Чтение онлайн

— Роби, що тобі велять, чорна тичко! — вилаяв його Метьюз.

Арчі з незворушною міною пішов до салону. Метьюз скочив з коня, прив’язав його до якогось кілка й скрутив цигарку.

Арчі вернувся й знову мовив:

— Прошу, ходіть за мною.

Метьюз викинув недокурка, поправив на собі ладівницю і рушив за негром. Той привів його до Боерової кімнати, де господар з Ронні вже чекали на прибульця, і лишився стояти коло дверей. Гість підійшов до столу.

— Хто з вас Боєр, а хто Ронні?

— Хвилинку, — мовив Боєр і глянув на Арчі.

— Ще щось накажете? — спитав той.

Усі троє дивилися на нього.

— Хочете їсти? — спитав Боєр гостя.

Той кивнув головою і мовив, показуючи на негра:

— Хай би нагодував і мого коня, га? Я ж поїду назад.

Боєр дав служникові вказівки й відіслав його. Вони лишилися втрьох.

— Я — Метьюз, — мовив бандит. — Нас дев’ятеро чоловік. Ми отаборилися, не доїжджаючи долини. Біл вирішив краще спершу послати когось на розвідини.

— Могли б їхати зразу всі, — відповів Ронні. — Тут доведеться працювати більш-менш відверто — тобто зберігати видимість закону. Ну, та ви й самі розумієте. Що поробляє Біл Лік?

Метьюз стенув вугластими плечима, сів на стілець, що його підсунув Боєр, і кинув капелюха на канапу.

— Він такий, як завжди, тільки що з кожним днем стає несамовитіший.

— Тут він матиме не одну нагоду розважити душу, Метьюзе, і думки його звернуть в інший бік. У цій долині є двоє таких, що навіть йому не поступляться. Принаймні один.

Метьюз запитально глянув на нього.

— Гай Джілберт і Гол Слейтер, — тихо мовив Ронні.

— Ці імена нічого мені не кажуть.

— Не кажуть — але один із них послав на той світ Біллі-Корабля.

Метьюз витріщив очі:

— А він був тут? Ти глянь… Треба розповісти Білові! О, тоді тут буде цікаво. А ми вже думали…

— Біллі не встиг навіть вистрілити. Я не був там, але кожен погонич у долині може вам усе докладно розповісти.

У двері постукали, і ввійшов Арчі. Поки він розставляв напої та наїдки, всі мовчали. Нарешті Боєр кивнув йому головою, і негр пішов до дверей. Метьюз гукнув йому вслід:

— Тільки не перегодовуй коня, бо він, стерво, не знає міри! І лиши його осідланого.

— За годину поїдете, — сказав Ронні.

Арчі зачинив двері, швидко дав коневі їсти і обережно вийшов на вулицю. У Бренкерових вікнах не світилося, тому він побіг до табору корктаунців. Він довго шукав Тома, а потім Том так само довго шукав Гола Слейтера. Коли Слейтер через Добру годину опинився коло Боєрового житла, Метьюз уже поїхав.

Як Арчі вийшов, Метьюз хотів щось запитати, одначе Ронні перебив:

— А все-таки добре, що ви спершу приїхали самі. Я надумав щось інше. Вас приїде тільки семеро, а двоє з’являться окремо і того ж таки вечора покинуть долину назавжди.

Метьюз наморщив лоба.

— Чому це? У ватазі почнуться сварки: ніхто не захоче їхати. Тут же передбачається добра пожива — чи, може, ні?

— Ті двоє зразу дістануть свою платню і немалу, — твердо відповів Ронні. — А після всього їм належатиме ще якась пайка, це вже ви самі домовляйтеся. Але вони повинні зразу ж перейти гори, бо я не зможу

поручитися за їхню безпеку.

— Розкажіть до ладу, що ви надумали, — попросив Метьюз і жадібно допався до їжі.

Говорив Ронні, а Боєр лише потакував. Тільки раз перебив його:

— А може, доручити це діло двом чоловікам із ватаги Біллі? Тоді б Лікові хлопці лишилися разом і…

— Ні, — заперечив Ронні. — Цього разу треба діяти напевне і так, щоб ніхто не причепився! А крім того, ватагу Біллі тут добре знають.

Ронні викладав свій план далі, і Боєр подумки визначив, що він має рацію. Боєр другого ж таки дня, як тільки вони почали працювати разом, визнав перевагу Ронні. В їхній розмові кілька разів згадувалося прізвище шерифа.

Перед від’їздом Метьюза Боєр дістав із кутої залізом скрині чотири пачки грошей, і гість заховав їх до спідньої кишені. Метьюз осміхнувся: чимала сума, знаменито платять! І це за таку дурничку. Навіть великої небезпеки немає. Ці голубчики, видно, збирають тут добру сметанку. Він застебнувся на всі ґудзики, щоб не загубити грошей за перше діло, і подав господарям руку.

— Треба все скінчити щонайпізніше за чотири тижні, — мовив Ронні й підморгнув йому.

— Авжеж, тоді ми ще встигнемо чкурнути на південь, — відповів Метьюз і важко погупав надвір.

— Ну як? — звернувся Ронні до Боєра, що стояв коло завішеного вікна й чекав, поки надворі зацокотять копита.

Боєр не відповів, тільки легенько свиснув.

— Стривай, ти ще інших побачиш, — додав Ронні. — З цим я сам здибуюся вперше, але він, видно, має добрі пазури.

Метьюз швидко поїхав назад. Місяць уже зайшов, але небо було зоряне, і він добре бачив дорогу. Вибравшись із долини, він зупинив коня, дістав гроші, витяг з кожної пачки по три банкноти й заховав до іншої кишені, в штани. Врешті, йому теж належить щось за цю поїздку, а ті двоє й так матимуть добру платню за таке нікчемне діло.

Невдовзі попереду в темряві заблисло вогнище. Коли Метьюз над’їхав, ватага прокинулась.

— Привіз якогось питва? — спитав один молодик з марним обличчям.

— А хай йому дідько, геть забув!

Усі почали бурчати й лаятись, аж поки Біл Лік гримнув на них:

— Та не пащекуйте, хай він розкаже, що нового довідався! Нічого не змінилося, Метьюзе?

— Ні. Все так, як і домовились, я тільки дізнався про деякі подробиці. — І раптом бовкнув: — Біллі-Корабель пішов на дно. Чули таке?

Хвилину всі вражено мовчали, тільки чути було, як тріщать на вогні дрова. Тоді хтось запитав:

— Там?

— А де ж? Там є такий, що до нього дорівнявся. Техасець буцімто. Що ти на це скажеш, Біле?

Біл Лік тільки плечима здвигнув. Він навіть не підвівся, лише перевернувся на бік і підпер голову рукою.

— Ти останнім часом знову став сонний, як гримуча змія взимку, — сердито буркнув Метьюз.

— Техасець вижене з нього сон, — значуще озвався хтось.

— Його треба спровадити на той світ? Він комусь на заваді? — спитав інший.