Чтение онлайн

Саме дорослість Анни стала тією останньою соломинкою, яка переважила терези і змусила його мріяти про втечу. Навіть Рубі не могла внести в його життя достатньо нормальності тоді, коли Александр змушений був подовгу залишатися в Кінросі. Але тікати стало важче, ніж колись, бо Чарльз Дьюї помер, а Сунь поволі занурювався у чисто китайські справи. Але на цей час звичайна золота копальня перетворилася на справжню імперію, котра вимагала його особистої уваги в усьому світі: «Апокаліпсис Ентерпрайз» поширила свою діяльність у сфери, далекі від видобування золота. Підприємство інвестувало у видобуток інших мінералів — від срібла, цинку та свинцю до міді, алюмінію, нікелю, марганцю та рідкоземельних металів; воно мало також свою частку у виробництві цукру, пшениці, вирощуванні великої рогатої худоби та овець; воно вклало капітали у фабрики, що виробляли парові двигуни, локомотиви, вагони та сільськогосподарське устаткування. Підприємство мало чайні плантації на Цейлоні, плантації кави в Центральній та Південній Америці, смарагдові копальні в Бразилії, а також акції у півсотні процвітаючих підприємств у Сполучених Штатах, Англії, Шотландії та Німеччині. Оскільки компанія була приватною, ніхто, окрім членів ради директорів, не знав, скільки вона варта. Навіть Англійський банк — і той мусив вибудовувати здогадки.

Збагнувши, що він має несхибне око на антикваріат і витвори мистецтва, Александр узяв собі за звичку поєднувати бізнесові поїздки за кордон з придбанням картин, скульптур, старовинних меблів та рідкісних книжок. Дві ікони, що він їх подарував серу Едвардові Вайлеру, були компенсовані з лишком; до полотна Джотто додалися два полотна Тиціана, одне полотно Рубенса і одне — Ботічеллі. А потім він закохався в абстрактні твори сучасних художників з Парижа і придбав Маріса, Мане, Ван Гога, Дега, Моне та Сьора; він мав також одну картину Веласкеса і дві — Гої, одну картину Ван Дейка, одну — Вермеєра і одну — Брюгеля. Гіди в Помпеях продавали безцінні римські мозаїчні плити підлоги за п’ять золотих соверенів. Скрізь гіди могли продати все що завгодно за кілька шматочків золота. Не бажаючи тримати предмети мистецтва в Кінрос-гаусі, Александр за кілька місяців спорудив прибудову і більшість своїх улюблених робіт або розвішав по стінах, або помістив у засклені вітрини. Ці витвори мистецтва були капіталовкладенням і водночас допомагали йому скрасити самотність.

Іншим заняттям, що допомагало скрасити самотність, були подорожі, але він був прив’язаний справами до Кінроса. В одній частині своєї свідомості він і досі йшов слідами Александра Македонського, бажаючи побачити все цікаве, що є у світі. Але тепер йому доводилося подовгу стирчати в будинку, просякнутому запахами та звуками жінок. Ще більше ситуація ускладнилася тоді, коли до жіночого клубу приєдналася Анна зі своєю какофонією вересків та криків.

— Пакуй валізи! — якось гаркнув він Рубі в червні 1889 року.

— Що? — ошелешено спитала вона.

— Пакуй свої валізи! Ми з тобою їдемо за кордон.

— Александре, я б з радістю, але ж я не можу. Та й у тебе мало вільного часу. А хто ж керуватиме підприємством?

— Дехто. Він буде тут на днях, а може, й раніше, — відповів Александр. — Лі повертається додому. За тиждень його корабель пришвартується в Сіднеї.

— Тоді я взагалі нікуди не поїду, — виклично мовила Рубі.

— Не хвилюйся, ти його побачиш, — відрізав Александр. — Ми зустрінемо його в Сіднеї, ви обніметеся, поцілуєтеся, а потім ми подамося до Америки.

— А ти візьми з собою Елізабет.

— Чорта з два! Я ж хочу отримати задоволення, Рубі, а не зіпсувати поїздку.

Зелені очі зиркнули на нього з чимось схожим на антипатію.

— Знаєш, Александре, щось останнім часом ти став надто перейматися власною персоною, — сказала Рубі. — Я вже не кажу про пихатість і зарозумілість. Я — не ваша служниця, добрий пане, тому не гарчіть на мене і не наказуйте мені збирати валізи лише через те, що вам обридло стирчати в Кінросі. Я нікуди не поїду! Якщо мій син повертається, то я хочу бути вдома.

