у гурті схвильованих дядьків. Він говорив про страйк на залізниці, про те, що робітники відмовляються робити на німців, що ешелони з хлібом і худобою стоять уже місяць без руху, що треба походом іти на станцію відбирати заграбований хліб, що люди скрізь повстають — і під Ялтушковим [385] , і під Ушицею [386] , і під Літином [387] , а не сьогодні-завтра триста сіл з усього Поділля підуть проти австрійців і німців. І треба бути напоготові. Дядьки хвилювалися і гули. Баби причитували й тужили. Дівчата вже стихли, і Степан жартував то до одної, то до другої. Раптом стихли і всі.

Микифор Маложон стояв на межі і щось гукав. Він вказував рукою туди, де шлях виринав з вибалка понад ставом.

Всі глянули в той бік, і всі примовкли.

На шляху від ставу, від млина, куріло сивою хмарою. І попереду куряви чвалом бігло кілька вершників у сірих тужурках, з гострими кепі на головах. То були кінні австрійці.

— Звідки їх чорт наніс?

Натовп ущух, натовп змовк, дехто вже подався назад до толоки — через толоку на село. Кірасири визирали з пшениці. Боязко вони вибиралися геть. Обсмикували тужурки, підтягали амуніцію. В одних лиця були аж люті, інші ніяково всміхалися. Дід Паикратій Юшек звівся з землі і хрестився, забувши скинути шапку:

— Мати божа… мати божа… гріх який…

Верхівці були вже близько. Їх було семеро — один попереду, інші по два в ряд. Карабіни підплигували їм за плечима. В останнього біля сідла був ручний кулемет.

Пан Полубатченко так і стояв ногами на сидінні. Він зняв руки догори, назустріч верхівцям, він замахав кашкетом, він кликав їх мерщій сюди. Петрович вже біг до шляху межею навпростець — перейняти верхівців. Дівчата сипонули врозтіч через толоку. Степан і Потапчук задкували теж. Вони озиралися — до окопу було далеко.

Верхівці звернули з шляху, і коні м'яко зачвалали толокою. Верхівці підскакали до натовпу щільно і з чвалу спинили коней враз.

— Что такой? — гукнув передній, ламаючи російську мову. Він був угр. — Что случили?

Кірасири вийшли наперед. Верхівці також були кірасири — з одного корпусу: «25» значилось у них також на кепі збоку. Передній був з зіркою капрала. Він заговорив по-угорськи до своїх — швидко і гаркаво. Полубатченкові вартові відповідали знехотя, похмурі й роздосадувані. Капрал зареготав і раптом замахав рукою до дівчат, що спинилися віддаля, ближче до сільського окопу.

— Девушка, девушка! — загукав він. — Чок, чок! [388]

Інші верхівці позаду нього теж засміялись. Ніяково засміялися й Полубатченкові вартові.

Полубатченко зліз з фаетона і хутко пішов до капрала.

Але капрал спинив його помахом руки. Потім він звівся на стремені і загукав у натовп дядьків, ламаючи мову, калічачи її своєю важкою угорською вимовою.

— Ах, плохо! — загукав він. — Ах, плохо! Пашему пускал немца приводит нас до себя? Пашему царь-гетман пазволил исделат на себя? Пашему не держал своя власть? Пашему бальшевик ухадил? Не нада хлеб-помещик убирал! Не нада нам давал! Оружжа надо забират! Пушка, гвер, машингевер нада! Рабочий на станция памагат нада. Страйк нада! Ура революция! Ура бальшевик!