Чтение онлайн

— Твоє безбожництво, як його називає місіс Самерс, перекинулося й на мене, — відповіла вона, неначе не помічаючи простягненої руки. — Якщо чесно, то я більше не хочу ходити до церкви. А який сенс? Ти й Елеонору виховаєш у пресвітеріанському дусі? Чи в якому?

— Звісно, що ні. Якщо в ній проявиться релігійна жилка, то вона сама знайде дорогу до Бога. Якщо ж вона вдасться в мене, то цього не станеться ніколи. Але я не буду навмисне піддавати її забобонам, лицемірству та обмеженості тієї чи іншої релігії. Я помітив, що відтоді, як у нас народилася донька, ти взяла за звичку читати сіднейські газети, тож ти, напевне, вже встигла помітити, наскільки сильно роз’їденою релігійними чварами є не лише наш штат, а й уся Австралія. Так, може, я і безбожник, але я, принаймні, стою вище за всі ці чвари. І хочу, щоб такою була й Елеонора. Я найму для неї вчителів з філософії, а не з теології. На такому фундаменті вона потім сама зможе вибрати те, що їй найбільше підходить.

— Я згодна, — мовила Елізабет.

— Невже?

— Авжеж. Я вже достатньо подорослішала, щоб зрозуміти, що широкі знання набагато більше сприяють свободі, аніж вузька обмеженість. Я хочу, щоб моя донька була вільною від тих забобонів та упередженості, які заважали мені жити. Я хочу, щоб вона стала непересічною людиною і сама до всього додумалася. Щоб вона була здатною говорити з тобою про геологію та механіку, про поезію — з поетами та письменниками, про історію — зі справжніми істориками, а також про географію — з тими, хто багато подорожував.

Александр радісно розсміявся і пригорнув її до себе.

— Елізабет, Елізабет! Як добре, що я дожив до того дня, коли нарешті почув від тебе оце!

Але недовгими були обійми; Елізабет вивільнилася, повернулася на другий бік і вдала, що спить.

Швидкий розвиток Елеонори підтвердив небезпідставність батьківських сподівань на те, що дитина буде розумнішою за своїх однолітків. У дев’ять місяців дівчинка почала розбірливо розмовляти, і це буквально заворожило її батька, який став час від часу ненадовго навідуватися до дитячої кімнати протягом дня, коли Елеонора не спала. Вона просто обожнювала його, і це було видно з того, як мала тягнула до Александра рученята в ту ж мить, коли він входив до кімнати, обіймала його, коли він брав її на руки, і щось радісно белькотіла. Найбільш вражаючою рисою були її очі — широко розставлені, великі і сині-сині, як волошки; вона подовгу і уважно розглядала татка, уся така радісна через його прихід. «Невдовзі, — подумав він, — їй захочеться мати кошенятко чи цуценятко; я не допущу, щоб моя дитина зростала без домашньої тваринки, як я. Через смерть улюблених істот вона мусить зрозуміти, що смерть — це частина життя, і це буде набагато краще, аніж дізнатися про смерть через втрату когось із батьків».

На превелике невдоволення Джейд, дівчина на ім’я Крильце Метелика швидко досягла підвищення статусу від годувальниці до няньки. Елеонора швидко її вподобала і не хотіла, щоб її з нею розлучали. І справді, багато в чому вона, здавалося, любила Крильце Метелика та свого батька більше за матір, яка знову завагітніла і нездужала. Тому саме Крильце Метелика водила дівчинку гуляти до саду, де оголяла її, щоб мала отримала десятихвилинну порцію сонячного світла, вчила її твердо стояти на іще не зміцнілих ногах, годувала її, купала, давала цілющі зілля при кольках у животі та болях при прорізуванні зубів. Александр схвально поставився до цього, втішаючись, що Елеонора виросте двомовною; Крильце Метелика розмовляла з нею китайською, а він — англійською.

— Мама — хвора, — сказала вона Александру, коли їй було дванадцять місяців. При цьому її бровенята стурбовано нахмурилися.

— А хто тобі про це сказав, Нелл?

— Ніхто, татку, я сама бачу.

— Та невже? А як?

— У неї геть жовта шкіра, — відповіло дівча з апломбом десятилітньої дитини. — І вона багато блює.

— Так, ти маєш рацію, вона — хвора. Але це минеться. Вона збирається народити тобі братика або сестричку.

— О, я й про це знаю, — стурбовано скривилася Нелл. — Крильце Метелика сказала мені, коли ми рвали гвоздики.