— Та ти ж побачишся з ним у Сіднеї.

— Скільки — п’ять хвилин, еге ж?

— Можеш п’ять днів, якщо хочеш.

— А якщо п’ять років? Друже мій, здається, ти забув, що я майже не бачила свого сина в його юнацькі роки! Якщо він дійсно повертається додому, то мій дім — це єдине місце, де мені хочеться тепер бути.

Безпомилково вловивши металеві нотки в її голосі, Александр кинув владний тон і спробував напустити на себе вигляд покаяння та смиренності.

— Будь ласка, Рубі, не залишай мене! — благально мовив він. — Ми ж не назавжди від’їжджаємо, просто достатньо надовго, щоб струсити павутину з мого мозку та мого тіла. Прохаю тебе, їдь зі мною! Обіцяю, коли ми повернемося додому, я більше нікуди не проситиму тебе поїхати. І ти залишишся вдома.

Рубі пом’якшала.

— Ну, взагалі-то можна було б…

— От і молодець, гарна дівчинка! Ми пробудемо в Сіднеї стільки, скільки тобі треба буде, щоб побачитися з Лі, а потім попливемо геть — усе що завгодно, Рубі, тільки поїхали звідси разом! Я ніколи не возив тебе за кордон — хочеш побачити Альгамбру і Тадж-Махал, піраміди і Парфенон? Якщо тут буде Лі, то ми вільні їхати куди завгодно. Хтозна, що криється в майбутньому? Це може бути нашим останнім шансом, моя дорогенька! Скажи «так»!

— Якщо я матиму достатньо часу в Сіднеї для Лі, то — так.

Він кинувся цілувати її руки, шию, губи та волосся.

— Можеш мати все, що захочеш, якщо ми втечемо з Кінроса, а я — з цупких пазурів Елізабет. Відтоді як дівчата стали дорослими, вона тільки й знає, що гризе мене і прискіпається.

— Та знаю. Вона навіть на мені інколи старається зігнати злість, — погодилася Рубі. — Мені інколи здається, що коли б вона могла, то віддала Нелл та Анну до монастиря, — продовжила вона з саркастичною гримасою. — Утім, цей причепливий настрій невдовзі минеться, не може не минутися, але не хотілося б у цей час бути мішенню для її нападок.

Почувши від Рубі дещо підфарбовану та підчищену версію їхньої розмови з Александром, Елізабет аж рота розкрила від обурення.

— Рубі, невже я й справді така страшна?! Не може бути! — заперечила вона.

— Це майже правда, і це на тебе не схоже, — відказала їй Рубі. — Дійсно, Елізабет, ти мусиш кинути оту зацикленість на захисті цнотливості своїх дівчат. Останні вісімнадцять місяців було особливо тяжко. Знаю, не в кожної матері є дві дівчини, які так швидко перетворилися на жінок, але в цьому місті вони в повній безпеці, запевняю тебе. Якби Нелл була вертихвісткою, тоді б була причина для занепокоєння, але вона абсолютно врівноважена дівчина, а не якась там нікчема, якій бажання кохатися вдарило в голову. Що ж стосується Анни — так Анна просто доросле дитя! Твоє постійне чіпляння та бажання гризти уже відштовхнуло від тебе Александра, та й Нелл також. Вона тобі явно не подякує, якщо дізнається, через що батьку так хочеться забігти світ за очі.

— Але ж компанія! — скрикнула Елізабет.

— Компанія не залишиться без керівництва, — відповіла Рубі, несподівано відчувши небажання повідомляти новину про повернення Лі.

— Ти й справді їдеш з Александром? — задумливо спитала Елізабет.

— Тільки не кажи мені, що ти ревнуєш! — пирхнула Рубі.

— Ні, звісно ж ні, я не ревную! Мені просто цікаво, як це воно — подорожувати з людиною, яку кохаєш.

— Мені хочеться вірити, — мовила Рубі, цьомкаючи Елізабет у щоку, — що колись ти неодмінно дізнаєшся, що це таке.

Елізабет поводилася дуже стримано, коли проводжала Александра та Рубі на залізничній станції. «Вона знову заховалася у свою равликову хатку, — з сумом подумала Рубі, — і хіба ж ми з Александром не винуваті в тому, що єдиним вікном у реальний світ стала для неї турбота про своїх дівчат? Але найгірше — це те, що її зусилля та страхи даремні й недоречні, бо жодна з дівчат не потребує її турботи».

— Ти сказав Елізабет, що Лі повертається? — спитала Рубі, коли поїзд рушив.