Дотик
Шрифт:
Мені здається, що Елізабет стала менш замкнутою, бо вона посміхалася хлопцям і з ентузіазмом та гумором підтримувала розмову. До того часу, коли вона пішла, всі мої знайомі встигли в неї закохатися. І це кохання вже породило рядки поганих віршів та іще гірші сонати для фортепіано. Оскільки кембриджський район Бекс являє собою море прекрасних жовтих нарцисів, ми влаштували Елізабет пішу екскурсію аж до Кему, де побожно посадили її в карету.
Свій другий рік у Кембриджі я закінчу з відмінними оцінками з усіх предметів. Я тебе люблю і страшенно за тобою скучаю, але чудово розумію, чому ти залишилася в Кінросі. Ти — просто чудо, мамо.
Усе моє кохання — тобі.
Твій котик Лі
Кінрос, червень 1884 року
Дорогі Александре та Елізабет!
Не знаю, де застане вас мій лист тепер, коли ви подорожуєте в Італії, особливо через те, що, наскільки я можу судити, тамтешня пошта є дуже ненадійною. Іще одна країна, котра, як і Німеччина, намагається об’єднатися. Сподіваюся, що ви не встрягнете в якусь революцію чи щось подібне!
У нас погані новини. Чарльз Дьюї пішов у кращий світ тиждень тому і був похований у своєму маєтку. Смерть сталася раптово і, як розповіла мені Констанція, майже безболісно. Його серце зупинилося тоді, коли він сьорбав своє односолодове віскі. Він помер зі смаком свого улюбленого напою на губах та щасливим виразом на обличчі. Я страшенно засмучена, коли я пишу ці рядки, мої очі повняться слізьми. Він був такий веселий та бадьорий, так любив життя і радів йому! Якщо рай і справді є таким, яким його зображають біблійні фанатики, то йому там напевне буде страшенно нудно. Констанція теж такої думки; вона й досі відпускає фривольні жарти з приводу його бакенбардів.
У нас у Кінросі — нашестя мух, яке сталося, скоріш за все, через очисні споруди. Якщо матимеш вільну хвилину, Александре, то помізкуй над цією проблемою, добре? Сунь та По — безнадійні невігласи стосовно очистки гівна, тому По виписав якогось експерта з Сіднея. Не думаю, що цей експерт знатиме про гівно більше, аніж По. Утім, «По»-живемо, «По»-бачимо. Жарт.
Хіба ж мій котик — не чудо? Утім, він каже, що не повернеться додому, коли отримає вчений ступінь, — хоче писати докторську дисертацію в Единбурзі. Я за всіма вами дуже скучаю.
З любов’ю, Рубі
Лондон, листопад 1884 року
Дорогенька тітонько Рубі!
У мене біда з моїм наставником, містером Фоулдзом, який уже вкотре поскаржився на мене татку. Ось мої останні злочини: відсутність інтересу до гарних манер, соціальних чеснот і релігії; схильність до математичного аналізу та диференціального обчислення; доведення його до роздратування тим, що я довела хибність його математичних методів і правильність моїх та ще й зловтішалася з цього; вживання виразу «От лайно!», коли перекинулася чорнильниця; висміювання його за те, що він вірить, начебто Бог створив наш світ протягом семи днів. Бо оце — вже точно лайно, тітонько Рубі.
Він потягнув мене за вухо до таткової бібліотеки і в пориві злостивості вивалив перед ним мої прогрішення, а потім, покінчивши зі своїми скаргами, прочитав татку довжелезну лекцію і відчитав його за те, що він виховав мене в тому дусі, що дівчата здатні конкурувати з хлопцями. Господь це заборонив, пояснив він. Татко серйозно і уважно вислухав його, а потім спокійно спитав, чи не хотів би він відпустити моє вухо. Звісно, у нападі роздратування містер Фоулдз просто про нього забув, тож він узяв і відпустив мене. А потім татко спитав, чи можу я що-небудь сказати на свій захист, через що містер Фоулдз страшенно обурився. Я сказала татку, що не гірше за будь-якого хлопця знаюся на математиці та механіці, що мої грецька, латина, французька та італійська є кращими, аніж у містера Фоулдза, і що я маю повне право робити власні висновки про Наполеона Бонапарта, навіть якщо його вихваляють до небес більше, аніж старого й дурного герцога Веллінгтонського, який би не виграв битву при Ватерлоо, якби не прусаки, і який взагалі був сіреньким прем’єр-міністром. Як послухати містера Фоулдза, то британці ніколи не помиляються і завжди мають рацію, а решта світу — завжди хиблять, особливо французи та американці.
Тато вислухав, а потім відпустив мене. Не знаю, що він там сказав містеру Фоулдзу, але сказане було, вочевидь, на мою користь, бо відтоді містер Фоулдз кинув свої намагання перетворити мене на дівчинку. Я сподівалася, що він пошле містера Фоулдза пакувати речі і знайде мені нового наставника на кшталт містера Стівенса, але він цього не зробив. А опісля він сказав мені, що коли я виросту і буду жити самостійним життям, то мені буде траплятися багато людей штибу містера Фоулдза, то краще мені звикнути до них зараз. Ха-ха, а я йому однаково помстилася — прокралася до нього у спальню і вимазала його ліжко патокою. Містер Фоулдз просто сказився від люті! За це мене вперше випороли — ох і боляче мені було, тітонько Рубі! Чесно кажу вам. Але я просто задерла підборіддя і навіть оком не моргнула. У мене увесь час була спокуса сказати йому «Пішов ти в сраку», але навіть татко не відає, що я знаю цей вираз, тому я вирішила цього не робити. Я скажу йому це в останній день його наставництва. Я жду не діждуся побачити, який вираз буде у нього на обличчі! Як ви гадаєте, його не трафить шляк, коли він це почує? А то, іще чого доброго, помре на місці.
