Чтение онлайн

Самотній!»

Ерагон здригнувся й нарешті прийшов до тями.

Він лежав, згорнувшись клубком. Сльози текли йому по щоках. Вершник сяк-так зіп'явся на ноги й пошукав поглядом Сапфіру та Арію.

Йому знадобилась іще яка мить, щоб зрозуміти, що сталося…

Жінка-чарівниця, на яку Ерагон хотів напасти, тепер лежала горілиць. Вона загинула від удару меча. Духів, що їх вона так завзято викликала, ніде не було видно. Леді Лорана так і сиділа на стільці. Сапфіра пробувала зіп'ястись на лапи в протилежному кутку кімнати. А той чоловік, що раніше сидів на підлозі в колі трьох чарівників, тепер стояв зовсім близько, піднявши Арію в повітря й міцно тримаючи її за горло.

Шкіра чоловіка була бліда, мов у мерця. Його волосся, яке досі було русяве, набуло тепер яскраво-червоного кольору, а коли він зиркнув на Ерагона й хижо посміхнувся, Вершник побачив, що очі в незнайомця каштанові. Словом, цей чоловік був напрочуд схожий на Смерка.

— Моє ім'я Варауг, — сказала Тінь. — Бійся мене. — Арія тим часом спробувала брикнути свого ворога ногою, але той, здається, просто не помітив її удару.

Палюча свідомість Тіні щосили тиснула на розум Ерагона, намагаючись зламати його оборону. Ерагон завмер. Він ледь встигав відбиватися від жадібних щупальців свідомості Тіні. Про те щоб напасти на Тінь із мечем, не могло бути й мови. Не знати чому, Варауг був навіть сильніший за Смерка. Вершника охопило сум'яття. Він не знав, як довго зможе боронитися від Тіні. Здається, Сапфіра також щосили опиралась нападникові. Принаймні вона сиділа неподалік балкона вкрай напружена й геть нерухома.

І в цей час Арія зібрала докупи всі свої сили, її вени напнулися, обличчя стало ледь не пурпуровим від напруги… Ельфійка судомно ковтнула повітря, а потім ребром долоні правої руки щосили вдарила по зігнутому ліктю Тіні. Суглоб гучно хряснув. Рука Варауга на якусь мить обвисла, так що Арія змогла торкнутись підлоги, але вже наступної миті рука Тіні набула своєї звичної форми й підняла ельфійку ще вище.

— Ти помреш, — загарчав Варауг. — Ви всі помрете…

Гостре відчуття того, що Арія та Сапфіра опинились у небезпеці, нарешті привело Ерагона до тями й надало йому впевненості. Думки Вершника стали гострі й прозорі, немов уламки скла, і тепер уже він напав на свідомість Тіні. Вершник добре знав, що Варауг надто могутній, аби пробувати підкорити його свідомість, тому вирішив просто ізолювати Тінь, оточивши її власною свідомістю. Він так і зробив. Тепер щоразу, як тільки Варауг пробував сягнути Сапфіри чи Арії, Ерагон блокував цей відрух, а щойно Тінь пробувала перемістити своє тіло, Вершник ставив їй віртуальний заслін.

Думки Ерагона з шаленою швидкістю літали туди й сюди по периметру свідомості Тіні. Утім це був надто химерний пейзаж, і Ерагон побоювався, що може збожеволіти, якщо надто довго буде на нього дивитись. Вершник працював ледь не за межею можливого, намагаючись передбачити кожен рух Тіні. Та він відчував, що в цьому двобої рано чи пізно неодмінно зазнає поразки. Невдовзі це відчуття почало справджуватися.

Зосередженість Вершника похитнулася, і Варауг тут-таки спробував проникнути в його свідомість, полонити його… паралізувати… придушити його думки так, щоб Ерагон не зміг зробити нічого більше, як просто дивитися на Тінь із тупою безсилою люттю. Якесь украй неприємне поколювання пробігло по руках і ногах Вершника, коли ворожі духи струменіли крізь його тіло, не обминувши жодного нерва.

— О, твоє кільце сповнене світла! — вигукнув Варауг, і його очі розширились від задоволення. — Гарне світло! Воно живитиме нас дуже довго!..

Мабуть, він хотів сказати щось іще, та раптом заревів від люті — Арії вдалося схопити зап'ясток Тіні й крутонути його з такою силою, що він аж хруснув. Ельфійка вислизнула з обіймів Варауга ще до того, як він зміг зцілити себе. Якусь мить вона сиділа на підлозі, судомно хапаючи ротом повітря. Варауг хотів ударити її ногою, та ельфійка блискавично відскочила від нього й спробувала схопити свій меч.