Така обізнаність ошелешила Александра, тим більше що він невдовзі збагнув, що його доньку більше цікавлять хвороби, а не іграшки: вона знала, коли у Меґґі Самерс болить голова, а у Джейд — рука на місці старого перелому. Ще більш бентежним виявилося її зауваження про те, що Перлина страждає депресіями через регулярні проміжки часу, хоча, звісно, вона нічого не могла знати про місячні у жінок. Цікаво, подумав Александр, чи довго це крихітне створіння спостерігало за нами усвідомлено, чи довго в її голівці повноцінно працює мислячий механізм? І скільки вона здатна бачити?

Стан здоров’я Елізабет помітно погіршився; коли напади нудоти тривали шостий місяць поспіль, Александр послав за сером Едвардом Вайлером.

І той сказав:

— Поки що її стан можна схарактеризувати як передтоксикозний, але я гадаю, що мені треба буде приїхати наступного місяця і знову її оглянути. Вона відчуває порухи дитини, і це — добра ознака, але стан її здоров’я слабкий. Мені не подобається колір її шкіри, хоча ноги не набрякають. Може, просто місіс Кінрос узагалі важко дається вагітність, от і все.

— Але ж ви не розвіяли моїх страхів, пане Едвард, — мовив Александр. — Сподіваюся, у неї не буде іще одного токсикозу?

— Повторний токсикоз — досить рідкісне явище, але наразі я не можу сказати напевне. Доти, поки — або якщо — у неї не з’являться набряки, я раджу їй побільше рухатися, розминати кінцівки.

— Проконтролюйте її стан аж до пологів, пане Едвард, і ви отримаєте іще одну ікону.

Коли на двадцять першому тижні вагітності з’явилися набряки, Елізабет добровільно уклалася в ліжко. Цього разу вона мала пробути в ньому понад п’ятнадцять тижнів.

«Господи, невже я ніколи не позбудуся цього ліжка? Як воно мені обридло! Чи зможу я коли-небудь знову робити те, що я хочу: грати на фортепіано, вчитися їздити верхи, керувати повозкою? Мою доньку виховують інші люди, вона ледве здогадується, що я — її матір. Коли вона шкандибає до мене своїми незміцнілими ноженятами, щоб зі мною побачитися, то питає, як я почуваюся, вимагає, щоб я дала їй подивитися на мої ноги, розпитує, скільки разів на день я блювала або чи боліла в мене голова. Не знаю, звідки в неї береться оця одержимість хворобами, однак я надто погано почуваюся, щоб розібратися, що там діється у її маленькій голівці. Таке миле маленьке створіннячко — зовсім як я, каже Рубі. Але мені здається, що у неї рот схожий на Александрів — прямий, твердий і рішучий. І вона успадкувала його розум, його допитливість. Я хотіла, щоб її знали на ім’я Елеонора, але вона чомусь хоче, щоб її називали Нелл. Мабуть, китайцям так легше вимовляти, але це, напевне, Александр започаткував цю звичку».

Як і під час першої вагітності, саме Рубі втішала її, саме Рубі подовгу грала з нею в покер, читала їй, розмовляла з нею. Коли вона не могла прийти, її заміняла Теодора Дженкінс — не така цікава компанія, звісно, але після подорожі до Лондона та до Європи з нею можна було говорити не лише про квіти в палісаднику чи про мошку, яка з’їдає її капусту на городі.

Усі постійно клопоталися про Елізабет, за винятком місіс Самерс, яка була, як завжди, таємничо-загадковою, нечутливою до милих витівок та хитрощів Нелл. Елізабет сподівалася, що в її доньці місіс Самерс побачить ту дитину, яку вона сама не змогла народити, але її поведінка продемонструвала марність цього сподівання; Меґґі Самерс дедалі більше уникала виконання обов’язків з виховання дитини і зовсім не намагалася брати в них активнішу участь. Тим краще було чотирьом китаянкам, на яких Елізабет покладалася у всьому, і вони ніколи її не підводили.

— Міс Лізі, вам треба спробувати поїсти, — мовила Джейд, подаючи смачненький трикутничок бутерброда з креветками.

— Не хочу, давай іншим разом, га? — відказала Елізабет.

— Але ж ви мусите, міс Лізі! Ви так схудли, що це шкодить вашій дитині. Чанг приготує для вас усе, що вам заманеться, — вам лишень треба замовити.

— Печиво із заварним кремом, — сказала Елізабет, яка і цього печива теж не хотіла, але знала, що їй треба висловити бажання стосовно чого-небудь їстівного. Принаймні, печиво із заварним кремом легко проскочить у шлунок, а може, навіть там і залишиться, якщо її не знудить. Яйця, молоко, цукор. Харчування для прикутого до ліжка інваліда.