Чтение онлайн

Золотар закинув гвинтівку за плечі і, притишивши ходу, пішов спокійно вздовж ешелону. До станції було кілометрів зо два.

Спекулянти гукали йому лайку навздогін, але Золотар ні разу не озирнувся.

Він ішов помаленьку — довгастий і цибатий, — сердито бурмочучи щось собі під ніс.

Три німецькі ешелони вишикувалися один коло одного вздовж перону військової рампи. Паровозів під ешелонами не було.

На танку комендантського управління рампи стояли петлюрівський комендант, його ад'ютант і черговий залізничний агент. Перед ґанком — гурт німецьких офіцерів.

— П'ятнадцять хвилин! — гукнув сивоусий німецький полковник, і ліва рука його відкарбовувала всі наголоси короткими ударами долоні об ефес палаша. — П'ятнадцять хвилин, і жодної секунди більше! — Жили на його низькому лобі налилися синьою кров'ю. — За п'ятнадцять хвилин я викочую гармати і громлю в тріски все! — Він коротко кинув рукою навкруги і знову почав карбувати на ефесі. — Станцію, місто, всі брудні халупи ваших свинячих машиністів. Я скінчив.

Він справді скінчив і, клацнувши шпорами, повернувся на місці. Широкими кроками він рушив до офіцерського вагона.

Весь його штаб юрбою посунув за ним. Шпори дзенькали, палаші хльостали по довгих теплих шинелях.

Петлюрівський комендант та його ад'ютант стояли виструнчившись, блідий черговий агент розгублено тупцював, тоскно позираючи праворуч і ліворуч — як би йому втекти?

Робітники депо відмовилися подати паровози під ешелони німців, які верталися до Німеччини із зброєю в руках. В Німеччині буяло спартаківське повстання [502] . Кожна гвинтівка в руках німецького солдата — це був постріл у спину німецькій революції. Та й німецька зброя потрібна була українським робітникам і самим — отут.

Петлюрівський комендант кинувся до управління, до телефону. Ад'ютант стояв поруч із ним, так досі й забувши свою руку біля кашкета. Залізничний агент скористався з того і мерщій утік.

За десять хвилин — в розстебнутому пальті, з шапкою набакир — прибіг захеканий голова петлюрівської «залізничної ради» Головатько.

— Ви хто? — запитав його полковник, спустивши у вагоні вікно, і, немов неуважно, поглянув на годинник на своїй руці.

— Я Головатько… — скинув Головатько шапку, — цебто я голова… залізничної ради… Головатько…

— Так от, Головатько залізничної ради, — сказав полковник, — за три хвилини ви будете розстріляні! Пане лейтенанте, візьміть Головатька ради під караул!

Четверо солдатів вмить виросли спереду і ззаду. Головатько захитався, і синє лице його зросив піт. Загикуючися, б'ючи себе в груди, він почав благати полковника. Він доводив, що він не винен, що залізнична рада взагалі не винна, що всі «свідомі українці-залізничники», які стоять на сторожі інтересів української самостійної державності, глибоко шанують велику дружню Німеччину, її непереможну армію і, зокрема, її високошановний нейтралітет в справі боротьби «щирих українців за їх національне визволення»…

— Коротше! — гукнув полковник. — Вам зосталася одна хвилина.

— Залізнична рада віддала наказ подати вашій вельможності три найкращі паровози серії «С», але ж, прошу вашої ласки, пане полковнику, депо відмовляється виконати наказ ради! Там засіли прокляті більшовики, їх треба всіх перестріляти, ваша вельможність! Я благаю вас, ваша вельможність…

— Проженіть геть цього ідіота! — скривився полковник, — Я говоритиму тільки з представником депо! Даю вам ще п'ятнадцять хвилин. — І він гучно грюкнув широким вікном.

Комендант з ад'ютантом, притримуючи шаблі, кинулися до управління бігцем. Головатько розгублено озирнувся навкруги, тримаючи шапку в руках і не знаючи, що ж йому далі робити.

— Цурюк! — підштовхнув його вартовий прикладом. — Луф!

Тоді Головатько напнув шапку і тихо поплентався за комендантом услід.

Представник від депо прийшов не через п'ятнадцять, а через двадцять п'ять хвилин.

Він ішов неквапом, засунувши руки глибоко до кишень кожушка. На станції пакгаузу висіло якесь оголошення, і він спинився його перечитати. То була ще торішня об'ява про заборону ходити через залізничну колію стороннім особам. Під дверима блокпоста скиглило паршиве змерзле цуценя. Представник від депо спинився і жалісно поцмокав до нього. Лампівнику, що прочищав скло в ліхтарі, представник від депо запропонував закурити…

Полковник стояв біля вагона, нетерпляче похлопуючи знятою рукавичкою по лівій долоні.

Ви хто? — зустрів він представника від депо.

— Я машиніст Шумейко! — відповів представник і ввічливо підняв свій чорний каштет з срібним паровозиком попереду.

— Представник від депо?

— Еге, — сказав Шумейко, — хлопці переказували, що ви просили зайти до вас, немов справу якусь до робітників маєте?

Сині жили знову набрякли на лобі в полковника, але він стримав себе.

— Три паровози, — неголосно Відкарбував полковник, — мені потрібні негайно. Я даю вам п'ятнадцять хвилин.

— Паровози холодні, — знизав плечима Шумейко. — Пану полковнику треба було повідомити з попередньої вузлової станції, тоді б ми наготовили завчасу. Адже пан полковник розуміє, що для того, щоб розігріти паровоз, треба годину, а то й дві. За півтори години ми можемо подати вам три паровози…

Полковник впер очі Шумейкові в перенісся. Шумейко ввічливо зустрів гострий погляд двох сірих, лютих очей. Полковник похлопав рукавичкою по долоні, потім застромив її за борт.

— Добре, — нарешті сказав він, — я згодний дати вам півтори години.

— Добре, — проказав і Шумейко, — півтори години — великий час. Ми сподіваємося, що цього буде досить, щоб скласти всі ваші гвинтівки, кулемети, патрони, гранати он там, під деревами. Гармати можна залишити на платформах — ми відчепимо платформи маневровиком. Холодну зброю теж треба скласти. Ми можемо залишити тільки один палаш особисто вам, як командирові регіменту, поскільки це..

— Взять! — зарепетував полковник. — Під караул! — Він зробився синій, і жили на лобі напнулися, мов мотузки.

Гримлячи гвинтівками, солдати оточили Шумейка. Шумейко ледь-ледь зблід.

— До тої пори, — спокійно промовив він, — поки я буду у вас під караулом, жодна душа не прийде до вас говорити про паровози. Якщо ви накажете розстріляти мене, залізнична колія до Волочиська буде зірвана в шести місцях. Подумайте, гер полковник. Я даю вам п'ятнадцять хвилин.

Може, з хвилину полковник не міг вимовити й слова. Бліді ад'ютанти стовбичили перед ним, затамувавши дух. Шумейко поправив кашкет і знову засунув руки глибоко до кишень кожушка. Петлюрівський комендант та його ад'ютант стояли, виструнчившися і тремтячи, з долонями біля кашкетів.