Тим часом Ерагон увесь тремтів від напруги. Він пробував прогнати гнітючу свідомість Тіні.

Рука Арії нарешті-таки намацала руків'я меча. І тоді Тінь із криком кинулась на неї. Сплівшись у клубок, вони покотилися по підлозі. Але меч був у Арії. За мить ельфійка вдарила Варауга по голові руків'ям. Той обм'як, і Арія відскочила назад, спритно звівшись на ноги.

Якраз у цей час Ерагон таки звільнився від Варауга. Не думаючи про власну безпеку, Вершник пішов у наступ на свідомість Тіні. Тепер йому залежало тільки на тому, щоб затримати Тінь бодай на якийсь час.

Варауг звівся на коліно, та раптом похитнувсь — це Ерагон подвоїв свої зусилля.

— Убий його! — крикнув Вершник.

Арія зробила блискавичний випад. Її темне волосся майнуло в повітрі… Меч пройняв серце Тіні…

Варауг якось дивно відкрив рота… А потім він завив… Він вив так пронизливо, з таким відчаєм, що пластини скла в ліхтарі дрібно затремтіли… Тінь потягнулась до Арії, непевною ходою ступила до неї кілька кроків і завмерла. Її шкіра ще більше поблякла. Вона стала геть прозора, показавши десятки осяйних духів, ув'язнених усередині тіла. Ці духи пульсували, збільшувались, збільшувались, аж доки шкіра Варауга не луснула вздовж м'язів. Останнім потужним сплеском світла духи розірвали Тінь на шматки й миттю зникли, пройшовши крізь стіни так, наче камінь нічого для них не важив.

Серце Ерагона нарешті перестало калатати. Вершник ледь стояв на ногах, ніби який старезний дід. Він сяк-так дочвалав до Арії. Ельфійці теж було важко. Вона зіперлась на стілець, усе ще тримаючись рукою за горло. За якусь мить Арія закашлялась, сплюнувши на підлогу кров. Здавалось, вона не може вимовити жодного слова. Тоді Ерагон поклав їй руку на плече й мовив: «Вайзе хейл». Коли його енергія потекла до Арії, ноги Вершника підігнулися, і він мусив схопитися за стілець, щоб не впасти.

— Тобі краще? — тихо спитав юнак.

— Краще, — прошепотіла Арія й посміхнулась. Потім вона звела руку в той бік, де нещодавно був Варауг. — Ми таки вбили його… Ми вбили його, а самі живі, — її голос звучав здивовано: — Убити Тінь і вижити… таке мало кому вдавалось…

— Це тому, що вони билися поодинці, а ми — разом.

— Хіба?

— Так, ти добре допомогла мені у Фартхен Дурі, а я тобі тут.

— Можливо.

— Тепер я маю право називати тебе Убивцею Тіні.

— Нас обох…

Їхню розмову обірвав протяжний жалібний крик Сапфіри. Вона все ще стояла на колінах, а її кігті вп'ялись у кам'яну підлогу. «Він пішов! — сказала вона. — Пішов! Пішов назавжди!..»

— Сапфіро, що сталося? — скрикнула Арія.

Дракон мовчав. Тоді Арія запитально глянула на Ерагона.

Ерагон насилу вимовив ті слова, які нізащо не хотів вимовляти:

— Оромис і Глаедр загинули… Галбаторікс убив їх…

Арія похитнулась, немов її хто вдарив.

— Ах… — вона схопилась за спинку стільця так сильно, що кісточки її на руках побіліли. Сльози забриніли в її розкосих очах, покотились на щоки… — Ерагоне… — вона схилилась Вершникові на плече, а той мимовільним рухом ухопив ельфійку в обійми. Його очі теж стали вологі. Вершник стис зуби, щоб опанувати себе, бо вже готовий був невтішно плакати, мов дитина.

Так вони й стояли, втішаючи одне одного.

— Як це сталося? — ледь чутно спитала Арія.

— В Оромиса стався приступ, і поки він був безпорадний, Галбаторікс змусив Мертага… — голос Вершника здригнувся: — Я… я розкажу все тобі й Насуаді… Вона мусить знати… але я не хочу розповідати про це двічі…

Арія кивнула:

— Тоді ходімо.

Ерагон і Арія, супроводжуючи леді Лорану, спускалися східцями вниз. Та не встигли вони ступити й кількох кроків, як побачили, що назустріч їм мчить Блодхгарм зі своїми ельфами.