Я б із більшим задоволенням була зараз у Кінросі з містером Стівенсом та моєю конячкою, якщо чесно. Однак мамин приятель, містер Говер, зводив мене до анатомічного музею, і більшого задоволення у своєму житті я іще не знала. Довжелезні полиці за полицями, а на полицях банки з людськими органами — ампутовані руки та ноги, ембріони, мозки і навіть двоголова дитина; ага, там були іще двоє немовлят, що зрослися своїми боками. Якби мені дозволили, я б поставила там ліжко і жила б у музеї цілісінький рік, вивчаючи все найретельнішим чином, але татку більше подобається, коли я виявляю цікавість до камінюччя та до електричного струму.
Він провів усі канікули з Лі, вивчаючи нові способи очищення каналізаційних стоків, тому я припускаю, що у Кінросі невдовзі буде споруджений новий завод з переробки стічних вод. Не забудь перевірити, чи годує Чанг моїх пацюків, добре? Я люблю пацюків — це такі щасливі, веселі і кмітливі створіннячка! Вас я також люблю, тітонько Рубі.
Ваша любляча подруга, Нелл
Лондон, квітень 1885 року
Моя люба Рубі.
Нарешті ми маємо повернутися додому — десь приблизно на початку осені. О, я така рада! Александр вирішив плисти разом із нами — через твої дописи про По та про ситуацію з каналізацією. Дійсно, зі словом По можна добряче каламбурити. Ось, наприклад, у Північній Італії є річка, яка зветься По, — прекрасна ріка, широка та стрімка, і тече вона поблизу наймальовничіших місць, які тільки доводилося мені споглядати, — це Італійські озера. Мені Італія подобається більше за решту країн Європи, включно і з Великою Британією. Там у людей якесь сонячне, світле ставлення до життя, хоча вони, на жаль, є дуже бідними. А ще вони співають, співають і співають. В Уельсі також увесь час співають, та от тільки пісні їхні — сумні.
Мені якось ніяково й химерно, що я — леді Кінрос, а от Александр, так той просто купається у своєму рицарському званні. Що ж, я добре його розумію. Це вивищує його в очах шотландського міста Кінрос. На жаль, і мій батько, і доктор Маррі померли задовго до того, як Александр став сером. Саме через це наш Александр тепер вірить у життя після смерті, просто для того, щоб двоє старих знали, що він — рицар, і аж кипіли та булькали від заздрощів. Але мені чомусь здається, що ані титул Александра, ані його величезне багатство не справили б ніякого враження на доктора Маррі та мого батька — хоч у цьому житті, хоч у потойбічному. Вони б просто пирхнули і відповіли, що все це не може змінити того факту, що він — незаконнонароджена дитина. А ця вада є для них невиправною, як первородний гріх.
Я так і не поїхала до шотландського Кінроса. Ох, Рубі, та мене аж тіпало від самої лише думки про урочистий в’їзд до цього містечка у всій пишності мого французького вбрання та моїх коштовностей. Це було б дріб’язковим актом. Я можу бути дурною, але дріб’язковою? Та ніколи й ні за що! Однак Александр звозив мене до Единбурга, бо Лі поїде туди в жовтні писати свою докторську дисертацію. А в Единбурзі я зустріла мою сестру Джин — вона тепер мешкає на Принсиз-стрит, і звуть її місіс Роберт Монтґомері. Я так і не забула, як погано вона повелася з Аластером та Мері, коли вони відвезли мене на поїзд до Лондона. Так, я простила її, але однаково це не те. Тому я попросила Александра запросити Аластера та Мері до Единбурга і поселити їх у розкішному готелі. То було велике глупство з мого боку, Рубі. Вони були як дві рибини, витягнуті з води, страшенно знічені і дуже боялися порушити етикет. І чому це ми творимо зло з найкращих мотивів? Хоча мушу сказати, що мені було приємно за них віддячити і втерти Джин носа — своїм званням леді. Александр каже, що її чоловік надто полюбляє компанію молодих хлопців і що про це вже знає увесь Единбург. Бідолашна Джин. Не дивно, що дітей у них так і немає. У неї грубі манери, і вона забагато п’є.
Нелл уже дев’ять років, а Анні вісім. У Нелл постійні шокуючі конфлікти з її наставником, який нездатен тримати її в рамках і більше не може її вчити, — вона переросла межі його знань. Анна виявила існування трьох дієслів: хотіти, грати і йти.
Китаянки проводять час у своє задоволення. Я потурбувалася, щоб у них було багато вихідних, і ці вихідні, коли ми в Лондоні, вони проводять або в музеї мадам Тюссо, або в зоопарку.
Мені шкода, що я мало бачила Лі, але він такий зайнятий! Хочу тебе порадувати: він закінчує університет з відзнакою першого ступеня. Лі — надзвичайно цікавий і чарівливий молодик, і прізвисько у нього, звісно ж, Принц. А яке ж іще? Бо разом із ним у Кембриджі навчалися багато його колишніх співучнів по школі Проктора.