Чтение онлайн

Коре підвівся, віддав пляшку Варко:

— Мушу йти, знову щось сталося. Ще побачимось, друже, прощавай, щасливого володарювання.

Варко зблід і якось посірів, стояв біля багаття і дивився у спину друга. Несподівано відчув себе самотнім, дуже самотнім, ніби залишився сам у всьому світі з важким тягарем, який ніхто не допоможе нести.

Коре підхопив сумку з лавки і побіг до катера.

Гел сидів за пультом керування. Дивився на планету Копроконе. На "i"i сліпучу «сонячну» корону.

Летос повільно зміщувався у бік світло"i сторони планети, встановлюючи курс. Сяяли крижані шапки на полюсах, блищав темно-синій океан, червоніли гори, і пливли хмари над нескінченними темними лісами другого континенту.

Рол сів поряд у друге крісло пілота, сумний і мовчазний.

— Як вона? — запитав Гел.

— Ще не прокидалась, — відповів Рол, — але біль вщух, напевне "iй потрібно тільки відіспатись. А що Зерон? Мовчить? Невже досі не второпав що до чого?

— Мовчить… Якщо і второпав, то гордість не дозволить виялатись достатньо голосно що ми почули, — відповів Гел.

— А транспорти захоплені… і конвой розбитий, є декілька цікавих бранців, а разом з ними один капітан бойового корабля, чекають на вирок у трюмі Джарка. А от вантаж цікавий, дуже цікавий, і мене зацікавила лаболаторія по вивченню трансформерів і виведені розумних форм ідентичних переверетням. Ваш великий творець що не уміє створювати змінливу форму?

— А я про це досі не думав, — здивувася Гел, — он воно що… Але чому? Мі ж дали йому усі здібності і знання котрими володіли а трансформацію він не осягнув?

— Мабутьнездібний він учень, ваш Зерон, — пожартував Рол. — Я хоч і молодший а знаю як змінювати форму.

— Щось тут не те… — замислився Гел.

Я тихо зайшла до рубки керування. Коре підтримував мене під руку. Підвів до крісла, де сидів Рол, і посадив на коліна моєму чоловіку, я притулилась щокою до грудей Рола. А Коре з посмішкою повідомив:

— Вона казала, що скучила за тобою, от я "i"i і привів.

Гел посміхнувся і відкинувся на спинку крісла пілота.

А Летос почав в яскравих фарбах розповідати про пригоди на Ракірлі: «Уявляєте — вогні, сирена, постріли, а вона стрибає прямісінько на гравітатори поліці"i, а тут ще ті кляті лідеанці з аросцями… А вона кричить: „Прикрий мене!!!“ А мені не прикривати хочеться, а вліпити "iм силову ракету прямісінько у той термінал, та поміж тих гравітаторів, щоб "iх засліпило…»